П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 листопада 2019 року
м. Київ
Провадження № 11-557сап18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
учасників справи:
скаржниці ОСОБА_1,
представника позивача - Кравця Р. Ю.,
представника відповідача - Ліходій О. О.,
розглянула в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 30 січня 2018 року № 261/0/15-18,
УСТАНОВИЛА:
У травні 2018 року ОСОБА_1, від імені якої діє представник Кравець Р. Ю., звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою до ВРП про скасування її рішення від 30 січня 2018 року № 261/0/15-18 "Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 липня 2017 року № 2164/3дп/15-17 про притягнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності" (далі - рішення ВРП, оскаржуване рішення).
Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване рішення має бути скасоване з підстави, передбаченої статтею 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ "Про Вищу раду правосуддя" (тут і далі - Закон № 1798-VІІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), оскільки не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
ОСОБА_1 стверджує, що у її діях відсутній склад дисциплінарного проступку, а висновки ВРП про порушення нею процесуального законодавства є упередженими, не відповідають обставинам справи, встановленим під час розгляду дисциплінарної справи та є суперечливими.
Скаржниця також указує, що ВРП прийняла рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності за реалізацію нею дискреційних повноважень, за які згідно з міжнародними стандартами та нормами національного права суддю не може бути притягнуто до відповідальності.
ОСОБА_1 зазначає, що ВРП дійшла висновку про наявність дисциплінарного проступку в її діях поза межами власних повноважень, оскільки не вправі встановлювати та оцінювати обставини у справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень.
Відповідач у своєму відзиві на скаргу просить відмовити в її задоволенні та стверджує, що Третя Дисциплінарна палата (далі - ТДП) ВРП правильно встановила всі обставини справи, а наведені у скарзі доводи не спростовують висновків про допущення суддею порушень. Представник ВРП наводить доводи про відсутність передбачених статтею 52 Закону № 1798-VІІІ підстав для скасування оскаржуваного ОСОБА_1 рішення ВРП та вказує, що це рішення ВРП прийняте повноважним складом ВРП та підписано всіма його членами, які брали участь у його ухваленні. Крім того, ВРП стверджує, що оскаржуване рішення містить посилання на підстави та мотиви, з яких суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 травня 2018 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 9 липня 2018 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 про скасування рішення ВРП.
10 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 18/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 "Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду", відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - Кравець Р. Ю. та представник ВРП підтримали відповідно викладені у скарзі та відзиві на неї доводи.
Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
ОСОБА_1 , 1980 року народження, Указом Президента України від 13 листопада 2008 року № 1037/2008 "Про призначення суддів" призначена на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 5 вересня 2013 року № 452-VІІ обрана на посаду судді безстроково.
Зі змісту характеристики, затвердженої зборами суддів Дарницького районного суду міста Києва, вбачається, що за час роботи на посаді судді ОСОБА_1 зарекомендувала себе як досвідчена та кваліфікована суддя, має високий рівень теоретичних знань та практичний досвід, який застосовує при розгляді справ, підтримує професійну компетентність у галузі права на високому рівні, здійснюючи правосуддя належним чином, виконує процесуальні дії та організаційні заходи з метою забезпечення повного, всебічного, об`єктивного та своєчасного розгляду справ. Користується повагою та авторитетом серед суддів і працівників апарату суду. За своїми особистими якостями енергійна, ініціативна, дисциплінована, вимоглива до себе та інших.
До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли такі заяви: 8 грудня 2014 року - заступника Генерального прокурора України ОСОБА_39 від 5 грудня 2014 року (вх. № 2908/0/8-14), 12 грудня 2014 року - ОСОБА_2 від 10 грудня 2014 року (вх. № С-3329/0/7-14), 15 грудня 2014 року - ОСОБА_3 від 10 грудня 2014 року (вх. № Б-3366/0/7-14) про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (далі - Закон № 1188-VII).
У заяві заступник Генерального прокурора України Бачун О. В. зазначив, що суддя ОСОБА_1 у справі № 753/1483/14-к (провадження № 1-кс/753/93/14) обрала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо особи - учасника масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом № 1188-VII у зв`язку з його участю у таких акціях, а тому повинна пройти перевірку відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 цього Закону.
