ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О., Яновської О. Г.
щодо постанови від 04 вересня 2019 року
у справі № 265/6582/16-ц
провадження № 14-17 цс 19
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України викладаємо окрему думку.
До Великої Палати Верховного Суду цю справу було направлено для вирішення виключної правової проблеми.
Питання, які поставила перед Великою Палатою колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду:
Колегія суддів вважала, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики з урахуванням таких аспектів розгляду справ про відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, що свідчать про виключність цієї правової проблеми, зокрема, необхідність визначення:
- правової підстави відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом (стаття 19 Закону України "Про боротьбу із тероризмом" і стаття 86 Кодексу цивільного захисту України чи їх застосування за аналогією закону);
- порядку відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом;
- суб`єкта відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, з урахуванням території, на якій відбулося заподіяння шкоди (підконтрольна чи непідконтрольна).
Короткий зміст висновків Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду справи
За наслідками розгляду справи 04 вересня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області задоволено частково: рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 квітня 2017 року і додаткове рішення цього суду від 14 червня 2017 року в незміненій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Донецької області від 16 серпня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо права на відшкодування шкоди за зруйнований терористичним актом об`єкт нежитлової нерухомості Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту нежитлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Проте, залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого, зазначена компенсація з огляду на практику Європейськогосуду з прав людини (далі - ЄСПЛ) може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов`язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об`єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право, відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов`язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі.
У постанові також зазначено, що право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акту належного позивачці на праві власності торговельного об`єкта, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачки. Тим більше, немає підстав вважати, що такий інтерес становить реальну вартість торговельного об`єкта на час розгляду справи.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що передбачене у статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції торговельний об`єкт незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи не підконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.
З аналогічних підстав не породжує у позивачки такого очікування і застосована судом першої інстанції стаття 85 Кодексу цивільного захисту України, відповідно до якої відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, визначеному законом.
Стаття 86 Кодексу цивільного захисту Українитакож визнана Великою Палатою Верховного Суду не застосовною у цих правовідносинах з огляду на відмінність значення для життя людини об`єктів нежитлової та житлової нерухомості. До того ж зазначено, що Кодекс цивільного захисту України не покладає тягар виплати відшкодувань винятково на державу, проте передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту.
До того ж Велика Палата Верховного Суду вважала помилковим застосування до спірних правовідносин частини дев`ятої статті 8 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) стосовно заборони відмови у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, та зазначила, що за наявності правового регулювання обов`язків держави за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції вказаний припис ЦПК України не створює для суду можливості встановлення за аналогією закону обов`язків для будь-якого суб`єкта, зокрема й обов`язку держави відшкодувати потерпілому за рахунок держави шкоду, заподіяну пошкодженням (знищенням) внаслідок терористичного акту торговельного об`єкта у розмірі реальної вартості такого об`єкта.
Щодо фактів, важливих для вирішення цієї справи
Факт обстрілу житлового мікрорайону "Східний" у місті Маріуполь 24 січня 2015 року є загальновідомим, відображеним у численних звітах міжнародних місій та організацій та офіційних документах Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та Служби безпеки України (далі - СБУ).
Перший обстріл відбувся 24 січня 2015 року близько 09:25 за київським часом.
З артилерії було обстріляно блокпости Збройних Сил України та житловий мікрорайон "Східний". За остаточною інформацією, загинуло 30 людей, поранено 128, серед загиблих і поранених є діти.
За даними, оприлюдненими на сайті ГУ МВС України в Донецькій області, станом на 21:25 24 січня 2015 року від обстрілів загинуло 29 людей, ще 93 отримали поранення.
Було пошкоджено 79 об`єктів: 37 приватних будинків, 22 багатоповерхівки, 2 ринки, 8 магазинів, поштове відділення, 2 банківські установи, аптека, кафе та станція технічного обслуговування.
Як убачається з тексту Указу Президента України від 25 січня 2015 року № 30/2015 "Про оголошення в Україні дня жалоби", масований обстріл житлових районів м. Маріуполя було здійснено терористами.
16 січня 2017 року Україна подала позов до Міжнародного суду ООН з метою притягнення Російської Федерації до відповідальності за вчинення актів тероризму і дискримінації протягом її незаконної агресії проти України. Серед перелічених терористичних атак був названий і обстріл Маріуполя (08 листопада 2019 року Міжнародний суд ООН визнав свою юрисдикцію у справі щодо порушення Росією двох конвенцій - про боротьбу з фінансуванням тероризму та про заборону всіх форм расової дискримінації).
7 травня 2018 року Голова СБУ Василь Грицак оприлюднив на брифінгу матеріали розслідування, які доводять безпосередню участь російських військових у обстрілах мікрорайону "Східний" у Маріуполі 24 січня 2015 року.
Міжнародні організації, які здійснюють моніторинг ситуації в умовах збройного конфлікту в Україні, також зафіксували події, що стались 24 січня 2015 року в Маріуполі:
Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини. Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 1 грудня 2014 року - 15 лютого 2015 року.
