Постанова
Іменем України
17 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 522/3738/13-ц
провадження № 61-32385св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: Одеська міська рада, департамент комунальної власності Одеської міської ради від імені яких в інтересах держави позов подала прокуратура Приморського району міста Одеси;
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2017 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Сєвєрової Є. С., Таварткіладзе О. М.,
у справі за позовом прокуратури Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради, про витребування майна, визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на нерухоме майно.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
15 січня 2013 року заступник прокурора Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та департаменту комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи - управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради, про витребування майна, визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 272,6 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, є комунальною власністю Одеської міської ради.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 12 березня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та інших було визнано право власності на спірне приміщення підвалу за ОСОБА_2 .
Вказана справа розглядалася судами неодноразово та останнім судовим рішенням, а саме ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 24 лютого 2012 року позов ОСОБА_2 до Одеської міської ради, представництва по управлінню комунальної власності Одеської міської ради, управління освіти та науки Одеської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та інших було залишено без розгляду.
Водночас, 14 травня 2007 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу нежитлового підвального приміщення, загальною площею 272,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, з ОСОБА_1, який, в свою чергу, уклав договір купівлі-продажу з ОСОБА_12, яка продала спірне приміщення ОСОБА_13
31 серпня 2010 року ОСОБА_2 прийняла у спадщину від ОСОБА_13 вищезазначене нежитлове підвальне приміщення на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та 28 січня 2012 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу 2/100 частки допоміжного нежитлового підвального приміщення, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 .
Вказував, що первісний набувач ОСОБА_2 неправомірно набула право власності на спірний об`єкт на підставі рішення суду, яке на даний час скасоване.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2014 року позовні вимоги прокуратури Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та департаменту комунальної власності Одеської міської ради були задоволені. А саме, було вирішено визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений 14 травня 2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Барбою В. О., реєстраційний номер 1523; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 2/100 нежитлового підвального приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 98/100 нежитлового підвального приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за Одеською міською радою право власності на нежитлове підвальне приміщення загальною площею 272,6 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 31 жовтня 2014 року задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 30 вересня 2014 року.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2014 року позов прокуратури Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та департаменту комунальної власності Одеської міської ради було залишено без задоволення.
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що прокурор не має право на звернення до суду в інтересах Одеської міської ради, а крім того, ним було пропущено строк на звернення до суду, оскільки Одеській міській раді було достеменно відомо про порушення її прав.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 04 червня 2015 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2014 року скасовано, а позовні вимоги прокуратури Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Поновлено прокуратурі Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та департаменту комунальної власності Одеської міської ради строк позовної давності для звернення до суду з позовом; визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Барбою В. О. 14 травня 2007 року, реєстраційний № 1529; витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 2/100 частини нежитлового підвального приміщення, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1, на користь територіальної громади в особі Одеської міської ради; витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 98/100 частин нежитлового підвального приміщення, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні позову заступника прокурора Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлове підвальне приміщення загальною площею 272,6 кв. м, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 09 листопада 2016 року рішення Апеляційного суду Одеської області від 04 червня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2017 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 грудня 2014 року скасовано.
Позов прокуратури Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради та департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, Барбою В. О., 14 травня 2007 року, реєстраційний № 1529. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 2/100 частини нежитлового підвального приміщення, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1, на користь територіальної громади в особі Одеської міської ради. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 98/100 частин нежитлового підвального приміщення, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1, на користь територіальної громади в особі Одеської міської ради. В частині позовних вимог про визнання права власності на нежитлове підвальне приміщення загальною площею 272,6 кв. м, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що право власності за фізичною особою набувалось на підставі рішення суду, яке було скасовано, тому вказане право не виникло у наступних набувачів, оскільки їх продавець таким правом не володів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 522/3738/13-ц і витребувано її з Приморського районного суду міста Одеси та зупинено виконання рішення Апеляційного суду Одеської області від 06 червня 2017 року до закінчення касаційного провадження.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки" призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
07 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що прокурор не може брати участь у розгляді справи, а прокуратура, як юридична особа, участі у справі не брала. Зазначає, шо суд апеляційної інстанції неправильно встановив початок перебігу строку позовної давності. Вказує, що Одеська міська рада ніколи не була власником допоміжного нежитлового приміщення підвалу.
Заперечення на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що 14 лютого 2007 року на спірне нежиле приміщення КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" був виданий технічний паспорт як на нежиле приміщення підвалу, загальною площею 272,6 кв. м, користувачем якого є Одеська міська рада (т. 2 а. с. 70-74).
18 грудня 2008 року виконавчим комітетом Одеської міської ради, видано свідоцтво про право власності на нежиле підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_1, яке належить територіальній громаді м. Одеси, в особі міської ради, на праві комунальної власності. Об`єкт у цілому складається з приміщень, загальною площею 163 кв. м, основною площею 44,9 кв. м, відображених у технічному паспорті від 20 серпня 2008 року. Вказане приміщення було зареєстровано 29 грудня 2008 року у КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" (т. 2 а. с. 54-61, 62-69 ).
13 серпня 2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради, видано свідоцтво про право власності на об`єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить територіальній громаді м. Одеси, в особі міської ради, на праві комунальної власності. Об`єкт у цілому складається з приміщень, загальною площею 89,1 кв. м, основною площею 52,4 кв. м, відображених у технічному паспорті від 20 серпня 2008 року. Вказане приміщення було зареєстроване 22 вересня 2009 року у КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" (т. 2 а. с. 54-61).
В 2007 році ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на підвальне приміщення площею 272,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на те, що співвласники вказаного підвального приміщення поступилися своєю часткою у праві спільної сумісної власності в цьому майні, що підтверджувалось довідкою, виданою директором житлового управління малого підприємства фірми "Ренесанс-92 ЛТД" .
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 12 березня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та інших про визнання право власності, за ОСОБА_2 було визнано право власності на спірне приміщення підвалу.
14 травня 2007 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_1 (посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Барбою В. О.) на нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 272,6 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
08 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового підвального приміщення (посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Надоховською Т. О.).
18 серпня 2007 року ОСОБА_12 продала спірне приміщення ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Барбою В. О.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 червня 2008 року задоволена апеляційна скарга Одеської міської ради, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 березня 2007 року скасовано та справу направлено на новий розгляд.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 12 січня 2009 року позов ОСОБА_2 до Одеської міської ради, представництва по управлінню комунальної власності Одеської міської ради, управління освіти та науки Одеської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та інших про визнання права власності задоволено. Вказане рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 червня 2009 року.
31 серпня 2010 року ОСОБА_2 прийняла у спадщину від ОСОБА_13 вищезазначене нежитлове підвальне приміщення на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом (т. 1 а.с.18-19).
Ухвалою Верховного Суду України від 02 лютого 2011 року за касаційною скаргою, в тому числі Одеської міської ради, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 січня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 червня 2009 року було скасовано, справу передано на новий розгляд.
28 січня 2012 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу 2/100 частки допоміжного нежитлового підвального приміщення, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 24 лютого 2012 року позов ОСОБА_2 до Одеської міської ради, представництва по управлінню комунальної власності Одеської міської ради, управління освіти та науки Одеської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та інших було залишено без розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статей 10, 11 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з відповідним позовом) суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів.
Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.