ОСОБА_2 у заяві вказав, що суддя ОСОБА_1 ухвалою від 25 січня 2014 року обрала стосовно нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. На думку заявника, зазначена постанова суду є незаконною, необґрунтованою, такою, що була постановлена з порушенням норм процесуального права.
Як убачається зі змісту заяви ОСОБА_3, 17 січня 2014 року суддя ОСОБА_1 прийняла постанову, якою визнала його винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та застосувала до нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування усіма видами транспортних засобів строком на три місяці. Автор заяви вважає, що зазначене судове рішення є неправосудним та постановлене суддею під тиском з метою покарання, переслідування та залякування учасників акцій протесту.
Для реалізації Закону № 1188-VII було утворено ТСК.
За приписами частини п`ятої статті 2 Закону № 1188-VII заяви, щодо яких ТСК не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Листом секретаря ТСК ОСОБА_37. від 15 лютого 2016 року № 1952/0/9-16 та відповідно до акта приймання-передачі справ ТСК від 15 лютого 2016 року вказані заяви передано для розгляду до ВРЮ.
Згідно із протоколами автоматизованого розподілу матеріалу між членами ВРЮ від 19 травня 2016 року члена ВРЮ ОСОБА_38. визначено доповідачем у цих справах.
30 вересня 2016 року набрали чинності Закони України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" та № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (тут і далі - Закон № 1402-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
5 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1798-VIII.
12 січня 2017 року ВРЮ прийнято рішення про її реорганізацію у ВРП, набуття членами ВРЮ статусу членів ВРП та здійснення відповідних повноважень.
Відповідно до абзацу другого пункту 21 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII заяви та скарги, передані на розгляд члену ВРЮ за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів ВРП, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.
Статтею 108 Закону № 1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VIII встановлено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють дисциплінарні палати ВРП.
Рішенням ВРП від 2 лютого 2017 року № 184/0/15-17 у ВРП утворено три дисциплінарні палати, визначено кількісний склад кожної з них та затверджено персональний склад.
Ухвалою ТДП ВРП від 31 травня 2017 року № 1350/3дп/15-17 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1
Суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1.узяла участь у засіданні ТДП ВРП та надала пояснення.
У поясненнях суддя ОСОБА_1 зазначила, що, постановляючи ухвали про обрання підозрюваним запобіжного заходу, вона виконувала покладені на неї як на слідчого суддю обов`язки і діяла при цьому об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, виключно в межах чинного закону. При цьому суддя зауважила, що в матеріалах справ було достатньо доказів, які вказували на обґрунтованість підозри та на існування ризиків, які дозволили їй застосувати саме такий запобіжний захід.
Також суддя ОСОБА_1 пояснила, що за результатами розгляду справи стосовно ОСОБА_3 за статтею 122-2 КУпАП вона винесла постанову про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці. При обранні виду та адміністративного стягнення вона врахувала те, що ОСОБА_3 не працює, потребує постійного лікування у зв`язку із хронічною хворобою - цукровим діабетом. Крім того, у заявника є малолітня дитина, а отже, його матеріальний стан вкрай незадовільний. Таким чином, вона дійшла висновку про неможливість застосування до заявника адміністративного стягнення у вигляді санкції, яка має фінансовий характер.
Матеріалами дисциплінарного провадження встановлено таке.
У справі № 753/1483/14-к (провадження № 1-кс/753/93/14) про обрання щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою встановлено, що 22 січня 2014 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшло клопотання старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Халімана В. І., погоджене прокурором Дарницького району міста Києва Лисенком В. В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Клопотання було обґрунтовано тим, що 20 січня 2014 року у не встановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_7 та інші не встановлені досудовим слідством особи, перебуваючи біля стадіону "Динамо" імені В. Лобановського на вулиці Грушевського у місті Києві, умисно організували натовп у кількості приблизно 3000-5000 осіб для вчинення масових заворушень під час громадської акції "Євромайдан".
