ПОСТАНОВА
Іменем України
18 грудня 2019 року
Київ
справа №815/5040/16
адміністративне провадження №К/9901/22859/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/5040/16
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Кравченка М.М., суддів Балан Я.В., Бутенка А.В.,
на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2017 року, постановлену колегією суддів Шевчук О.А., суддів Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
В жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив:
визнати неправомірним та скасувати рішення від 17 березня 2016 року № 166-16 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов`язати прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, неправомірним та таким, що підлягає скасуванню. Так, відповідачем не було взято до уваги, що позивач є громадянином Сірійської Арабської Республіки, в якій розповсюджено ситуації загальнопоширеного насильства та в якій визнано збройний конфлікт неміжнародного характеру, що підтверджується офіційною інформацією по країні походження.
Зауважував, що заява позивача відповідала критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, залишеною ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2017 року, позовні вимоги за даним позовом задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 17 березня 2016 року № 166-16, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язано Державну міграційну службу України визнати ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до офіційних джерел регіон м. Дамаск, у якому проживав позивач, характеризується надзвичайно високим рівнем насильства (включаючи повітряне бомбардування), через що існує високий ризик стати жертвою нападу та поранення. На теперішній час в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливе переслідування.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився і суд апеляційної інстанції, що відповідачем не взято до уваги інформацію по країні походження позивача, зокрема того факту, що на теперішній час в Сирії триває громадянська війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, які здійснюються сирійською владою.
Суд дійшов висновку, що формальне ставлення відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття противоправного рішення в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, а під час розгляду справи відповідач не надав доказів, які спростовують встановлені вище факти.
При цьому обираючи спосіб відновлення порушеного права шляхом зобов`язання визнати позивача особою, яка потребує додаткового захисту, суд виходив з пункту 25 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1, де судам роз`яснено, що під час вирішення справи про оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов`язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов`язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
03 квітня 2017 року до Вищого адміністративного суду України від Державної міграційної служби України надійшла касаційна скарга на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2017 року у даній справі, в якій просив скасувати вказані оскаржувані рішення, висновки яких ґрунтуються на неповно встановлених обставинах, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування зазначали, що відповідно до наявної інформації (мапи військового конфлікту у Сирії станом на 17 березня 2016 року) по країні громадянської належності позивача, ситуація військового конфлікту охопила не всі регіони, що створює умови альтернативи внутрішнього переміщення у регіони, не охоплені конфліктом. Окрім того, аналіз останніх інформаційних матеріалів ЗМІ вказує на військові дії, які як правило направлені на знищення терористичних угрупувань, це вказує на відсутність цілеспрямованого переслідування цивільного населення в Сирії.
Посилалися на те, що побоювання позивача зазнати примусового призову до збройних сил у разі повернення на Батьківщину, і разом із тим, побоювання зазнати переслідування з боку державної влади Сирії через власні опозиційні погляди вважаються сумнівними, відсутність проблем з державними органами Сирії, в тому числі пов`язаними з можливим невиконанням громадянських обов`язків позивача підтверджуються матеріалами особової справи позивача.
Скаржник зауважив, що ані під час проведення співбесід, ані під час судових засідань позивач не надав конкретних фактів або документальних доказів на підтвердження прямої загрози життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину.
До того ж під час проведеного інтерв`ю позивач зазначав, що повернутися до Сирії йому заважає відсутність роботи в Сирії.
На думку скаржника, надання завідомо неправдивої інформації та зловживання процедурою набуття захисту надають підстави вважати, що звернення позивача до управління відбулось лише з метою тимчасовою легалізації в Україні або для пошуків більш кращого життя.
Також скаржник звертав увагу, що ДМС України не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, чим порушено норми процесуального права.
Так, 06 лютого 2017 року на адресу ДМСУ надійшла ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року на 15 березня 2017 року на 15:00.
Скаржник зазначав, що відповідно до телефонограми, яка міститься в матеріалах справи, ДМС України було повідомлено про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги ДМС України, призначений на 10 березня 2017 року, за телефоном, який зареєстрований за ГУ ДМС в Одеській області (відділом документального забезпечення та архівної роботи) та не має відношення до ДМС України (центральний апарта м. Київ).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційної скаргою Державної міграційної служби України надійшла касаційна скарга на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2017 року у даній справі.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
14 лютого 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Шарапа В.М., Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 21 червня 2019 року № 808/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Шарапа В.М. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 16 грудня 2019 року дану касаційну скаргу прийнято до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.
Позиція інших учасників справи
Від позивача відзиву не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Дамаск, Сирія, є громадянином Сирії, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт.
До України позивач потрапив з Сирії 01 лютого 2009 року легально на підставі національного паспорту № НОМЕР_1 та мульти-візи № НОМЕР_2 авіарейсом м. Дамаск (Сирія) - м. Київ (Україна), з того часу Україну не залишав.
01 листопада 2012 року позивач звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду документів щодо надання позивачеві статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, проведених співбесід Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняло висновок від 29 грудня 2014 року по справі № ODS 12/449, яким ОСОБА_1 відмовило у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Державна міграційна служба України своїм рішенням від 27 лютого 2015 року № 139-15 підтримала висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та відмовила ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю умов, що передбачені пунктом 1 та пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
20 квітня 2015 року ОСОБА_1 отримав повідомлення Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 189 від 19 березня 2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись з рішенням Державної міграційної служби України від 27 лютого 2015 року № 139-15 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року, залишеною ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року без змін, у справі № 815/2310/15 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 27 лютого 2015 року № 139-15 та зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та вирішити питання щодо визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, в іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що висновок міграційної служби не містив аналізу ситуації, що склалася в Сирії та не враховано частини 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідувань може скластися і під час знаходження людини в Україні - через деякий час після в`їзду з країни походження.
Рішенням Державної міграційної служби України від 16 вересня 2015 року № 50-15 було зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами повторного розгляду документів щодо надання позивачеві статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, проведених співбесід Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняло висновок від 09 березня 2016 року по справі № ODS 12/449, яким ОСОБА_1 відмовило у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відмова мотивована тим, що побоювання заявника зазнати примусового призову до збройних сил у разі повернення на Батьківщину і побоювання зазнати переслідування з боку державної влади Сирії через власні опозиційні погляди вважаються сумнівними; відсутність проблем з державними органами Сирії, в тому числі пов`язаними з можливим невиконанням громадянських обов`язків іноземця, підтверджуються матеріалами особової справи та ІКП; загальновідома ускладнена наявна ситуація в Сирії не може бути розглянута як причина для набуття захисту в нашій країні; заявник не зміг надати до управління обґрунтованих доказів загрози життю, здоров`ю або свободі у разі добровільного повернення на Батьківщину; безперешкодне звернення до дипломатичної установи Сирії свідчить про відсутність побоювання зазнати переслідування з боку державних органів та користування захистом країни громадянського походження; надання завідомо неправдоподібної інформації та зловживання процедурою набуття захисту надають підстави вважати, що звернення особи до управління відбулось лише з метою тимчасової легалізації в нашій країні або для пошуків більш кращого життя поза межами Батьківщини.
Таким чином, відповідно до зазначеного висновку аналізом наданих матеріалів із наявною інформацією по країні громадянського походження ОСОБА_1 можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження, також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.