Постанова
Іменем України
16 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 607/4911/16-ц
провадження № 61-39994св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., ОСОБА_4,
треті особи: приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу - Мартинюк Л. О., служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 березня 2018 року у складі судді Ромазана В. В.та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Хоми М. В., Дикун С. І., Сташків Б. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Мартинюк Л. О., служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання дій неправомірними, зобов`язання внести запис про скасування державної реєстрації прав власності, поновити запис про право власності.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 11 грудня 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 (сином позивача) укладений кредитний договір № 11093199000, згідно з яким банк надав кредит у сумі 37 000,00 дол. США на строк до 09 грудня 2016 року. Цього ж дня в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ним ПАТ "УкрСиббанк", ОСОБА_3, ОСОБА_2 укладений договір іпотеки № 10589, відповідно до якого іпотекодавці передали банку квартиру АДРЕСА_1 . 12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладений договір факторингу № 1, за яким право вимоги за кредитним та іпотечним договорами передано ТОВ "Кей-Колект". 27 квітня 2016 року він мав намір скласти заповіт на своє майно, проте йому стало відомо, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. здійснено державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за ТОВ "Кей-Колект". 21 червня 2016 року між ТОВ "Кей-Колект" та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Вважає, що при укладенні договору іпотеки не дотримано вимоги статті 177 СК України, статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", оскільки договір іпотеки від 11 грудня 2006 року укладений без отримання згоди органу опіки та піклування, з порушенням прав неповнолітньої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на момент укладення договору іпотеки проживала у спірній квартирі. Крім того, при реєстрації права власності ТОВ "Кей-Колект" на предмет іпотеки порушено вимоги Закону України "Про іпотеку" щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, не враховано вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним договір іпотеки, укладений 11 грудня 2006 року між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_3, ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Мартюк Л. О.;визнати недійсним договір відступлення права вимоги, укладений 12 грудня 2011 року між ПАТ "Укрсиббанк" та ТОВ "Кей-Колект", посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е. В. за реєстровим № 5207-5208; визнати неправомірними дії ТОВ "Кей-Колект" та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. щодо звернення стягнення на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 21 червня 2016 року, укладений між ТОВ "Кей-Колект" та ОСОБА_4 зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєву А. М. внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації права власності ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та поновити запис про право власності ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на зазначену квартиру.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів щодо проживання неповнолітньої ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 в момент укладення спірного договору іпотеки зазначеної нерухомості. Крім того, неповнолітня ОСОБА_6 не була зареєстрована у вказаному житлі, воно не належало їй на праві власності, а її законні представники - батьки: ОСОБА_2, ОСОБА_3, укладаючи спірний договір іпотеки, не повідомили АКІБ "УкрСиббанк" про користування та проживання у ньому неповнолітньої дитини. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22 березня 2016 року добровільно знялись із реєстрації із вказаного житла, подавши при цьому особисті заяви, не зазначаючи про проживання там неповнолітньої дитини. Також, відповідачі, будучи іпотекодавцями спірного житлового приміщення, зобов`язувались на виконання пункту 2.3.13 договору іпотеки передати іпотекодержателю (банку) документи, що підтверджують відсутність прав третіх осіб на предмет іпотеки, а також зобов`язувались без попередньої письмової згоди іпотекодержателя не здійснювати дій пов`язаних із передачею вказаного майна третім особам, у тому числі права користування. Таким чином, при укладенні договору іпотеки не порушено вимоги статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" та статті 177 СК України.
Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 07 червня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів щодо проживання неповнолітньої ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 в момент укладення спірного договору. Реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Кей-Колект" відбулась унаслідок позасудового врегулювання, на підставі умов договору іпотеки, в якому передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У липні 2018 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 07 червня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що при винесенні оспорюваних рішень не підтверджено жодним доказом відсутність сервітутного права неповнолітньої дитини іпотекодавця на користування предметом іпотеки, не спростовано факту, що з дня свого народження малолітня дитина іпотекодавця наділена правом користування майном батька-іпотекодавця, незалежно від кількості такого майна, факту реєстрації, іпотека, що призведе до майбутньої втрати такого майна торкається прав дитини, а отже, такий правочин потребує попередньої згоди органів опіки та піклування. Наданню "телепатичної" згоди іпотекодавцем надана оцінка у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц провадження 61-5164св18, у якій зазначено, що сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Встановлені судом обставини
11 грудня 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 11093199000, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 37 000,00 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на момент укладення договору в національній валюті становить 186 850,00 грн. У подальшому сторонами внесено зміни щодо суми надання кредиту, яка склала 46 100,00 дол. США. Строк користування кредитом встановлено з 11 грудня 2006 року по 09 грудня 2017 року згідно з графіком погашення, який є додатком до зазначеного кредитного договору.
У порядку забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором, 11 грудня 2006 року, між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_1, укладений нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського нотаріального округу Мартюк Л. О. договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавці з метою забезпечення зобов`язань ОСОБА_3 передають в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, що є власністю іпотекодавців, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 47,3 кв. м, житловою - 32,2 кв. м.