Використовуючи заздалегідь підготовлені предмети - респіратор "Тополь", захисну маску зварювальника, протигаз моделі ГП-5 № 90-384-IV-84, каміння, бруківку, скляні пляшки з легкозаймистими рідинами, ОСОБА_7 та інші не встановлені досудовим слідством особи вчинили дії, спрямовані на досягнення своєї злочинної мети - організацію масових заворушень, що супроводжувались опором представникам влади - працівникам міліції та їх законним вимогам, насильством над особами, які намагались їм завадити, а саме над працівниками правоохоронних органів та військовослужбовцями внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), шляхом нападу та завданням їм ударів камінням, бруківкою, а також тілесних ушкоджень унаслідок застосування скляних пляшок із легкозаймистими рідинами.
У клопотанні також зазначено про необхідність застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на те, що останній може переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки не має постійного місця проживання та роботи у місті Києві, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше правопорушення, підозрюється у вчиненні злочину, який належить до категорії особливо тяжких та за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років, а тому менш суворі запобіжні заходи недостатні для запобігання вказаним ризикам.
За результатами розгляду зазначеної справи суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 22 січня 2014 року постановила ухвалу, якою задовольнила клопотання старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Халімана В. І. та застосувала до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів - до 21 березня 2014 року.
Суд першої інстанції встановив, що в матеріалах клопотання містяться протоколи допиту свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які вказували на вчинення підозрюваним ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення. Протоколами огляду місця події підтверджується вилучення у підозрюваного речей, указаних у клопотанні. У судовому засіданні оглянуто фотознімки, копії яких долучено до справи. На фотознімках чітко видно осіб, які під час масових заворушень 21 січня 2014 року на вулиці Грушевського в місті Києві біля стадіону "Динамо" імені В. Лобановського кидають у працівників правоохоронних органів пляшки з горючою рідиною. Суд також узяв до уваги одяг підозрюваного, риси верхньої частини його обличчя, яка за усіма прикметами схожа на обличчя особи, зображеної на фотознімках.
При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_7 суд урахував позитивні характеристики з місця його проживання та від депутата Васильківської міської ради, перебування на утриманні у підозрюваного неповнолітніх дітей, непрацездатної матері та вітчима, наявність соціальних зв`язків та задовільний стан здоров`я.
Обираючи підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 не має у місті Києві постійного місця проживання, був затриманий під час виїзду з міста Києва до міста Запоріжжя, підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років, може переховуватись від органів досудового розслідування, вчиняти інші правопорушення, а менш суворі запобіжні заходи не є достатніми для запобігання вказаним ризикам.
Зазначена ухвала слідчого судді була оскаржена в апеляційному порядку захисником ОСОБА_7 - Гребою Р. В .
В апеляційній скарзі захисник посилався на те, що висновки слідчого судді про наявність ризиків неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_7 є необґрунтованими. У клопотанні слідчого та в ухвалі слідчого судді відсутні жодні докази, які б свідчили про існування таких ризиків та вони нічим не підтверджені. При розгляді клопотання суд не надав належної оцінки наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення та в ухвалі не навів належних доказів, які б свідчили про вчинення ним кримінального правопорушення. Слідчим суддею не було розглянуто можливість застосування щодо підозрюваного іншого, менш суворого, запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, з урахуванням відомостей про особу ОСОБА_7, який має постійне місце реєстрації та проживання, працює, позитивно характеризується, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також батьків пенсійного віку, які є інвалідами третьої групи.
При ухваленні судового рішення суд не взяв до уваги та не зазначив жодної підстави щодо неможливості передання ОСОБА_7 на поруки з урахуванням письмових зобов`язань народних депутатів України.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 22 січня 2014 року скасовано. Клопотання старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Халімана В. І., погоджене прокурором Дарницького району міста Києва Лисенком В. В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 задоволено частково. Застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у відповідний період доби, заборонено йому залишати місце проживання з 20 до 7 години наступної доби. Звільнено ОСОБА_7 з-під варти.
В ухвалі суду апеляційної інстанції зазначено, що, розглядаючи клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя ОСОБА_1 правильно встановила існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину, передбаченого частиною другою статті 294 КК, дійшла обґрунтованого висновку про наявність ризиків неналежної поведінки підозрюваного та правильно вказала, що більш м`які запобіжні заходи не здатні запобігти таким ризикам.
