ПОСТАНОВА
Іменем України
19 грудня 2019 року
м. Київ
справа №826/6102/18
адміністративне провадження №К/9901/69578/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2018р. (суддя - Григорович П.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2018р. (судді - Кузьмишина О.М., Костюк Л.О., Шелест С.Б.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
У квітні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017р. №394 "Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996р. №1548 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України". Просив поновити строк звернення до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.08.2018р., яка залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2018р., позовну заяву залишено без розгляду.
З ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій щодо залишення позову без розгляду не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та відмовити у відкритті провадження у справі у зв`язку із непідсудністю даної справи в порядку адміністративного судочинства.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що справа підлягає розгляду не в порядку адміністративного судочинства, а в порядку цивільного судочинства.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, судами встановлено, що позивачем оскаржується постанова Кабінету Міністрів України від 07.06.2017р. №394 "Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996р. №1548 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України", якою скасовано державне регулювання цін на продовольчі товари та послуги на ринках.
Судами встановлено, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.06.2017р. №394 "Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996р. №1548 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" набрала чинності з 01.07.2017р., офіційно опублікована 10.06.2017р. в газеті "Урядовий кур`єр" від 10.06.2017р. №106, а 20.06.2017р. в "Офіційному віснику України" №48.
Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 07.06.2017р. №394 вважається загальновідомою та загальнодоступною з 10.06.2017р., набрала чинності 01.07.2017р., то граничним строком звернення до суду є 01.01.2018р. (у випадку відрахування шестимісячного строку звернення до суду від дати набрання чинності нормативно-правовим актом, а не від дати його опублікування), проте до суду позивач звернувся із даним позовом лише 13.04.2018р., що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду, тобто з пропуском строку звернення до суду.
Крім того, суди виходили з безпідставності посилань позивача про те, що він був позбавлений фізичної можливості звернутись до суду у визначений строк внаслідок хвороби та необхідності її тривалого лікування, оскільки позивач перебував на лікарняному у період з 26.12.2017р. по 09.01.2018р., проте доказів перебування на лікарняному протягом періоду з 10.01.2018р. по день звернення до суду із позовом 13.04.2018р. матеріали справи не містять. При цьому позивач не зміг пояснити суду з посиланням на належні та допустимі докази, які обставини позбавили його фізичної можливості звернутись до суду із даним позовом починаючи з 10.01.2018р.
Отже, суди дійшли висновку, що пропуск строку звернення до суду у період з 10.01.2018р. по 13.04.2018р. є неповажним.
Щодо неможливості звернення до суду із позовом у період з 10.06.2017р. по 10.01.2018р. (з дати опублікування оскаржуваного нормативно-правового акту), суди виходили з того, що позивач протягом зазначеного часу перебував у стані непрацездатності у певні періоди, так само у певні періоди він був працездатний. Поряд з тим, за висновком суду, процесуальним законом не встановлено можливості переривання строку звернення до суду у випадку перебування особи на лікарняному в окремі періоду протягом шестимісячного строку, передбаченого статтею 99 КАС України.
Доводи позивача про те, що оскільки у січні 2018 року ним припинено зайняття підприємницькою діяльністю і листки непрацездатності офіційно не оформлялись, проте у зв`язку з тим, що позивач є інвалідом ІІ групи внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, то в подальшому він продовжував лікуватись без оформлення листків непрацездатності, суди визнали необґрунтованими та нічим не підтвердженими, оскільки скаржником не надано будь-яких доказів непрацездатності у вказаний період - довідки, виписки із амбулаторної картки хворого і т.д.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, в порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду ґрунтуються на неповно та невсебічно з`ясованих обставин справи.