Постанова
Іменем України
09 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 643/16576/15-ц
провадження № 61-16356св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Надія Юльянівна,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 26 жовтня 2017 року у складі судді Єрмак Н. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2018 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бровченка І. О., Кружиліної О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (далі -Харківський МНО) Гончаренко Н. Ю., про визнання права особистої приватної власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що з 12 грудня 2011 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцями першої черги за законом після померлої ОСОБА_3 є він та її син ОСОБА_2 . У період шлюбу, а саме 19 грудня 2013 року він продав за 451 000 грн квартиру, яка належала йому на підставі свідоцтва про право на спадщину від 28 серпня 2007 року, та в цей же день придбав квартиру АДРЕСА_1 . Вважає, що хоча вказане майно і набуте ним під час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати спірну квартиру його особистою приватною власністю.
Заперечуючи проти позову, сторона відповідача вказувала на те, що спірне майно подружжя придбало за спільні кошти. При цьому ОСОБА_3 як дружина позивача давала свою згоду на укладення ним договору-купівлі продажу квартири.
Рішенням Московського районного суду міста Харкова 18 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в договорі купівлі-продажу зазначено, що спірну квартиру придбано під час шлюбу за спільні кошти подружжя і дружина дала свою згоду на укладення позивачем цього правочину. До смерті ОСОБА_3 правовий статус квартири як спільного сумісного майна подружжя не оспорювався.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 18 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судове рішення касаційного суду мотивоване тим, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Суди не врахували наведеного та в порушення вимог процесуального законодавства не перевірили доводів позивача про те, що спірна квартира була придбана на кошти від реалізації його особистої приватної квартири, не дали належної правової оцінки інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 лютого 2016 року і відомостям з Єдиного реєстру нотаріусів, в яких йдеться, зокрема про внесення приватним нотаріусом Бідонько Л. Л. об 11 год. 15 хв. запису про припинення права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2, а о 14 год. 11 хв. - запису про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, суди взагалі не дали оцінки джерелу набуття коштів, за які була придбана спірна квартира.
Останнім рішенням Московського районного суду міста Харкова від 26 жовтня 2017 року позов задоволено. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що сам по собі факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що спірна квартира була придбана ОСОБА_1 за рахунок коштів, отриманих ним від продажу майна, що належало йому до шлюбу, а саме квартири АДРЕСА_2 . Таким чином, спірне майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 26 жовтня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги про те, що згідно з пунктом 6 договору купівлі-продажу від 19 грудня 2013 року придбання спірної квартири вчинялося на грошові кошти, які були спільною сумісною власністю подружжя, не заслуговують на увагу, оскільки зазначення в договорі такої обставини не позбавляє позивача права доводи факт належності вказаного майна йому особисто.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У квітні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Московського районного суду міста Харкова від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 30 січня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що згідно з пунктом 6 договору купівлі-продажу від 19 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського МНО Котляровою О. М., придбання спірної квартири відбулося за грошові кошти, які були спільною сумісною власністю подружжя, тобто позивача та спадкодавця. Підписавши вказаний правочин, ОСОБА_1 підтвердив факт придбання вказаного майна за спільні кошти подружжя. З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи його представники заявили клопотання про допит як свідка приватного нотаріуса Котлярову О. М., яке місцевий суд задовольнив. Однак нотаріус не була допитана, оскільки відмовилася давати будь-які пояснення. Крім того, сторона відповідача просила допитати як свідка ОСОБА_1, однак таке прохання суд залишив без задоволення. Клопотання про допит нотаріуса також заявлялося в апеляційному суді, який його фактично проігнорував. Вищевказаний пункт договору купівлі-продажу не визнавався недійсним в судовому порядку, тобто цей правочин підтверджує факт придбання спірного майна за спільні кошти подружжя.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Московського районного суду міста Харкова.
18 травня 2018 року справа № 643/16576/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Судами встановлено, що з 12 грудня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, спадкоємцями першої черги за законом після її смерті є ОСОБА_1 та її син від іншого шлюбу - ОСОБА_2, які прийняли спадщину у встановленому законом порядку.
Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 19 грудня 2013 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 за 451 000 грн квартиру АДРЕСА_2, яка належала йому на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27 серпня 2007 року.
Того ж дня ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_9 за 351 153 грн квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського МНО Котляровою О. М.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він придбав спірну квартиру за особисті грошові кошти, отримані ним від продажу майна, належного йому до шлюбу, а саме квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.