Постанова
Іменем України
16 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 206/3939/18-ц
провадження № 61-13320св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 05 червня 2019 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, припинення права спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 частини домоволодіння та земельних ділянок.
Позов обґрунтовував тим, що у період з квітня 2002 року до 18 квітня 2003 року він та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. У період з 18 квітня 2003 року до 18 грудня 2015 року вони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Зазначав, що під час спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у них народилася донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також до реєстрації шлюбу, а саме - 31 грудня 2002 року він та відповідач за його кошти придбали житловий будинок (незавершене будівництво) з господарськими побутовими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,10 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Після добудови та прийняття до експлуатації домоволодіння виконавчим комітетом Самарської районної у місті Дніпропетровську ради було видано свідоцтво про право власності та здійснено державну реєстрацію домоволодіння за відповідачем.
У лютому 2003 році позивачем була придбана ще одна земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2, право власності на яку було зареєстровано на відповідача.
Після припинення фактичних шлюбних відносин, відповідач виїхала з будинку, але згодом повернулась, змінила замки та чинить перешкоди позивачу в користуванні та володінні належною йому частиною спірного будинку, посилаючись на те, що об`єкт незавершеного будівництва вона придбала за власні кошти, проте на час придбання спірного будинку відповідач доходу не мала.
Посилаючись на те, що він та відповідач не можуть досягти згоди щодо поділу спільного майна подружжя, ОСОБА_1 просив встановити факт спільного проживання його та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період
з травня 2002 року до квітня 2003 року. В порядку поділу спільного майна подружжя, припинити право спільної сумісної власності та визнати за ним право власності на 1/2 частини домоволодіння, яке складається з одного житлового будинку, господарчих будівель та споруд та розташоване за адресою:
АДРЕСА_1 , одночасно припинивши таке право за ОСОБА_2
В порядку поділу спільного майна подружжя, припинити право спільної сумісної власності та визнати за ним право власності на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,12 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських і будівельних споруд, що розташована за зазначеною вище адресою, одночасно припинивши таке право за ОСОБА_2
В порядку поділу спільного майна подружжя, припинити право спільної сумісної власності та визнати за ним право власності на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,10 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських і будівельних споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2, одночасно припинивши таке право за ОСОБА_2 .
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 лютого
2019 року позов задоволено частково.Визнано за ОСОБА_1 право власності на 20,5 % житлового будинку А-3 загальною площею 361,1 кв. м, житловою площею
155,3 кв. м та на 1/2 частини насосної літ. Б площею 10,1 кв. м, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,10 га, що розташована за адресою
АДРЕСА_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з травня 2002 року до квітня 2003 року, суд першої інстанції виходив з її безпідставності, оскільки до 11 вересня 2002 року позивач перебував в іншому зареєстрованому шлюбі.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не заперечували факт придбання ними у зареєстрованому шлюбі земельної ділянки площею 0,10 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а тому вона підлягає поділу між позивачем та відповідачем в порядку, передбаченому Сімейним кодексом України (далі - СК України).
Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності в порядку поділу майна подружжя на 20,5 % житлового будинку та на 1/2 частини насосної літ. Б площею 10,1 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з позивачем було придбано 59 % готовності незакінченого будівництвом житлового будинку, а під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі зазначений вище будинок було добудовано та введено в експлуатацію, отже 41% житлового будинку є спільною сумісною власністю подружжя і підлягають поділу. Оскільки право власності на насосну літ. Б виникло у відповідача під час зареєстрованого з позивачем шлюбі, цей об`єкт також слід вважати спільною сумісною власністю подружжя, який підлягає поділу між колишнім подружжям.
Судом першої інстанції відхилено заперечення відповідача про те, що домоволодіння є її особистою власністю, оскільки добудовано його також за її власні кошти, адже ОСОБА_2 зазначені нею обставини не доведені.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на спірну земельну ділянку не було зареєстровано за відповідачем у встановленому законом порядку, а отже не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Самарського районного суду
м. Дніпропетровська від 04 лютого 2019року в частині визнання за
ОСОБА_1 права власності на 20,5 % житлового будинку А-3 загальною площею 361,1 кв. м, житловою площею 155,3 кв. м, на 1/2 частини насосної Б площею
10,1 кв. м, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, а також в частинні стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 1 000,00 грн скасовано, та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволені позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що сам по собі факт введення спірного житлового будинку до експлуатації та оформлення права власності на нього та на насосну літ Б в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Відповідачем доведено, що добудова житлового будинку була здійснена за її особисті кошти, оскільки після придбання будинку відповідачем, з метою його добудови, було відчужено належну їй на праві власності квартиру. Позивач в свою чергу не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту участі в будівництві будинку та іншого нерухомого майна для обслуговування спірного будинку.
Посилаючись на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання 20,5 % житлового будинку А-3 загальною площею 361,1 кв. м, житловою площею 155,3 кв. м, на 1/2 частини насосної Б площею 10,1 кв. м, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділу цього майна порядку, передбаченому положеннями СК України. Разом з тим, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,10 га, що розташована за адресою
АДРЕСА_2 , оскільки спірна земельна ділянка була придбана відповідачем в період шлюбу за спільні кошти сторін, що ними не заперечувалось.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду
від 05 червня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суд першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відповідач не скористалась своїм правом не подачу відзиву на позовну заяву та надання доказів на спростування позовних вимог позивача в суді першої інстанції, натомість, в суді апеляційної інстанції відповідач надала 17 нових доказів, які були безпідставно долучені апеляційним судом до матеріалів справи. Надаючи нові докази під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, відповідач посилалась на відсутність можливості надати їх в суді першої інстанції через перебування у лікарні у зв`язку із пологами, однак з обмінної картки відповідача вбачається, що вона народила дитину у серпні 2018 року, тоді як розгляд справи судом першої інстанції будо закінчено у лютому 2019 року. Наведене свідчить про помилковість висновків суду апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені на підставі неналежних доказів.
У серпні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу позивача, у якому зазначила про безпідставність її доводів та правильність висновків суду апеляційної інстанції. Зазначає, що вона надала суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що добудова спірного житлового будинку та іншого нерухомого майна для його обслуговування здійснювалась за рахунок відповідача, яка відчужила належну їй на праві власності квартиру, а кошти від її продажу витратила на проведення ремонтних робіт у спірному будинку. Відповідач надала докази особистої участі у добудові та покрашення умов у спірному будинку лише в суді апеляційної інстанції, через перебування у лікарні у зв`язку із вагітністю та пологами під час розгляду справи районним судом. Натомість, ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що після придбання відповідачем спірного будинку як об`єкт незавершеного будівництва до реєстрації з ним шлюбу, будинок було добудовано та введено в експлуатацію за рахунок чи за участю позивача.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, витребувано справу та надано строк для подання відзиву.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.