ПОСТАНОВА
Іменем України
18 грудня 2019 року
Київ
справа №760/619/15-а
адміністративне провадження №К/9901/47366/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Білак М. В.,
за участі
секретаря судового засідання Івашка О.Л.,
представника позивачів ОСОБА_1,
представника відповідача Дибця О.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Національного університету оборони України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошової компенсації, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою представника позивачів ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року (судді Земляна Г.В., Костюк Л.О., Сорочко Є.О.),
І. Суть спору
1. У січні 2011 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Національного університету оборони України, у якому просили:
1.1 визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо невиплати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 грошової компенсації замість неотриманого речового майна;
1.2 стягнути на користь ОСОБА_2 з Національного університету оборони України грошову компенсацію замість неотриманого речового майна в сумі 6255,82 грн.;
1.3 стягнути на користь ОСОБА_3 з Національного університету оборони України грошову компенсацію замість неотриманого речового майна в сумі 7734,08 грн.;
1.4 стягнути на користь ОСОБА_4 з Національного університету оборони України грошову компенсацію замість неотриманого речового майна в сумі 4074,91 грн.;
1.5 стягнути на користь ОСОБА_5 з Національного університету оборони України грошову компенсацію замість неотриманого речового майна в сумі 7978,20 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтували тим, що у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас відповідач видав їм довідки про вартість речового майна, що підлягає видачі при звільненні в запас (у відставку). У цих довідках зазначено перелік речового майна, право на отримання якого вони мали під час проходження військової служби, але не отримали. У тих самих довідках зазначено також вартість неотриманого речового майна і оскільки відповідач, виключивши їх зі списків особового складу (без їхньої на те згоди) не компенсував вартості цього майна, вони звернулися з цим позовом до суду.
3. З посиланням на статтю 91 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII), пункти 14, 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 (уже втратило чинність, але діяло на дату виникнення спірних відносин; далі - Положення № 1444) позивачі зазначили, що неотримане речове майно є їхньою власністю, тому просять суд стягнути з відповідача компенсацію за неотримане речове майно за весь період проходження військової служби відповідно до довідок, виданих їм при звільненні.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 проходили військову службу в Збройних Силах України.
5. Відповідно до наказу Міністра оборони України № 268 від 31 березня 2010 року підполковник ОСОБА_2 звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту "б" частини шостої статті 26 Закону № 2011-ХІІ (за станом здоров`я) з правом носіння військової форми одягу. За наказом начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) № 63 від 14 травня 2010 року виключений зі списків особового складу.
6. Відповідно до наказу Міністра оборони України № 450 від 25 травня 2010 року полковник ОСОБА_3 звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту "б" частини шостої статті 26 Закону № 2011-ХІІ (за станом здоров`я) з правом носіння військової форми одягу. За наказом начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) № 95 від 1 липня 2010 року виключений зі списків особового складу.
7. Відповідно до наказу Міністра оборони України № 641 від 5 липня 2010 року підполковник ОСОБА_5 звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту "а" частини шостої статті 26 Закону № 2011-ХІІ (у зв`язку із закінченням строку контракту) з правом носіння військової форми одягу. За наказом начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) № 107 від 19 липня 2010 року виключений зі списків особового складу.
8. Відповідно до наказу Міністра оборони України № 98 від 27 квітня 2010 року підполковник ОСОБА_4 звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту "б" частини шостої статті 26 Закону № 2011-ХІІ (за станом здоров`я) з правом носіння військової форми одягу. За наказом начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) № 54 від 28 квітня 2010 року виключений зі списків особового складу.
9. На підставі зазначених наказів начальника Національного університету оборони України (по стройовій частині) кожному із позивачів видано довідки про вартість речового майна, яке підлягає видачі при звільненні в запас (у відставку).
10. Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з довідкою № 167/7/464/1 № 22 про вартість речового майна, яке підлягає видачі при звільненні в запас (у відставку) до 11 березня 2000 року, ОСОБА_2 належить до видачі речового майна (30 позицій) на загальну суму 214,99 грн, після зазначеної дати, згідно з довідкою № 167/7/464 № 23, - речового майна (32 позиції) на суму 6040,83 грн; всього - на суму 6255,82 грн.
11. Згідно з довідкою № 167/7/464/1 № 29 про вартість речового майна, яке підлягає видачі при звільненні в запас (у відставку) до 11 березня 2000 року ОСОБА_3 належить до речового майна (30 позицій) на загальну суму 595,17 грн; після зазначеної дати, згідно з довідкою № 167/7/464 № 30 - 32 позиції речового майна на суму 7138,91 грн; всього - на суму 7734,08 грн.
