Постанова
Іменем України
20 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 522/18245/15-ц
провадження № 61-10342св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 28 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № OD12GK01420256, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 150 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,08 % на рік, строком до 26 листопада 2026 року.
Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладені з кожним окремі договори поруки.
У зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язань позичальника за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 12 серпня 2015 року становить 289 351,22 дол. США. За відрахуванням суми заборгованості, що була стягнута за рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2011 року, яка станом на 14 грудня 2010 року склала 167 593,11 дол. США, заборгованість за період з 15 грудня 2010 року до 12 серпня 2015 року становить 129 798,63 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 54 691,72 дол. США, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 32 594,15 дол. США, заборгованість за комісією за користування кредитом - 6 400 дол. США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 36 112,76 дол. США.
У березні 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_2 завернулись до суду із зустрічним позовом до банку про визнання недійсним кредитного договору № OD12GK01420256 від 28 листопада 2006 року з підстав порушення їх прав як споживачів.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2018 року позовні вимоги банку задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь банку кредитну заборгованість за період з 15 грудня 2010 року до 12 серпня 2015 року у розмірі 129 798,63 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання за кредитним договором повинні бути виконанні належним чином, а невиконання грошового зобов`язання позичальником (третьою особою у справі) порушує законні права банку. Враховуючи наявне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2011 року про стягнення заборгованості за кредитним договором від 28 листопада 2006 року станом на 14 грудня 2010 року, судом у цій справі стягнута різниця між наявною заборгованістю станом на 12 серпня 2015 року та заборгованістю станом на 14 грудня 2010 року.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності обставин, на які посилались позивачі в обґрунтування своїх вимог.
Постановою Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року рішення суду першої інстанцій в частині задоволення вимог банку скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позову банку. В іншій частині рішення не оскаржувалось.
Відмовляючи в задоволенні вимог банку про солідарне стягнення кредитної заборгованості з поручителів, суд апеляційної інстанції виходив з того, що банк вимоги про стягнення з поручителів сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв, а тому позов про стягнення кредитної заборгованості з поручителів є безпідставним.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У липні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову банку та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що після ухвалення рішення Кіровським районним судом м. Дніпропетровська від 30 березня 2011 року про стягнення заборгованості між банком та боржником до кредитного договору було укладено додаткові угоди № 1, 2 від 27 грудня 2011 року та 28 березня 2013 року, відповідно до яких сторони погодили новий строк кредитування, а саме до 26 листопада 2016 року. Крім того, відповідальність поручителів за вказаним кредитним договором є солідарною між собою, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про солідарне стягнення з поручителів вказаної кредитної заборгованості.
У липні 2019 року ОСОБА_1 надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких посилався на необґрунтованість касаційної скарги, у зв`язку з чим просив залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
Вказував, що на момент звернення банку до суду вже існувало два інших судових рішення, що набрали законної сили, про дострокове стягнення усієї суми кредитної заборгованості (від 30 березня 2011 року) та рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (від 05 листопада 2014 року).
Вважає, що додатковими угодами до кредитного договору від 27 грудня 2011 року та 28 березня 2013 року сторони погодили не тільки новий строк кредитування - до 26 листопада 2016 року, а й збільшили розмір кредиту, оскільки позичальнику, без згоди поручителів, було надано додатковий кредит, що по суті є новим кредитним договором.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.
У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судами встановлено, що 28 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № OD12GK01420256, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 150 000 дол. США на придбання нерухомості, а також 30 016 дол. США на оплату страхових платежів зі сплатою 0,84 % в місяць (10,08 % на рік) за користування кредитом, строком до 26 листопада 2026 року (т. 1, а. с. 12-13).
Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладені з кожним окремі договори поруки № 0256/Р2 та № 0256/Р1 відповідно.
У січні 2011 року ПАТ КБ "Приватбанк" зверталося до суду з позовом про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № OD12GK01420256 від 28 листопада 2006 року з позичальника ОСОБА_3 та поручителів ОСОБА_2, ОСОБА_1, ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус" в особі філії у Кіровському районі м. Дніпропетровська (т. 1, а. с. 105-107).
