Постанова
Іменем України
04 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 520/5517/17
провадження № 61-44092св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Одеська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 31 липня 2018 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Кононенко Н. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - ДКВ ОМР) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна у добросовісного набувача та усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.
Позов мотивовано тим, що 18 липня 2005 року Київська районна адміністраціяОдеської міської ради, як виконавчий орган ОМР (далі - Київська РА ОМР), в особі голови Сердюка М. Д., і ОСОБА_2 уклали договір оренди нежилого приміщення першого поверху у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 44 кв. м, строком до 18 червня 2006 року.
29 вересня 2005 року ОМР прийняла рішення № 4412-ІУ "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, розташованих у Київському районі м. Одеси, що підлягають відчуженню у 2005 році". До цього переліку було включено нежиле приміщення першого поверху у будинку АДРЕСА_1, загальною площею 44 кв. м. На виконання рішення сесії ОМР і на замовлення Київської РА ОМР, товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Вітязь" 25 липня 2005 року визначила ринкову вартість нежилого приміщення по АДРЕСА_1, яка склала 13 474 грн. Після визначення вартості приміщення Київська РА ОМР письмово запропонувала ОСОБА_2 зарахувати грошові кошти у розмірі 13 474 грн на рахунки бюджету міста. 16 жовтня 2006 року ОСОБА_2 перерахувала грошові кошти на вказані у листі рахунки бюджету міста.
Однак, не дивлячись на це, посадові особи Київської РА ОМР почали ухилятися від нотаріального оформлення договору купівлі-продажу нежилого приміщення, тому ОСОБА_2 20 грудня 2006 року звернулась до суду з позовом до Київської РА ОМР про визнання договору дійсним, виконаним і визнання права власності.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2007 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені. Разом з тим, Київська РА ОМР у 2010 році оскаржила вищевказане заочне рішення суду першої інстанції і ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2010 року заочне рішення Київського районного суду м. Одеси було скасоване з тих підстав, що відповідач не був належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Проте, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2010 року позов ОСОБА_2 було залишено без розгляду з підстав чисельних неявок останньої у судові засідання.
Таким чином, судове рішення, на підставі якого за ОСОБА_2 було визнано право власності на нежиле приміщення площею 44 кв. м, яке знаходиться у будинку АДРЕСА_1, було скасовано, що свідчить про відсутність у ОСОБА_2 будь-якого права на це приміщення, у тому числі і права його продажу.
Однак, 02 грудня 2013 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купила нежиле приміщення площею 44 кв. м, яке знаходиться у будинку АДРЕСА_1 .
Ураховуючи викладене, ДКВ ОМР просило суд витребувати від добросовісного набувача ОСОБА_1 нежиле приміщення першого поверху загальною площею 44 кв. м у будинку АДРЕСА_1 та передати це приміщення ДКВ ОМР; усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 із вищевказаного нежилого приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2018 року у складі судді Калашнікової О. І. позов ДКВ ОМР залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення суду, на підставі якого ОСОБА_2 набула права власності на спірне нежиле приміщення скасовано та позов ОСОБА_2 залишено без розгляду, тому ОСОБА_2 не набула права власності на спірне приміщення, що в свою чергу свідчить про вибуття спірного майна із володіння законного власника - територіальної громади м. Одеси з порушенням вимог чинного законодавства та поза його волею. ДКВ ОМР було пропущено позовну давність для захисту своїх прав.Щодо вимог позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 з нежилого приміщення, то неможливо одночасно пред`явити позов про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння). З огляду на викладене вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні майном не ґрунтуються на вимогах закону.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 31 липня 2018 року апеляційну скаргу ДКВ ОМР задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 травня 2018 року скасовано і прийнято постанову, якою позовну заяву ДКВ ОМР задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 нежиле приміщення першого поверху, загальною площею 44,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та передано зазначене приміщення ДКВ Одеської міської ради. Усунуто перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 із нежилого приміщення першого поверху, загальною площею 44,0 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та передано зазначене приміщення ДКВ ОМР.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду, на підставі якого ОСОБА_2 набула права власності на спірне нежиле приміщення скасовано та позов ОСОБА_2 залишено без розгляду, тому остання не набула права власності на спірне приміщення, що в свою чергу свідчить про вибуття спірного майна із володіння законного власника - територіальної громади м. Одеси з порушенням вимог чинного законодавства, та поза його волею. При цьому, застосовуючи позовну давність, суд першої інстанції фактично погодився з позовними вимогами ДКВ ОМР і вважав їх обґрунтованими й застосував до них позовну давність. Однак, колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неправомірно застосував до спірних правовідносин позовну давність, оскільки заявляючи клопотання про застосування позовної давності, відповідач жодним чином не надала суду першої інстанції доказів, що ДКВ ОМР було відомо про укладання угоди ще у 2013 році, а лише керувався припущеннями. Судом не було враховано, що ДКВ ОМР, звертаючись з указаним позовом до суду, у позовній заяві посилався на інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 березня 2017 року, з якої Департаменту стало відомо, що ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 придбала спірне приміщення. Крім того, неодноразово зверталась увага на те, що ДКВ ОМР не був стороною у вказаному правочині, а, отже, не знав і не міг знати про укладання такого договору.