12. Згідно з довідкою № 167/7/464/1 № 31 про вартість речового майна, яке підлягає видачі при звільненні в запас (у відставку) до 11 березня 2000 року ОСОБА_5 належить до видачі речового майна (30 позицій) на загальну суму 341,57 грн; після зазначеної дати, згідно з довідкою № 167/7/464 № 32 - 32 позиції речового майна на суму 7636,63 грн; всього - на суму 7978,20 грн.
13. Згідно з довідкою № 167/7/464/1 № 16 про вартість речового майна, яке підлягає видачі при звільненні в запас (у відставку) до 11 березня 2000 року ОСОБА_4 належить до видачі речового майна (32 позиції) на суму 4074, 91 грн.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
14. Цю справу (по суті спору) суди першої та апеляційної інстанцій розглядали двічі.
15. Постановою від 12 березня 2012 року Солом`янський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.
16. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 лютого 2013 року скасував вказану постанову суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив; визнав протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо невиплати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 грошової компенсації замість неотриманого речового майна; стягнув з Національного університету оборони України на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію замість неотриманого речового майна в сумі 6255,82 грн., на користь ОСОБА_3 - 7734,08 грн, на користь ОСОБА_5 - 7978,20 грн, на користь ОСОБА_4 - 4074,91 грн.
17. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 грудня 2014 року:
17.1 скасував постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 12 березня 2012 року в частині позовних вимог про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно до 11 березня 2000 року і в цій частині направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції;
17.2 скасував постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року в частині позовних вимог про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно після 11 березня 2000 року, а постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 12 березня 2012 року в цій частині (якою відмовлено у задоволенні позовних вимог) залишив в силі.
18. За наслідками нового розгляду справи Солом`янський районний суд міста Києва ухвалив постанову від 5 жовтня 2017 року, якою позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Національного університету оборони України - про визнання протиправною бездіяльності та стягнення грошової компенсації замість неотриманого речового майна - задовольнив.
18.1. Визнав протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо невиплати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 грошової компенсації замість неотриманого речового майна.
18.2. Стягнув на користь ОСОБА_2 з Національного університету оборони України грошову компенсацію замість неотриманого речового майна в сумі 6255,82 грн та з Державного бюджету України - судові витрати в сумі 155,96 грн.
18.3. Стягнув на користь ОСОБА_3 з Національного університету оборони України грошову компенсацію замість неотриманого речового майна в сумі 7734,08 грн та з Державного бюджету України - судові витрати в сумі 83,74 грн.
18.4. Стягнув на користь ОСОБА_4 з Національного університету оборони України грошову компенсацію замість неотриманого речового майна в сумі 4074,91 грн та з Державного бюджету України - судові витрати в сумі 47,15 гривень.
18.5. Стягнув на користь ОСОБА_5 з Національного університету оборони України грошову компенсацію замість неотриманого речового майна в сумі 7978,20 грн та з Державного бюджету України - судові витрати в сумі 86,18 грн.
19. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 березня 2018 року скасував постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 5 жовтня 2017 року і залишив без розгляду адміністративний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського про стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно до 11 березня 2000 року.
20. При прийнятті такого рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції не врахував висновків суду касаційної інстанції, викладених у згаданій ухвалі від 11 грудня 2014 року, щодо необхідності з`ясувати питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом про стягнення компенсації за неотримане речове майно за період до березня 2000 року з урахуванням того, що з цим позовом позивачі звернулися в січні 2011 року. Суд касаційної інстанції в ухвалі від 11 грудня 2014 року, з покликанням на положення статті 9 Закону № 2011-ХІІ (в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) з цього приводу зауважив, що перебіг цього строку розпочався з моменту порушення права на отримання речового майна або компенсації замість нього. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій у такій площині не розглядали цієї справи, Вищий адміністративний суд України направив її на новий розгляд (в частині позовних вимог про стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно до 11 березня 2000 року).
21. Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що звертаючись з позовом до суду (в частині стягнення компенсації за неотримане речове майно за період до 11 березня 2000 року) позивачі не заявляли клопотання про поновлення цього строку. Вони вважають, що строку звернення до суду з цим позовом не пропустили, позаяк про заборгованість дізналися тільки при звільненні з військової служби.
22. Суд апеляційної інстанції зазначив, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Позивачі не надали суду доказів, які б підтверджували наявність таких обставин, тож для поновлення вказаного строку немає підстав.