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2011 року позовні вимоги банку задоволені частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором № OD12GK01420256 від 28 листопада 2006 року станом на 14 грудня 2010 року у розмірі 1 332 165,25 грн, а також з ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус" в особі філії у Кіровському районі м.Дніпропетровська на користь банку 200 грн (т. 1, а.с. 65-66).
Судами встановлено, що вказане рішення суду не виконане та заборгованість за спірним договором не сплачена.
27 грудня 2011 року позичальник ОСОБА_3 уклав з банком додаткову угоду до кредитного договору від 28 листопада 2006 року, за умовами якої: 1) суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту та дати підписання цієї додаткової угоди, зменшено на 4 243,91 дол. США; 2) встановлено, що у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань понад 31 день, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 4 243,91 дол. США; 3 )викладено пункт 1.1 договору у новій редакції, з якої вбачається, що порівняно з кредитним договором зменшено кінцевий строк кредитування з 26 листопада 2026 року на 26 листопада 2016 року, збільшено розмір кредитних коштів на оплату страхових платежів з 30 016 дол. США на 68 779,83 дол. США та відповідно збільшено щомісячний платіж з 1 769,46 дол. США на 2 309,82 дол. США; 4) встановлено неустойку у разі порушення позичальником строків плати за кредитом у розмірі 100 % від розміру сплачених відсотків за користування кредитом та 100% від розміру сплачених винагород, передбачених договором; 5) сторони погодили, що при порушенні позичальником строків погашення заборгованості понад 1 460 днів, щодо зобов`язань, строк яких не настав, терміном повернення кредиту вважається 1 460 день з моменту виникнення порушення; 6) встановлено термін позовної давності тривалістю 50 років (т. 1, а. с. 112-114).
28 березня 2013 року позичальник ОСОБА_3 уклав з банком додаткову угоду № 2 до кредитного договору від 28 листопада 2006 року, за умовами якої: 1) суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту та дати підписання цієї додаткової угоди, зменшено на 2 051,81 дол. США; 2) встановлено, що у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань понад 31 день, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 2 051,81 дол. США; 3) викладено пункт 1.1 договору у новій редакції, з якої вбачається, що порівняно з кредитним договором зменшено кінцевий строк кредитування з 26 листопада 2026 року на 26 листопада 2016 року, збільшено розмір кредитних коштів на оплату страхових платежів з 30 016 дол. США на 90 658,97 дол. США та відповідно збільшено щомісячний платіж з 1 769,46 дол. США на 2 610,32 дол. США; 4) встановлено неустойку у разі порушення позичальником строків плати за кредитом у розмірі 100 % від розміру сплачених відсотків за користування кредитом та 100 % від розміру сплачених винагород, передбачених договором; 5) сторони погодили, що при порушенні позичальником строків погашення заборгованості понад 1 460 днів, щодо зобов`язань, строк яких не настав, терміном повернення кредиту вважається 1 460 день з моменту виникнення порушення; 6) встановлено термін позовної давності тривалістю 50 років (т. 1, а. с. 116-118).
Аналізуючи умови договорів поруки від 28 листопада 2006 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_1, апеляційний суд зазначив, що у результаті укладення зазначених додаткових угод були змінені зобов`язання, внаслідок чого обсяг відповідальності поручителів збільшився.
Доказів згоди поручителів на укладення зазначених додаткових договорів матеріали справи не містять.
Такі висновки апеляційного суду є правильними, а тому з ними погоджується і Верховний Суд.
У березні 2014 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, яка також є законним представником малолітнього ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2014 року у вказаній справі, яке змінено рішенням Апеляційного суду Одеської області від 02 вересня 2015 року, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором від 28 листопада 2006 року у загальному розмірі 226 415,45 дол. США станом на 11 березня 2014 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, та виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 разом з малолітнім ОСОБА_5 із зазначеної квартири. Виконання рішення зупинено на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (т. 1, а. с. 88-98).