Тобто, доводи позивача про те, що про порушення своїх прав їм стало відомо лише після 30 березня 2017 року, матеріалами справи не спростовані, а тому у суду не було правових підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності. Крім того, оскільки позовні вимоги про усунення перешкод шляхом виселення ОСОБА_1 є похідними від позовних вимог про витребування у неї майна, тому і зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню. Такого висновку колегія суддів дійшла, входячи з того, що всі вищезазначені позовні вимоги поєднані між собою єдиною метою - відновлення прав територіальної громади м. Одеси, від імені якої діє ДКВ ОМР, шляхом виселення відповідача зі спірного приміщення та повернення його власнику.
Таким чином, вимога про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення є похідною вимогою про витребування майна, оскільки це є одним зі шляхів реалізації вимог про витребування майна. Саме таке формулювання позовної вимоги надає можливість виконати судове рішення в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" без будь-яких затягувань цього процесу і необхідності звернення до суду з заявами про роз`яснення порядку та способу виконання судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати
постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого є ДКВ ОМР, дійсно з 2010 року було обізнано щодо порушення їх законних прав та інтересів, але не здійснив будь-яких дій щодо його легалізації, реєстрація права власності після скасування рішення Київського районного суду м. Одеси не була скасована, а тому ОСОБА_2 залишалася титульним власником спірного приміщення. Вказувала на те, що позивач пропустив позовну давність щодо звернення до суду з позовом. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо неможливості застосування позовної давності, виходячи із того, що право власності ОСОБА_2 не було скасовано, скасування реєстрації права власності не відбулося, а тому до спірних правовідносин належало застосувати позовну давність. Крім того, ДКВ ОМР мав можливість і обов`язок знати про стан своїх майнових прав. Відомості із Державного реєстру речових прав є доступними, а тому позивач мав можливість довідатися про укладення договору купівлі-продажу з нею та більш того, на них також покладався обов`язок щодо обізнаності їх майнових прав. Разом з тим, ДКВ ОМР протягом передбаченого законом трирічного строку, не здійснив дій по захисту своїх порушених прав.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано із Київського районного суду м. Одеси зазначену цивільну справу. Клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови суду задоволено. Зупинено виконання постанови Апеляційного суду Одеської області від 31 липня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2019 року справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1, третя особа - Одеська міська рада, про витребування майна у добросовісного набувача та усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, у якому заявник посилався на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права з дослідженням всіх доказів. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, дійшов правильного висновку, що майно вибуло з володіння власника поза його волею, оскільки рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2007 року, на підставі якого спірне приміщення було вилучено з володіння територіальної громади м. Одеси, було скасовано судом, отже, Департамент комунальної власності Одеської міської ради має право витребувати його у добросовісного набувача ОСОБА_1, у порядку статті 388 ЦК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 липня 2005 року Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як виконавчий орган Одеської міської ради, в особі голови Сердюка М. Д., і ОСОБА_2 уклали договір оренди нежилого приміщення першого поверху в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 44 кв. м, строком до 18 червня 2006 року.
29 вересня 2005 року Одеська міська рада прийняла рішення № 4412-ІV"Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, розташованих у Київському районі м. Одеси, що підлягають відчуженню у 2005 році". Нежиле приміщення першого поверху в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 44 кв. м було включено до цього переліку.
На виконання рішення сесії Одеської міської ради і на замовлення Київської районної адміністрації Одеської міської ради ТОВ Фірма "Вітязь" 25 липня 2005 року визначила ринкову вартість нежилого приміщення по АДРЕСА_1 у розмірі 13 474 грн (з урахуванням ПДВ). Після визначення вартості приміщення Київська районна адміністрація Одеської міської ради письмово запропонувала ОСОБА_2 зарахувати грошові кошти у розмірі 13 474 грн на рахунки бюджету міста.