У Х В А Л А
11 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 810/451/17
Провадження № 11-1210апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для прийняття Великою Палатою Верховного Суду справи № 810/451/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року,
УСТАНОВИЛА:
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 57919,68 грн за період з 25 березня 2016 року по 28 грудня 2016 року.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що до спірних правовідносин положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) не застосовуються.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
З посиланням на положення статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у попередній редакції, суд апеляційної інстанції зазначив, що право позивача на вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку виникло з набранням законної сили постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2016 року у справі № 826/5898/16 із змінами, внесеними постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року, а не на підставі заяви про розрахунок від 24 березня 2016 року, як вважає позивач. Крім того, у цій заяві позивач не просив стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.
Щодо застосування до спірних відносин статей 116, 117 КЗпП, то апеляційний суд зазначив, що вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку, присуджена судом після встановлення під час розгляду трудового спору факту порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, має іншу правову природу і за своєю суттю є відповідальністю роботодавця перед працівником за порушення його трудових прав, та стягнення коштів, присуджених позивачу судовим рішенням у справі № 826/5898/16, має здійснюватись на загальних підставах, зокрема, добровільно або якщо боржник відмовляється здійснити перерахунок відповідних сум - у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". У порядку цього ж Закону має вирішуватися питання відповідальності боржника за несвоєчасне виконання (виконання не у повному обсязі) рішення суду про стягнення середнього заробітку.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що факт протиправної невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні встановлено судовим рішенням у справі № 826/5898/16. Вихідну допомогу за цим судовим рішенням позивачу виплатили 28 грудня 2016 року. З посиланням на статті 116, 117 КЗпП позивач зазначив, що період затримки розрахунку при звільненні треба обчислювати з 24 березня 2016 року, дати його звернення за розрахунком, до 28 грудня 2016 року - дати фактичної виплати вихідної допомоги.
Скаржник зазначив, що такий підхід відповідає правовій позиції, яку висловив Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року № 21-1765а15, висновки якого суди нижчих інстанцій, відповідно до статті 244-2 КАС України (у попередній редакції) повинні враховувати при вирішення спорів. У цій справі суди попередніх інстанцій відступили від висновку Верховного Суду України і, на думку позивача, зробили це безпідставно. Натомість суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи взяв до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України", однак не пояснив, чому він застосовує правозастосовну практику цього Суду у справі, яка стосується тлумачення норм національного законодавства (статей 116, 117 КЗпП) і не містить тлумачення і застосування норм Конвенції, адже саме в цій частині рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою від 06 листопада 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 8 частини першої Перехідних положень КАС України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду мотивував своє рішення необхідністю відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 15 вересня 2015 року (№ 21-1765а15).