ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 917/266/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 (колегія суддів: Шутенко І.А. - головуючий, Мартюхіна Н.О., Плахов О.В.)
за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області
до Фізичної особи-підприємця Марченко Ірини Валеріївни
про стягнення коштів
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Кременчуцька міська рада Полтавської області (далі - позивач), звернувшись в суд з даним позовом просила стягнути з Фізичної особи-підприємця Марченко Ірини Валеріївни (далі - відповідач) збитки (неодержаний дохід) в розмірі 264 827,01 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач після придбання об`єктів нерухомості фактично користувався земельною ділянкою для її обслуговування, орендну плату не платив і право користування земельною ділянкою не оформив всупереч вимог законодавства, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу орендну плату за фактичне користування землею.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.06..2019 (суддя Кльопов І.Г.) позов задоволено.
2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 це рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове, яким в позові відмовлено.
2.3. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, оскільки відповідач використовував земельну ділянку та зберіг у себе кошти без достатніх правових підстав, які мав заплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі статті1212 Цивільного кодексу України.
2.4. Суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що позивач в порушення власного Положення "Про утворення комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства" не склав акт обстеження земельної ділянки, яка використовувалася відповідачем, отже не довів розмір земельної ділянки, яка використовується останнім, а відтак і розмір заборгованості відповідача, тому в позові відмовив.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Позивач у касаційній скарзі просив скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.
3.2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що рішенням Кременчуцької місткої ради від 02.07.2014 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для обслуговування будівель човнової станції, а також передано відповідачу в оренду строком на 15 років земельну ділянку площею 16028 кв.м (кадастровий номер 5310436500:08:006:0030). Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права, отже відповідач, не уклавши договір, користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а також безпідставно зберігає у себе кошти, які мав заплатити за користування нею. Вказані кошти мають бути стягнуті на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду та у постановах Верховного Суду. При цьому відсутність правильної правової кваліфікації в позові не є підставою для відмови у позові, оскільки на суд покладено обов`язок застосовувати до правовідносин належні норми права. Земельна ділянка є об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування, тобто визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Спірна земельна ділянка сформована і є окремим неподільним об`єктом нерухомого майна. Відсутні правові підстави вважати, що земельна ділянка використовувалась відповідачем в іншому розмірі, ніж той, що визначений відповідачем самостійно при розробці технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.
4. Мотивувальна частина
4.1. Суди приймаючи рішення виходили із наступного.
У попереднього власника будівель ТОВ "Сільгоспродукт", які відповідач купив відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.11.2011, право оренди земельної ділянки площею 3,0785 га, припинилося, отже на момент купівлі-продажу нерухомого майна у попереднього власника земельна ділянка в оренді не перебувала.
Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 19.02.2018 внесено зміни до рішення виконавчого комітету КМР від 07.12.2007 №1229 "Про утворення комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства" та викладено Положення про організацію роботи комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, в новій редакції.
Згідно розділу 5 Положення: виявлення фактів безоплатного користування земельними ділянками чи без належних на те правовстановлюючих документів суб`єктами господарювання та фізичними особами, підготовка і внесення матеріалів на засідання комісії здійснює управління земельних ресурсів виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області. Пунктом 5.2. Положення передбачено, що на засідання комісії по визначенню збитків для розгляду готуються, крім іншого, акт обстеження земельної ділянки (з доданими до нього фото матеріалами) або інша інформація про площу земельної ділянки, що використовується.
Суд апеляційної інстанції встановив, що Акту обстеження земельної ділянки матеріали справи не містять.
Позивачем до матеріалів справи додано акт по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства від 04.09.2018. Однак із вказаного акту не вбачається на якій саме підставі та з яких обставин комісія дійшла висновку, що відповідачем використовується земельна ділянка розміром 1.6028 га.
Суд дійшов висновку, що подані позивачем докази не доводять фактичного користування відповідачем земельною ділянкою саме в розмірі 1.6028 га, який був взятий за основу при розрахунку збитків.
4.2. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів про те, що у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).
4.3. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Таким чином вірним є висновок апеляційного суду про те, що з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц.