У Х В А Л А
17 грудня 2019 року
м. Київ
Справа №200/2218/19-а
Провадження №11-1251апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для прийняття Великою Палатою Верховного Суду справи № 200/2218/19-а за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу № 33/к від 29 січня 2019 року, поновлення на посаді,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року,
УСТАНОВИЛА:
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Державної судової адміністрації України від 29 січня 2019 року № 33/к; поновити його на посаді начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що призначення премії належить до його компетенції як керівника та здійснюється згідно із наданими законом владними повноваженнями, а отримання премії є його конституційним правом. Позивач зазначав, що правова норма, згідно якої у нього наявний обов`язок погоджувати розмір премії з керівником вищого рівня, була відсутня як станом на прийняття наказів про преміювання, так і на момент звернення до суду за захистом своїх прав. На думку позивача, повноваження Голови Державної судової адміністрації України не передбачають видання нормативно-правових актів, які встановлюють, змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм реалізації прав державних службовців.
Позивач також посилався на лист Національного агентства з питань державної служби від 21 серпня 2017 року (який видано вже після прийняття Порядку Державної судової адміністрації України від 06 липня 2017 року № 790 та з його урахуванням), в якому зазначено, що чинним законодавством про державну службу не передбачено погодження премій державних службовців, посади яких належать до посад державної служби категорії "Б" та "В", із державним органом вищого рівня. Крім того, в листі Національного агентства з питань запобігання корупції від 12 грудня 2018 року № 31-04/61720/18 зазначено, що позивач як начальник територіального управління має право на призначення премій самому собі.
Додатково, в обґрунтування своїх доводів, позивач посилався на постанови Голосіївського районного суду міста Києва у справах № 752/6426/18, №752/6415/18, № 9752/6423/18, якими закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною першою та другою статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_1 , у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Позивач зазначав, що в рамках цих справ досліджувалося питання щодо порушенням вимог Закону України "Про запобігання корупції" через видання останнім наказів про преміювання самого себе, без погодження із органом вищого рівня та без його повідомлення. За наслідками судового розгляду встановлено, що такі дії позивача відповідають законодавству України.
Отже, на думку позивача, накази про преміювання керівництва управління, в тому числі начальника управління, приймались за результатами роботи, у відповідності до вимог чинного законодавства, згідно із наданими законом владними повноваженнями керівнику державної служби, в межах економії фонду заробітної плати, та на підставі того, що чинними нормативно-правовими актами не передбачено погодження премій державних службовців, посади яких належать до категорій "Б" та "В", із державним органом вищого рівня.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року позов задоволено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу.
У касаційній скарзі позивач посилається на те, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовано наявність правових підстав для прийняття відповідачем спірного наказу про звільнення його із займаної посади.
Позивача зазначає, що суд апеляційної інстанції надав оцінку висновку Дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ Державної судової адміністрації України від 09 січня 2019 року, як рішенню суб`єкта владних повноважень, яке за своєю правовою природою таким не є.
Також позивач вказує, що оскаржуваний наказ про звільнення не відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки відповідачем не дотримано строки притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Крім того, позивач вважає, що в оскаржуваному наказі використано формулювання "в перший робочий день повернення ОСОБА_1 до виконання службових обов`язків", що прямо не передбачене чинним законодавством.
Додатково позивач звертає увагу, що суд апеляційної інстанції неправомірно послався на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2018 року в справі № 752/6441/18, оскільки жодним судовим рішенням на позивача не накладено адміністративне стягнення передбачене статтею 172-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 826/15957/17, оскільки висновок, який зроблений судом у зазначеній постанові, не стосується предмету спору у цій справі, а докази, досліджені в справі № 826/15957/17, в цій справі не досліджувалися.
Позивач вважає, що посилання суду апеляційної інстанції на невиконання позивачем своїх посадових обов`язків та розпоряджень керівного органу є безпідставним, оскільки вони не є предметом цього спору.
Ухвалою від 14 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 04 грудня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України, мотивувавши це тим, що спірні правовідносини містять виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Пунктом 9 частини другої статті 65 Закону України "Про державну службу" передбачено, що дисциплінарними проступками є використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб.
Відповідно до абзацу 11 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання корупції" приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.