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва дійшла висновку про те, що слідчий суддя ОСОБА_1 дослідила клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, встановила, що зазначені в клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на вказаному етапі розслідування достатньою сукупністю доказів. Зміст статей 95, 193 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не вимагає від слідчого судді як обов`язку при розгляді клопотання безпосередньо заслуховувати пояснення свідків та потерпілих, до того ж закон не передбачає чіткого порядку вивчення слідчим суддею матеріалів клопотання. Отже, немає підстав вважати, що слідчим суддею були порушені вимоги КПК при дослідженні клопотання та матеріалів, які його обґрунтовують.
В ухвалі суду апеляційної інстанції також зазначено, що слідчий суддя на вказаному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінальної справи по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визнати, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, слідчий суддя ОСОБА_1 у висновках, які зробив орган досудового слідства стосовно ОСОБА_7, чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого не встановила. Не виявила таких обставин і колегія суддів.
Разом з тим під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді виникли підстави, які свідчать про зменшення вказаних ризиків. У судовому засіданні апеляційного суду прокурор пояснив, що орган досудового розслідування провів у кримінальному провадженні значний обсяг слідчих та процесуальних дій, а тому ризик того, що ОСОБА_7 може перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, значно зменшився.
У справі № 753/1706/14-к (провадження № 1-кс/753/102/14) про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_2 встановлено, що 25 січня 2014 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшло клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Словачевського О. М., погоджене прокурором Дарницького району міста Києва Музикою В. М., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_2, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 КК.
Клопотання обґрунтовано тим, що 23 січня 2014 року приблизно о 2 годині 50 хвилин ОСОБА_2, діючи спільно з ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, перебуваючи поряд із лікарнею № 17, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, безпричинно, з хуліганських мотивів, ігноруючи елементарні норми поведінки, вчинив дії, які грубо порушують громадський порядок, виражають явну неповагу до суспільства та відзначаються особливою зухвалістю. Такі дії проявились у тому, що зазначені особи безпричинно в нічний час доби чіплялись до перехожих громадян, одним з яких був ОСОБА_16
ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, діючи у групі, почали наносити руками та ногами удари ОСОБА_16, чим спричинили останньому тілесні ушкодження та фізичний біль.
У цей час на місце події підійшли співробітники УБНОН ГУ МВС України в місті Києві ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 та ОСОБА_20, які несли службу з охорони громадського порядку на території міста Києва. Вони зробили зауваження ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та вимагали від останніх припинити хуліганські дії.
Однак ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 на законні вимоги не відреагували та почали чинити опір представникам правоохоронних органів, відштовхувати їх, погрожувати застосуванням фізичного насильства і з метою залякування нанесли працівникові міліції ОСОБА_17 декілька ударів кулаками та ногами в ділянки голови і тулуба, що призвело до втрати свідомості потерпілим та спричинило йому тілесні ушкодження.
У клопотанні зазначено про необхідність застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на те, що останній може переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки не має постійного місця проживання та роботи у місті Києві, може незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше правопорушення, підозрюється у вчиненні злочину, який належить до категорії особливо тяжких та за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до шести років, тому менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вказаним ризикам.
23 січня 2014 року о 4 годині 50 хвилин ОСОБА_2 був затриманий у порядку статті 208 КПК. Того ж дня йому повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 КК.
За результатами розгляду вказаної справи суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 25 січня 2014 року постановила ухвалу, якою задовольнила клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Словачевського О. М. та застосувала до підозрюваного ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів - до 2 години 50 хвилин 23 березня 2014 року.
Обираючи ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції враховував тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_2, міру покарання, обставини вчинення кримінального правопорушення, соціальні зв`язки підозрюваного, доведеність прокурором обставин, визначених у частині першій статті 177 КПК.
Зазначена ухвала слідчого судді була оскаржена в апеляційному порядку захисником ОСОБА_2 - Легких К. В.
