ПОСТАНОВА
Іменем України
19 грудня 2019 року
Київ
справа №509/553/14-а
касаційне провадження №К/9901/14224/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Рибачука А.І., Саприкіної І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 (головуючий суддя: Семенюк Г.В., судді: Потапчук В.О., Жук С.І.) у справі №509/553/14-а за позовом ОСОБА_2 до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання нечинним рішення,
В С Т А Н О В И В:
В лютому 2014 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 або позивачка) звернувся до суду з позовом до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), в якому просила визнати незаконним і нечинним рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області №318-ІV від 23.03.2004 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі громадянам у власність" в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки по АДРЕСА_1.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 25.04.2003 придбала на підставі договору купівлі-продажу земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 12.06.2003 Таїровська селищна рада Овідіопольського району видала їй державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Позивач в серпні 2006 року звернулася до виконкому Таїровської селищної ради з заявою про надання їй дозволу на будівництво жилого будинку на цій земельній ділянці, проте у наданні такого їй було відмовлено з посиланням на те, що рішенням Таїровської селищної ради від 16.09.2004 №446 частина належної їй земельної ділянки площею 0,0967 га була передана безоплатно для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд у власність ОСОБА_1, на підставі якого остання зареєструвала у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку. Посилаючись на порушення відповідачами її законних прав та інтересів, як законного власника земельної ділянки, ОСОБА_2 звернулася із цим позовом до суду.
Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.12.2015 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що селищна рада діяла у межах та спосіб визначених законом повноважень. При цьому суд першої інстанції констатував, що спір фактично виник між позивачем та ОСОБА_1, і позивачка не позбавлена права на судовий захист в іншому судовому порядку.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 скасовано постанову Овідіопольського районного суду Одеської області від 03.12.2015 та ухвалено нове рішення про задоволення позову: визнано незаконним і нечинним рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області №318-ІV від 23.03.2004 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі громадянам у власність" в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у відповідача були відсутні правові підстави для надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі спірної земельної ділянки у власність, оскільки на момент прийняття цього рішення така перебувала на праві власності у позивачки. Доказів припинення у встановленому законом порядку права власності позивачки на цю земельну ділянку суду не надано. Судом апеляційної інстанції також вирішено питання щодо строків звернення до суду та визнано пропуск таких з поважних на те причин.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник зазначила, що у листопаді 2004 року в установленому законом порядку набула право власності на земельну ділянку площею 0,0967 га, кадастровий номер 5123755800:02:005:0485, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У той же час, набуття позивачкою права власності на земельну ділянку є сумнівним, оскільки в архіві селищної ради відсутні будь-які правовстановлюючі документи на цю земельну ділянку, видані на ім`я попереднього її власника. Також скаржник вказує на необґрунтованість поновлення судом апеляційної інстанції строків звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.03.2016 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2018 був визначений склад колегії суддів: головуючий суддя: Анцупова Т.О., судді: Стародуб О.П., Кравчук В.М.
У зв`язку із обранням судді Анцупової Т.О. до Великої Палати Верховного Суду, за результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2019 визначений новий склад суду: головуючий суддя: Чиркін С.М., судді: СаприкінаІ.В., Рибачук А.І.
За таких обставин у зв`язку із початком роботи Верховного Суду, у процесуальний спосіб фактично вирішена заява ОСОБА_1 про відвід суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого судді: Разваляєвої Т.С., суддів: Черпіцької Л.Т., Маслія В.І., оскільки змінився склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09.12.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
На адресу суду касаційної інстанції від позивачки надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких остання з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції просить суд залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Інші учасники справи правом на подачу відзиву не скористалися.
Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.04.2003 на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Договір купівлі-продажу земельної ділянки зареєстрований Таїровською селищною радою, та 12.06.2003 позивачці виданий державний акт на право приватної власності на землю.
Разом з цим, відповідачем на сесії ради було прийнято рішення №318-ХХІV від 23.03.2004 "Про надання згоди на розроблення проекту відведення громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок) в ж/масиві "Червоний хутір" с. Мізікевича", згідно з яким ОСОБА_1 було надано згоду на розроблення проекту землеустрою щодо передачі частини належної позивачці земельної ділянки площею 0,0967 га у власність.
В подальшому, на підставі рішення 13 сесії ІV скликання Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 16.09.2004 № 446 ця земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_1 з відповідним оформленням права власності на неї.
Вважаючи рішення відповідача №318-ХХІV від 23.03.2004 протиправним, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.