У пункті 24 Доповіді йдеться: "Щонайменше 31 особа (включаючи 2 дітей) була вбита та 112 осіб поранено 24 січня у місті Маріуполь (Донецька область) в результаті обстрілу з реактивних систем залпового вогню. Підозрюється, що ракети були випущені з підконтрольної "Донецькій народній республіці" території".
Оперативний звіт Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні (СMM), 24 січня 2015 року: обстріл на вулиці Олімпійській в Маріуполі.
Спостерігачі СMM провели аналіз воронки, попередня оцінка якого показала, що удари були завдані ракетами "Град" і "Ураган". Згідно з аналізом зони попадання снаряду ракети "Град" були випущені з північно-східного напрямку, з району с. Октябр (19 км на північний схід від Олімпійської вулиці), а ракети "Ураган" - зі східного напрямку, з району с. Заїченко (15 км на схід від вулиці Олімпійської), обидва населені пункти контролюються "Донецькою народною республікою" ("ДНР").[1]
Щодо триваючого кримінального провадження, в якому позивачка у справі - ОСОБА_2 залучена як потерпіла
Як установлено судами попередніх інстанцій з листаслідчого відділу Управління Служби безпеки України в Донецькій області від 02 березня 2017 року, слідчим відділом Управління СБУ в Донецькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22015050000000047 від 24 січня 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 258 Кримінального кодексу України (далі - КК України). За цим провадженням 17 березня 2015 року позивачка у справі ОСОБА_2 залучена як потерпіла у зв`язку із пошкодженням в результаті вищезазначеного обстрілу належного їй нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . На цей час досудове розслідування у кримінальному упровадженні триває.
Досудовим розслідуванням встановлено, що було здійснено артилерійський обстріл мікрорайону "Східний" Орджонікідзевського району м. Маріуполя 24 січня 2015 року, внаслідок якого 30 осіб загинули, отримали тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості не менш 119 осіб, пошкоджені житлові будинки та нежитлові приміщення, ринки "Київський" та "Денис".
Щодо офіційної фіксації факту знищення майна позивачки
Одне з питань, які постали перед судом у цій справі: чи є достатнім доказом акт про пожежу, в якому вказано, що в результаті вибуху, що стався внаслідок артобстрілу, було знищено крамницю непродовольчих товарів " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташовану в АДРЕСА_1
Відповідаючи на це питання, слід виходити із презумпції добросовісності складання акта про пожежу Комісії у складі старшого інспектора та інспектора Державного пожежно-рятувального загону Державної служби з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС) України у Донецькій області (вказана причина пожежі - вибух унаслідок артобстрілу) від 24 січня 2015 року. Вважаємо, що позивачка вдалася до належного способу документування (фіксації) факту знищення майна.
Щодо належності майна позивачці на праві власності
Згідно з висновками ЄСПЛ у рішенні про неприйнятність заяви Лісний та інші проти України та Росії від 28 липня 2016 року недостатньо подати лише копію паспорта та фотографії пошкодженого або зруйнованого майна. Згідно із практикою ЄСПЛ з цього питання такими доказами можуть бути документи, що підтверджують право власності на нерухоме майно, виписки із земельних та податкових реєстрів, довідки від місцевих органів влади, картографічні плани, фотографії, покази свідків або інші належні докази (рішення у справах Прокопович проти Росії від 18 листопада 2004 року, п. 37; Елсанова проти Росії (dec.) від 15 листопада 2005; Sargsyan проти Азербайджану [ВП] від 16 червня 2015 року,п. 183).
У матеріалах справи містяться достатні докази, щодо права власності позивачки на зруйноване майно (копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно (т. 1, а. с. 20), копія витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1, а. с. 21), копії інших документів, картографічні плани та фотографії).
Щодо позасудового способу врегулювання спору
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачка зверталася до Маріупольської міської ради та Донецької обласної державної адміністрації з приводу відшкодування спричиненої їй 24 січня 2015 року шкоди знищенням належного їй нежитлового приміщення. Проте у цьому їй було відмовлено з посиланням на невизначеність законами органу державної влади, відповідального за відшкодування шкоди в цьому випадку, та відсутністю державних програм щодо компенсації втрат, понесених населенням через терористичні акти.
У постанові Великої Палати Верховного Суду, зокрема з посиланням на ці відповіді, неодноразово зазначено про неврегульованість питання компенсації втрат, понесених населенням під час збройного конфлікту.