В апеляційній скарзі захисник посилався на те, що слідчий суддя безпідставно задовольнив клопотання слідчого, оскільки обґрунтованість підозри та наявність ризиків у кримінальному провадженні є недоведеними. Слідчим суддею при з`ясуванні обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення були порушені вимоги КПК щодо порядку дослідження клопотання та матеріалів, які його обґрунтовують. Захисник указував, що в ухвалі суду не міститься обґрунтованих висновків слідчого судді про недостатність застосування до підозрюваного більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, враховуючи особу підозрюваного, його сімейний стан та заяви народних депутатів України про взяття ОСОБА_2 на поруки.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 25 січня 2014 року скасовано. Клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Словачевського О. М., погоджене прокурором Дарницького району міста Києва Музикою В. М., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_2 задоволено частково. Застосовано до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово, заборонено йому залишати місце проживання. Звільнено ОСОБА_2 з-під варти.
В ухвалі суду апеляційної інстанції зазначено, що, розглядаючи клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя ОСОБА_1 правильно встановила існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину, передбаченого частиною третьою статті 296 КК, дійшла обґрунтованого висновку про наявність ризиків неналежної поведінки підозрюваного та правильно вказала, що більш м`які запобіжні заходи не здатні запобігти таким ризикам.
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва дійшла висновку про те, що слідчий суддя дослідила клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, встановила, що зазначені в клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних. Зміст статей 95, 193 КПК не вимагає від слідчого судді як обов`язку при розгляді клопотання безпосередньо заслуховувати пояснення свідків та потерпілих, до того ж закон не встановлєю чіткого порядку вивчення слідчим суддею матеріалів клопотання. Отже, немає підстав вважати, що слідчим суддею були порушені вимоги КПК при дослідженні клопотання та матеріалів, які його обґрунтовують.
В ухвалі суду апеляційної інстанції також зазначено, що слідчий суддя на вказаному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінальної справи по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визнати, чи причетність особи до вчинення злочину є вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, слідчий суддя ОСОБА_1 у висновках, які зробив орган досудового слідства щодо ОСОБА_2, чогось очевидно необґрунтованого чи недопустимого не встановила. Не виявила таких обставин і колегія суддів.
Разом з тим під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді виникли підстави, які свідчать про зменшення вказаних ризиків. Так, у судовому засіданні апеляційного суду прокурор пояснив, що орган досудового розслідування провів у кримінальному провадженні значний обсяг слідчих та процесуальних дій, а тому ризик того, що ОСОБА_2 може перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, значно зменшився.
У справі № 753/131/14-п (провадження № 3/753/293/14) щодо ОСОБА_3 встановлено, що постановою Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування усіма видами транспортних засобів строком на три місяці.
Суд установив, що ОСОБА_3 29 грудня 2013 року о 13 годині 40 хвилин керував автомобілем марки "Фольксваген", державний номерний знак НОМЕР_1, на вулиці Богатирській, 32 в місті Києві, подав звуковий сигнал та не зупинився на вимогу працівника міліції про зупинку, завчасно подану інспектором ДАІ за допомогою жезла та свистка, чим порушив пункти 2.4 та 9.5 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР).
У судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину не визнав. Пояснив, що 29 грудня 2013 року о 13 годині 40 хвилин дійсно рухався по вулиці Богатирській, 32 в місті Києві з пасажирами у машині. На вимогу інспектора ДАІ не зупинився, оскільки його не бачив. На запрошення до міліції не прийшов, тому що не розумів підстав виклику.
Визнаючи ОСОБА_3 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, суд виходив із того, що його вина підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 6 січня 2014 року серії АА2 № 901079, рапортом старшого інспектора ДПС ДПІ першого взводу роботи по обслуговуванню СП полку ДПС ДАІ ГУ МВС України в місті Києві від 29 грудня 2013 року.
Вирішуючи питання про застосування адміністративного стягнення, суд врахував особу порушника, відсутність тяжких наслідків, обтяжуючих та пом`якшуючих обставин, грубе порушення ПДР та вважав за необхідне застосувати до ОСОБА_3 адміністративне стягнення, яке буде достатнім для запобігання вчиненню ним нових правопорушень, у вигляді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на три місяці, оскільки останній не працює та не має доходів, а отже, призначення покарання у вигляді штрафу не буде відповідати вимогам законодавства.