23. З приводу доводів позивачів про те, що про порушення своїх прав вони дізналася в 2010 році під час звільнення зі служби та отримання відповідної довідки про неотримане речове майно, суд апеляційної інстанції зазначив, що вони безпідставні, оскільки про порушення своїх прав позивачі знали під час проходження військової служби.
24. Постанову суду апеляційної інстанції від 13 березня 2018 року, а також ухвалу цього суду про відкриття апеляційного провадження від 1 грудня 2017 року представник позивачів ОСОБА_1 оскаржив в касаційному порядку.
25. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 квітня 2018 року відкрив касаційне провадження тільки за скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року.
26. Тож з огляду на наведені обставини щодо розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій, в межах цього касаційного провадження предметом перегляду є тільки постанова суду апеляційної інстанції від 13 березня 2018 року про залишення без розгляду позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського про стягнення заборгованості з виплати компенсації за неотримане речове майно за період до 11 березня 2000 року.
IV. Касаційне оскарження
27. У касаційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року і направити справу для продовження розгляду до цього суду.
28. Обґрунтовуючи свої вимоги представник позивача серед іншого зазначив, що суд апеляційної інстанції безпідставно розглянув апеляційну скаргу відповідача, яку останній подав (як вважає представник позивачів) з пропуском встановленого строку. На його думку, тільки наявність об`єктивних перешкод для реалізації права на оскарження судового рішення може бути підставою для того, щоб поновити цей строк і переглянути судове рішення. Відповідач таких обставин не навів і суд апеляційної інстанції, не розглядаючи питання про поновлення цього строку, безпідставно переглянув судове рішення після закінчення строку на його оскарження.
29. Також представник позивача зауважив, що в судовому засіданні 13 березня 2018 року брав участь представник відповідача Плескун Д.А., строк довіреності якого на дату ухвалення оскарженого рішення суду апеляційної інстанції закінчився.
30. Стосовно висновків апеляційного суду про пропуск строку звернення до суду представник ОСОБА_1 зауважив, що такий не пропущено, тому що позивачі підлягали розрахунку за речове забезпечення, яке вони не отримали під час проходження військової служби, у 2010 році після видання наказів Міністерства оборони України про звільнення у запас, маючи ще статус військовослужбовців (до виключення із списків особового складу). На думку представника позивачів, питання про строк звернення з цим позовом до суду виник після того, як Вищий адміністративний суд України звернув увагу на довідки, видані позивачам при звільненні, відтак, на його думку, безпідставно розділив позовні вимоги на такі, які стосуються стягнення заборгованості за період до 11 березня 2000 року та після цієї дати, хоча первинні позовні вимоги такого поділу не передбачали і стосувалися всієї заборгованості, яка існувала на дату звільнення. Видавши по дві довідки з вказівкою на період відповідач, як пояснює представник позивачів, діяв неправомірно, проте суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки цим обставинам, а також залишив поза увагою доводи позивачів щодо вартості зазначеного в цих довідках майна. Щодо останнього, то, зокрема, та обставина, що відповідач у 2008 році переоцінив вартість майна і в довідках, виданих в 2010 році, зазначив вартість неотриманого речового майна вже з урахуванням нових цін є опосередкованим свідченням визнання ним своєї заборгованості. Представник позивача наголосив, що до повного розрахунку відповідач не мав права виключати позивачів зі списків особового складу, однак зробив це. Водночас тільки при звільненні позивачі дізналися про вартість речового майна, яке вони не отримали за час проходження військової служби у власність. Оскільки відповідач фактично позбавив їх права власності на це майно, вони мають право отримати компенсацію за нього відповідно до цін станом на 2010 рік.
31. Представник ОСОБА_1 також зазначив, що при зверненні до суду з цим позовом в січні 2011 року позивачі клопотали поновити річний строк звернення до суду, позаяк вважали що відлік цього строку розпочався з дати отримання довідок про неотримане речове майно.
32. Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначив, що право отримати речове майно або компенсацію замість нього передбачала стаття 9 Закону № 2011-ХІІ у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року.
33. Статтею 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-III "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (далі - Закон № 1459-III) дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII зупинено в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Цей Закон набув чинності з 11 березня 2000 року. Тож з цієї дати зупинено право позивачів на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна.
34. Між тим, Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 9 Закону № 2011-XII викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 91 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою, зокрема, було передбачено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
35. Тож відповідач, взявши до уваги правовий висновок, який неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема в постановах від 19 березня 2013 року, від 31 березня 2015 року у справах відповідно № 21-38а13 та № 21-79а15, підсумував, що положення частини другої статті 91 Закону № 2011-XII регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.