Пунктами 5.1 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право задоволення своїх вимог за цим договором та за кредитним договором, що зазначений у пункті 1.3 цього договору, яке виникає у іпотекодержателя у випадку невиконання (або часткового невиконання) позичальником/іпотекодавцями своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором та в інших випадках, передбачених цим договором, у тому числі при прострочені належного платежу згідно з розділом 4 цього договору.
Пунктами 5.2, 5.3, 5.3.1 договору передбачено, що одним із способів задоволення вимог іпотекодержателя є добровільна передача предмета іпотеки у власність іпотекодержателя, яка здійснюється у зазначеному в пункті 5.3.1 порядку, а саме: у випадку невиконання (або часткового невиконання) позичальником/іпотекодавцями своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором та/або цим договором іпотеки, предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя. Зазначена згода сторін є угодою про перехід права власності, що набуває чинності з моменту, передбаченого в пункті 5.3.3. Перехід права власності не потребує додаткового оформлення і сторони погоджуються про те, що застереження про добровільну передачу відображає усі питання по переходу права власності від іпотекодавців до іпотекодержателя, щодо яких сторони мали намір домовитись.
Відповідно до пункту 5.3.3. спірного договору сторони передбачили, що у випадку невиконання (або часткового невиконання) позичальником/іпотекодавцями своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором та цим договором іпотеки, іпотекодержатель подає документи для вчинення виконавчого напису у нотаріуса і направляє повідомлення про перехід права власності та застосування застереження про добровільну передачу предмета іпотеки іпотекодержателю. З моменту відправлення повідомлення іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки.
12 грудня 2011 року ПАТ "УкрСиббанк" уклав із ТОВ "Кей-Колект" договір факторингу № 1, згідно з яким банк передав у власність ТОВ "Кей-Колект" право вимоги за рядом кредитних договорів, у тому числі за кредитним договором від 11 грудня 2006 року № 11093199000, боржником у якому є ОСОБА_3 .
Цього ж дня між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладений нотаріально посвідчений договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки. Згідно з додатком № 1 до цього договору, ТОВ "Кей-Колект" передано право вимоги за спірним договором іпотеки.
ОСОБА_3 не виконував належним чином зобов`язання за кредитним договором та не сплачував кошти на погашення кредиту як попередньому кредитору ПАТ "УкрСиббанк", так і новому кредитору ТОВ "Кей-Колект", унаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої станом на 05 травня 2015 року складав 1 413 290,41 грн, із яких 38 944,21 дол. США, що еквівалентно 822 969,04 грн - заборгованість за кредитом; 27 934,95 дол. США, що еквівалентно 590 321,36 грн - заборгованість за відсотками.
26 січня 2016 року за заявою ТОВ "Кей-Колект" приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру.
21 червня 2016 року ТОВ "Кей-Колект" на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу продало, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_1 .
Нормативно-правове обґрунтування щодо вимог про визнання недійсним договору іпотеки
Відповідно до частини першої статті 215 ЦКпідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей"(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.
Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.
Згідно зі статтею 177 СК Українита статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.
За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК Українизаборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про іпотеку"іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України "Про іпотеку", не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" (або цей Закон у редакції Закону від 21 грудня 2010 року), необхідно в кожному конкретному випадку:
1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;
2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;
3) з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК Українипри здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу та договору іпотеки недійсними за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги у частині вимог про визнання недійсним договору іпотеки
Укладаючи договір іпотеки квартири, ОСОБА_3, який є батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та в інтересах ОСОБА_1 не визнали право проживання дитини у цій квартирі, оскільки на виконання вимог пункту 2.3.13 договору іпотеки іпотекодавці були зобов`язані у день підписання цього договору надати іпотекодержателю документи, що підтверджують відсутність прав третіх осіб на предмет іпотеки.
Саме таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-384цс15.
Крім того Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свободпризначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Отже, при укладенні спірного договору, право неповнолітньої на користування житлом порушено не було. Отже, відсутність згоди органу опіки та піклування при укладенні зазначеного договору не призвело до погіршення житлових прав дитини. Порушення умов кредитного договору і у зв`язку із цим звернення стягнення на предмет іпотеки - можливі. Проте можливість виникнення такої ситуації в майбутньому не повинна слугувати достатньою підставою для висновку про необхідність захисту шляхом визнання недійсним іпотечного договору примарного права малолітньої чи неповнолітньої дитини на збереження саме цієї квартири як місця її проживання.
Таким чином, у справі, яка переглядається, суди дійшли правильного висновку про те, що укладення спірного договору іпотеки без отримання згоди органу опіки та піклування не порушує права та законні інтереси малолітньої на час його укладення, а тому доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16 та від 27 квітня 2016 року у справі № 2976цс15.
Нормативно-правове обґрунтування щодо вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги
Згідно зі статтею 516 ЦК Українизаміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з частиною першою статті 1081 ЦК Україниклієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до частини першої та третьої статті 24 Закону України "Про іпотеку"відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Частиною першою статті 1077 ЦК Українипередбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).