Постанова Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року була оскаржена захисником ОСОБА_3 - Маселком Р. А. в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі захисник посилався на те, що постанова суду першої інстанції є незаконною і необґрунтованою, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення. Суд не дослідив зібраних у справі доказів з точки зору їх допустимості і належності, у зв`язку із чим дійшов помилкових висновків. Протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний як доказ у справі, оскільки його складено з порушенням вимог статті 256 КУпАП і його зміст не відповідає фактичним обставинам справи, а саме: ОСОБА_3 не бачив працівника ДАІ, а відповідно і сигналів, які він йому подавав для зупинки транспортного засобу, отже, не мав умислу вчиняти правопорушення. Копія протоколу відрізняється від його оригіналу, оскільки в ній зазначено лише одного свідка - ОСОБА_22, тоді як в оригіналі протоколу вказано двох свідків - ОСОБА_23 та ОСОБА_22 .
Письмові пояснення свідків не підтверджують обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, і не вказують на наявність вини ОСОБА_3 . Суд не дотримався вимог законодавства у частині, що стосується визначення виду і розміру адміністративного стягнення. Оскаржувану постанову винесено з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 23 квітня 2014 року постанову Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року, якою ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 цього Кодексу за відсутності в діях ОСОБА_3 події і складу адміністративного правопорушення.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не дотримався вимог статей 245, 280 КУпАП, не надав належної оцінки доказам у справі, у зв`язку із чим дійшов необґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП.
Оцінюючи дії судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1, ТДП ВРП встановила таке.
Обираючи ОСОБА_7 та ОСОБА_2 запобіжний захід, суддя ОСОБА_1 не дотрималася низки норм. Під час розгляду клопотань про застосування до них запобіжного заходу слідчий суддя не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 цього Кодексу.
Стосовно справи про визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, ТДП ВРП встановила, що суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 не вчинила дій, які сприяють виконанню завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме не дотрималась вимог щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи та вирішення її у точній відповідності із законом.
Так, ОСОБА_1 дійшла висновку про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_3, не урахувала презумпцію невинуватості, яка відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху у вигляді, зокрема, обмеження права керування транспортними засобами (рішення у справах "Лутц (Lutz) проти Німеччини", "Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії"; "Маліж (Malige) проти Франції").
Під час розгляду вказаної справи суддя ОСОБА_1 визнала ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 122-2 КУпАП та застосувала до нього адміністративне стягнення, не маючи безспірних доказів, які б підтверджували його вину.
Постановлене суддею ОСОБА_1 судове рішення у вказаній справі належно не мотивоване.
ТДП ВРП дійшла висновку, що суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 ухвалила судове рішення у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності з порушенням принципу верховенства права.
Враховуючи наведене, ТДВ ВРП дійшла висновку, що суддею ОСОБА_1 було допущено поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя та у зв`язку з очевидною недбалістю допущено порушення прав людини і основоположних свобод, що відповідно до пунктів 3 та 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження.
Рішенням ТДП ВРП від 19 липня 2017 року № 2164/3дп/15-17 суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя на чотири місяці з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді, направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
ВРП за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1, від імені якої діяв представник ОСОБА_25, на вказане рішення її дисциплінарного органу дійшла висновку про залишення без змін цього рішення на підставі пункту 5 частини десятої статті 51 Закону № 1798-VІІІ.
Велика Палата Верховного Суду переглядає рішення ВРП про залишення без змін рішення її дисциплінарного органу від 19 липня 2017 року у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII.
Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Так, предметом оскарження до ВРП було рішення її дисциплінарного органу від 19 липня 2017 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя на чотири місяці з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді, направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді
Вирішуючи питання щодо меж перегляду Великою Палатою Верховного Суду оскаржуваного рішення ВРП, суд виходить з таких міркувань.
Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості)
За змістом частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов`язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції". У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (пункт 123 рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України").