Постанова
Іменем України
17 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 279/2471/18
провадження № 61-17210св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - орган опіки та піклування Коростенської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2019 року у складі судді Невмержицької О. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Павицької Т. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Коростенської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, зазначивши, що з 27 лютого 2016 року вони перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають малолітню дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Їх сімейне життя не склалось, оскільки під час перебування у шлюбі між ними постійно виникають непорозуміння і сварки, відповідач зловживає алкогольними напоями, веде спосіб життя, який суперечить інтересам дитини та сім`ї, вчиняє психічний та фізичний тиск щодо нього, бійки із нанесенням тілесних ушкоджень, неодноразово проходила кодування від алкогольної залежності.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також визначити місце проживання малолітньої дитини разом з ним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року, позов задоволено частково. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який зареєстрований 27 лютого 2016 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Коростеню Коростенського міськрайонного управління юстиції у Житомирській області, актовий запис № 55. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір`ю - ОСОБА_2 .
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що таке рішення відповідатиме інтересам дитини які переважають над інтересами батьків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині визначення місця проживання малолітньої дитини, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.
31 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом не повно досліджено наявні докази. Заявник вказує, що судом першої та апеляційної інстанції безпідставно відхилено клопотання про витребування та дослідження доказів. Зазначає, що суд не здійснив оцінки, яку роль у житті дитини відіграє батько та те, що дочка більше року проживала з ним. Суд апеляційної інстанції прийняв рішення без його участі та без участі його представника.
Відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення суду першої та постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що 27 лютого 2016 року сторони уклали шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Коростеню Коростенського міськрайонного управління юстиції у Житомирській області. Від шлюбу вони мають малолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Між сторонами склалися неприязні стосунки. До серпня 2018 року дитина проживала разом з матір`ю у АДРЕСА_1 .
20 серпня 2018 року позивач без погодження з ОСОБА_2 забрав доньку та з цього часу вона проживала разом з ним у житловому будинку АДРЕСА_2 . Власником зазначеного житлового будинку є мати позивача.
На даний час ОСОБА_2 проживає в орендованому житловому приміщенні - квартирі АДРЕСА_3 .
Сторони мають постійне місце роботи.
Відповідач за місцем роботи характеризується позитивно. Акти обстеження умов проживання свідчать про те, що умови проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовільні.
На запит суду в.о. головного лікаря КУ "Обласний медичний центр з надання спеціалізованої допомоги хворим на залежності, ВІЛ/СНІД-інфекції та шкірно-венерологічні захворювання" Житомирської обласної ради підтвердив факт проходження ОСОБА_2 з 21 серпня 2018 року по 28 серпня 2018 року курсу лікування, однак повідомив, що раніше вона за медичною допомогою не зверталась, на наркологічному обліку у центрі не перебуває.
Відповідно до висновку, затвердженого рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 01 серпня 2018 року № 344, орган опіки та піклування Коростенської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої доньки сторін з матір`ю.
Рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 05 грудня 2018 року № 568 вказаний висновок залишено незмінним.
Даним рішенням також зобов`язано позивача не перешкоджати зустрічам матері з дитиною.
Згідно із актом, складений працівниками служби у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради та інспектором з ювенальної превенції Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області 03 вересня 2018 року, позивач та його мати заборонили членам комісії заходити до житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2, не дозволили провести обстеження умов проживання та відмовилися показати малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із довідкою відділу освіти Коростенської міської ради Житомирської області від 20 червня 2019 року за № 253 малолітня ОСОБА_4 не відвідує дошкільні навчальні заклади м. Коростеня.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно із частинами першою, другою статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно частини першої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Крім того, вирішуючи справу суд повинен враховувати вимоги статті 51 Конституції України, згідно якої кожному із подружжя гарантуються рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї, а також частину шосту статті 7 СК України, відповідно до якої рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі "Зоммерфельд проти Німеччини" ("Sommerfeld v. Germany") від 08 липня 2003 року, "Цаунеггер проти Німеччини" ("Zaunegger v. Germany") від 03 грудня 2009 року).