Проте, на нашу думку, слід звернути увагу, що у листі (т. 1, а. с. 46) Міського голови м. Маріуполя ОСОБА_6 до Прем`єр-міністра України ОСОБА_4 зазначено, що протягом 2015-2016 років за рахунок коштів міського бюджету мешканцям міста Маріуполь та прилеглих територій була надана матеріальна допомога на загальну суму 25 781,6 тис. грн, у тому числі мешканцям житлового мікрорайону "Східний" (далі - ЖМР "Східний"), іншим постраждалим мешканцям міста (954 особам) - 17 937,8 тис. грн. Особам, що отримали поранення, та сім`ям маріупольців, загиблих унаслідок терористичного акту 24 січня 2015 року на ЖМР "Східний", було виплачено матеріальну допомогу за рахунок коштів державного бюджету. У цьому листі підкреслено, що постраждалі від дій терористів не отримали жодних компенсацій за пошкоджені комерційні об`єкти та транспортні засоби.
У відповіді на цей лист Міністерством фінансів України (за дорученням Кабінету Міністрів України) зазначено, що "на відновлення Східної України, території якої постраждали від проведення антитерористичної операції, було залучено кредит від Європейського інвестиційного банку в розмірі 200 млн євро, Угоду підписано 22 грудня 2014 року. Закон України "Про ратифікацію Фінансової угоди між Україною та Європейським інвестиційним банком" прийнято 22 квітня 2015 року. Угода набрала чинності 13 травня 2015 року".
Також у відповіді зазначено, що "01 квітня 2015 року був підписаний меморандум про спільні наміри Уряду України та Уряду Федеративної Республіки Німеччина стосовно незв`язаного фінансового кредиту загальним розміром 500 млн євро (з яких 200 млн. євро були зараховані до загального фонду державного бюджету, а 300 млн. євро -безпосередньо будуть спрямовані на реалізацію інфраструктурних проектів з відновлення та модернізації східної частини України)".
Зазначені у листуванні відомості свідчать про можливість фінансування відповідних інфраструктурних проектів, а також про те, що державою вживались заходи, які випливають з її позитивних зобов`язань за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (виплачувалась матеріальна допомога з державного та місцевого бюджетів). Проте такі заходи не охоплювали відшкодування шкоди власникам комерційної нерухомості та транспортних засобів.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.
З огляду на те, що заходи, які випливають з позитивних зобов`язань України за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, застосовувались вибірково та, за умов відсутності будь-яких законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди/компенсації постраждалим за пошкодження/зруйнування комерційних об`єктів їх приватної власності в результаті терористичного акту, вважаємо таку вибірковість дискримінаційною.
Застосування статті 14 Конвенції (заборона дискримінації) у справах про володіння майном може виходити за межі майнових прав, які держави зобов`язані гарантувати відповідно до Конвенції (автономне поняття "майно" може включати, зокрема, пенсії, соціальні виплати, адресну допомогу, інші платежі, що добровільно запроваджуються державою).
До того ж комерційні об`єкти приватної власності охоплюються автономним поняттям "майно" відповідно до практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 38.2 постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено про відмінність значення для життя людини об`єктів нежитлової та житлової нерухомості. З цим погоджуємось частково, оскільки торговельний об`єкт, який належав позивачці на праві приватної власності, був джерелом її доходу. Втрата цього доходу впливає на її приватне життя, яке підпадає під захист статті 8 Конвенції.
Щодо визначення розміру завданої позивачці шкоди
У пункті 23 постанови Великої Палати Верховного Суду у цій справі окреслені питання визначення майнового інтересу позивачки та зазначено, що вона збільшила позовні вимоги до суми 888 715 грн після проведення судової оціночно-будівельної експертизи на виконання ухвали суду першої інстанції від 3 березня 2017 року, хоча у позовній заяві оцінювала вартість завданої їй шкоди у 759 806 грн та додавала до матеріалів справи інші письмові докази на підтвердження вартості права вимоги відшкодування шкоди.
Звертаємо увагу, що на стадії розгляду справи судом першої інстанції з власної ініціативи було вжито заходів щодо визначення розміру шкоди, спричиненої майну, шляхом залучення експерта і проведення судової будівельно-технічної експертизи, в результаті якої було складено висновок експерта, яким визначено обсяг зруйнованого майна та вартість його відновлення.
Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи, складеного 21 березня 2017 року судовим експертом Новіковим В. С., розмір шкоди, завданої ОСОБА_2, в результаті пошкодження 24 січня 2015 року об`єкта комерційної нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням даних, що зафіксовані у звіті про оцінку приватного підприємства "Центр експертних послуг" від 15 червня 2015 року, та по кошторисному розрахунку фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, складає 888 715,00 грн.
У справі Mikail Tuzun проти Туреччини(рішення ЄСПЛ від 27 листопада 2018 року) справжній обсяг матеріальної шкоди заявника виявився лише після складання звіту експерта на прохання суду. Незважаючи на цей звіт, суд присудив суму, яку позивач вимагав спочатку. ЄСПЛ дійшов висновку, що було б необґрунтованим очікувати, що заявник знає точний розмір своєї матеріальної шкоди у момент звернення до національного суду. У цій справі було констатоване порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
Отже, позивачка мала право на збільшення позовних вимог до суми, яку було визначено в результаті проведення судової будівельно-технічної експертизи на виконання ухвали суду першої інстанції.