Постанова
Іменем України
09 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 607/8872/17
провадження № 61-36802св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2018 року у складі судді Грицака Р. М. та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ткач О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 41 000,00 доларів США.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначав, що ОСОБА_2 придбав у нього земельну ділянку й частку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 30 грудня 2013 року, однак повний розрахунок у розмірі 44 710,00 доларів США зобов`язався здійснити до кінця 2014 року, що підтверджується розпискою від 31 грудня 2013 року.
Зазначав, що 20 травня 2014 року ОСОБА_2 частково повернув грошові кошти у сумі 3 710,00 доларів США.
Оскільки відповідач в добровільному порядку, на прохання й на письмову претензію відмовляється повертати грошові кошти, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на підставі статей 526, 527, 610 ЦПК України 41 000,00 доларів США та судові витрати.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 07 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, оскільки відповідно до укладених між сторонами договорів купівлі-продажу 35/100 частин нежитлового приміщення та земельної ділянки розміром 0,0258 га по АДРЕСА_1 проведено повний розрахунок.
Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 24 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що висновки міськрайонногосуду про недоведеність позовних вимог є правильними, оскільки виходячи з пункту 2.3 договору купівлі-продажу 35/100 часток приміщення та з пункту 7 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 грудня 2013 року продавець своїм підписом підтвердив повний розрахунок покупця за придбані приміщення та землю.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У травні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 із застосуванням засобі поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 24 квітня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, необґрунтованими та такими, що були винесені внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи.
Зокрема суди не взяли до уваги, що відповідач не надав суду доказів, що повернув позивачу суму боргу, зазначену в розписці від 30 грудня 2013 року, а саме договорів купівлі-продажу приміщення та земельної ділянки, та відповідно не надав доказів зв`язку розписки саме із цими договорами.
У листопаді 2018 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відповідач посилався на те, що він розрахувався з позивачем за договорами купівлі-продажу нежитлового приміщення та земельної ділянки, укладених 30 грудня 2013 року, про що зазначено в договорах та в платіжному дорученні від 30 грудня 2013 року № 8, а розписка стосується домовленості щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу іншої додаткової площі 24/100 часток спірного нежитлового приміщення та ніяким чином не свідчить про зобов`язання повернення грошових коштів за вищезазначеними договорами купівлі-продажу. ОСОБА_1 не надав суду доказів пов`язаності розписки з договорами купівлі-продажу від 30 грудня 2013 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 червня 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 призначено судді Лесько А. О.
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2019 року № 1758/0/226-19 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2019 року справу № 607/8872/17 призначено судді Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду та її нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу 35/100 часток нежитлового приміщення та земельної ділянки - 0,0258 га з кадастровим номером 6110100000:13:013:0070, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 договору купівлі-продажу 35/100 часток нежитлового приміщення від 30 грудня 2013 року цей продаж вчинено за 548 740,00 грн, які ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 до укладення цього договору. Продавець - ОСОБА_1 своїм підписом під договором підтверджує проведення покупцем - ОСОБА_2 повного розрахунку за об`єкт продажу та відсутність щодо покупця претензій фінансового характеру.
У пунктах 6 та 7 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 грудня 2013 року, її продаж вчинено за 47 367,00 грн, які ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 до укладення цього договору. Продавець своїм підписом під договором підтверджує проведення покупцем повного розрахунку за продану земельну ділянку та відсутність щодо покупця претензій фінансового характеру.
31 грудня 2013 року ОСОБА_2 написав розписку про те, що "він придбав у ОСОБА_1 землю і приміщення за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу і недорозрахувався в сумі 44 710,00 доларів США. Зобов`язувався розрахуватись в повному обсязі до квітня 2014 року".
У січні 2015 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 41 000,00 доларів США. На обґрунтування позову посилався на те, що між сторонами було укладено договір позики, укладення якого підтверджується розпискою від 31 грудня 2013 року. Також зазначав, що 30 грудня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу 35/100 частин нежитлового приміщення та земельної ділянки 0,0258 га, які розташовані по АДРЕСА_1, за які ОСОБА_2 зобов`язався розрахуватися в сумі 44 710,00 доларів США до кінця 2014 року. Оскільки боржник відмовився в добровільному порядку повернути позику, він звернувся до суду.