Постанова
Іменем України
17 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 171/576/16-ц
провадження № 61-45398св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним та позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
У квітні 2016 року ОСОБА_1 також звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним.
Позови мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_6 .
Звернувшись до державного нотаріуса Апостолівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/8 частку земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 10,4721 га, розташованих на території Володимирівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, кадастрові № 1220382200-01-005-0056 та № 1220382200-01-005-0055, отримала відмову у видачі свідоцтва на підставі наявності заповітів, посвідчених секретарем виконавчого комітету Володимирівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області Кучер Т. Ф.: від 22 січня 2013 року за реєстровим № 06, де спадкоємцями вказано ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; від 23 лютого 2015 року, за реєстровим № 14, в якому спадкоємцями є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Вважала, що під час вчинення та посвідчення заповітів не було дотримано такої вимоги до правочину як вільне волевиявлення його учасника, яке повинно відповідати його внутрішній волі. На момент складання заповітів на випадок своєї смерті заповідач не усвідомлювала значення своїх дій через те, що страждала рядом тяжких хронічних захворювань, в тому числі онкологічним захворюванням, постійно приймала знеболюючі препарати, які містили наркотичні речовини, не вставала з ліжка. Заповідач не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними на момент складання заповітів.
Зазначала, що всупереч вимогам частини третьої статті 203 ЦК України при складанні заповіту волевиявлення заповідача не відповідало її внутрішній волі через вчинення підпису в заповіті іншою особою замість заповідача.
Просила суд визнати недійсними заповіт ОСОБА_6 від 23 лютого 2015 року, посвідчений секретарем виконкому Володимирівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області Кучер Т. Ф. за реєстровим № 14 та заповіт ОСОБА_6 від 22 січня 2013 року, посвідчений секретарем виконкому Володимирівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області Кучер Т. Ф. за реєстровим № 06.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2016 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним об`єднано в одне провадження.
Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року у складі судді Чумак Т. А. у задоволенні зазначених позовів ОСОБА_1 відмовлено. Застосовано наслідки недійсності нікчемних правочинів - заповіту ОСОБА_6 від 22 січня 2013 року за реєстровим номером № 06 та заповіту ОСОБА_6 від 23 лютого 2015 року за реєстровим номером № 14, і скасовано державну реєстрацію вказаних заповітів. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповітів недійсними, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог в частині відсутності вільного волевиявлення заповідача ОСОБА_6 при складанні заповітів від 22 січня 2013 року та від 23 лютого 2015 року.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про нікчемність заповітів ОСОБА_6 від 22 січня 2013 року та від 23 лютого 2015 року у зв`язку з тим, що при посвідченні оскаржуваних заповітів не було дотримано передбаченого законом порядку вчинення нотаріальних дій.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_2 задоволено. Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання заповітів недійсними. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог, оскільки доводи позивача про те, що заповіт підписаний не заповідачем, а одним із спадкоємців, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Апостолівського районного суду Дніпропетровської області.
03 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, не встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, не надав належної оцінки поданими сторонами доказам. Вказує, що секретарем виконкому Володимирівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області при посвідченні заповіту не дотримано вимоги, передбачені статтею 1248 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 12 лютого 2008 року та свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 30 червня 1979 року (а. с. 6 - 7).
Згідно заповіту, посвідченого 23 лютого 2015 року секретарем виконавчого комітету Володимирівської сільської ради Кучер Т. Ф., ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, належну їй земельну ділянку, кадастровий № 1220382200-01-005-0055, заповіла дітям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
В заповіті зазначено, що він прочитаний ОСОБА_6 особисто уголос та власноручно підписаний у присутності секретаря виконавчого комітету Володимирівської сільської ради Апостолівського району. Вказаний заповіт зареєстровано в реєстрі за № 14 (а. с.76).
Згідно заповіту, посвідченого 22 січня 2013 року секретарем виконавчого комітету Володимирівської сільської ради Кучер Т. Ф., ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, належну їй земельну ділянку, кадастровий № 1220382200-01-005-0056, заповіла дітям ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5
В заповіті зазначено, що він прочитаний ОСОБА_6 особисто уголос та власноручно підписаний у присутності секретаря виконавчого комітету Володимирівської сільської ради Апостолівського району. Вказаний заповіт зареєстровано в реєстрі за № 06 (а. с. 77).
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 24 лютого 2016 року державний нотаріус Апостолівської держнотконтори Штельмак Н. А. відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, на 1/8 частку земельної ділянки, кадастровий № 1220382200:01:005:0055, оскільки спадкодавцем ОСОБА_6 було складено заповіт, посвідчений секретарем виконкому Володимирівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області Кучер Т. Ф. 23 лютого 2015 року за реєстровим № 14, та спадкоємці за заповітом - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли спадщину, подавши відповідні заяви (а. с. 8 - 9).
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 24 лютого 2016 року, державний нотаріус Апостолівської держнотконтори Штельмак Н. А., відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, на 1/8 частку земельної ділянки, кадастровий № 1220382200:01:005:0056, оскільки спадкодавцем ОСОБА_6 було складено заповіт, посвідчений секретарем виконкому Володимирівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області Кучер Т. Ф. 22 січня 2013 року за реєстровим № 06, та спадкоємці за заповітом - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали заяви про прийняття спадщини (а. с. 37 - 38).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.