ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 9901/337/19
Провадження № 11-885заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
за участю:
секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
позивача ОСОБА_1,
представників:
позивача - адвоката Саушкіна В. В.,
відповідача - Пантюхова Л. Р.,
розглянула у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2019 року (судді Яковенко М. М., Єресько Л. О., Мельник-Томенко Ж. М., Шевцова Н. В., Шишов О. О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання дискримінаційним та незаконним рішення Президента України та зобов`язання вчинити дії, і
ВСТАНОВИЛА:
1. У червні 2019 року позивач звернувся до суду із позовними вимогами:
визнати дискримінаційним та протиправним рішення Президента України про відмову у помилуванні засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1, який відбуває покарання у Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", про яке Департамент з питань помилування Адміністрації Президента України повідомив засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 у листі від 21 грудня 2018 року № 21-2035/15;
зобов`язати Президента України повторно розглянути клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, про його помилування.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 25 липня 2019 року у задоволенні позову відмовив.
Цей суд дійшов висновку, що у випадку, коли Комісія при Президентові України у питаннях помилування (далі - Комісія) вносить Президентові України пропозицію про застосування помилування, то належною формою реалізацією та юридично визначеним правовим наслідком з боку Президента України є прийняття відповідного Указу про помилування. У випадку відхилення такої пропозиції, прийняття будь-яких указів з цього приводу законодавство не передбачає.
Президент України не видавав рішення, яке б обмежило права та свободи позивача, та не створив перешкоди для їх реалізації, а тому не міг і надати необґрунтованих переваг у порівнянні з іншою особою, притому що застосування акта помилування має свої індивідуально особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб, відносно яких вирішується це питання.
Ураховуючи законодавчо визначену складову повноважень Президента України при здійсненні помилування, у справі відсутні підстави для зобов`язання Президента України повторно розглянути клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 про його помилування.
3. ОСОБА_1 не погодився із таким судовим рішенням. Посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушує питання про скасування рішення цього суду та ухвалення нового - про задоволення позову.
Переконує, що положення Конституції України гарантують права й свободи усіх громадян без виключення та встановлюють виняткові обставини, за яких можливе обмеження цих прав та гарантій, перелік яких є вичерпним.
Дискримінаційний підхід відповідача, на думку позивача, полягав у тому, що відносно іншої особи - засудженого ОСОБА_2, який за вчинення злочину за схожих обставин був засуджений до довічного позбавлення волі, Президент України видав акт про його помилування, попри те, що останній посередньо характеризувався за місцем відбування покарання, адміністрація місця ув`язнення не клопотала про його помилування. Хоча своє звернення він адресував особисто Президенту України, його чомусь розглянула Комісія, тоді як клопотання засудженого ОСОБА_2 розглянув особисто Глава держави.
Наполягає на тому, що саме Президент України уповноважений видавати рішення щодо помилування особи, а Комісія лише доповідає йому свої висновки та пропозиції. Результатом розгляду питання про помилування має бути Указ Президента України або відмова у формі згоди з позицією Комісії про відхилення такої пропозиції. Жоден інший орган, утворений з цією метою, не уповноважений письмово відмовляти в помилуванні.
Розгляд численних клопотань про помилування з боку Комісії відбувався формально, про що свідчать відповіді аналогічного змісту.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що якщо Комісія залишає клопотання про помилування без задоволення, на підставі законодавчо встановленого порядку та рішення Комісії не передбачає видавання Президентом України будь-якого рішення. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без зміни.
4. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, послалися на наведені в ній аргументи й просили її задовольнити.
Представник відповідача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
5. Велика Палата Верховного Суду заслухала пояснення сторін, дослідила матеріали справи, зважила на письмові звернення до суду, що стосуються суті спору, і дійшла таких висновків.
Судова колегія в кримінальних справах Кіровоградського обласного суду вироком від 04 грудня 1995 року засудила ОСОБА_1 за пунктами "а", "г" статті 93, частиною другою статті 81, частиною першою статті 222 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК України) до виняткової міри покарання - розстрілу з конфіскацією усього майна, що є власністю засудженого.
Кіровоградський обласний суд ухвалою від 19 червня 2000 року покарання замінив на довічне позбавлення волі в тюрмі з конфіскацією усього майна, що є власністю засудженого.
До Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" засуджений ОСОБА_1 прибув 22 лютого 2008 року, де відбуває покарання дотепер.
У жовтні 2017 році ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про його помилування. Департамент з питань помилування Адміністрації Президента України (далі - Департамент) листом від 10 листопада 2017 року повідомив, що з урахуванням ступеня тяжкості та обставин вчинених позивачем злочинів, Комісія клопотання залишила без задоволення.
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 повторно подав до Президента України клопотання про помилування з відповідними документами.
Листом від 21 грудня 2018 року № 21-2035/15 Департамент через установу відбування покарання повідомив засудженому ОСОБА_1 про залишення клопотання без задоволення.
Вважаючи такі дії Президента України протиправним, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
6. Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
За статтею 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За частинами першою, другою статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У статті 40 Основного Закону країни передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 27 статті 106 Конституції України помилування здійснює Президент України.
У преамбулі до Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (далі - Закон № 5207-VI) проголошено, що цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.
У частині першій статті 1 цього Закону даються визначення, які мають значення для цілей цього акта. Зокрема, за пунктами 2, 3, 6, 7 під дискримінацією розуміється ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; прямою дискримінацією - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; утиском - небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.
Згідно із частиною першою статті 5 цього Законуформами дискримінації є: пряма дискримінація; непряма дискримінація; <…>; утиск.
Відповідно до частини першої статті 14Закону № 5207-VI особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.
За частинами першою, п`ятою статті 12 КК України залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Згідно зі статтею 50 цього Кодексу покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
За статтею 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку, а також у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 68 цього Кодексу. Довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109 - 1141, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437 - 439, частині першій статті 442 та статті 443 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 87 КК України помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років. Особи, засуджені за вчинення корупційних злочинів, можуть бути звільнені від відбування покарання в порядку помилування після фактичного відбуття ними строків, встановлених частиною третьою статті 81 цього Кодексу.
Президент України Указом від 21 квітня 2015 року № 223 затвердив Положення про порядок здійснення помилування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення № 223), яке згідно з пунктом 1 визначає порядок здійснення Президентом України помилування відповідно до пункту 27 частини першої статті 106 Конституції України.
У Положенні встановлено, що помилування засуджених здійснюється у виді: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років; повного або часткового звільнення від основного і додаткового покарань (пункт 2).
Право клопотати про помилування має особа, яка: засуджена судом України і відбуває покарання в Україні; <…>. У виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин клопотання про помилування також може бути подано головою або іншим членом Комісії при Президентові України у питаннях помилування, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженим Президента України з прав дитини, Уповноваженим Президента України з прав людей з інвалідністю, Уповноваженим Президента України у справах кримськотатарського народу (пункт 3).
Згідно з пунктом 4 клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а у разі оскарження вироку в касаційному порядку - після прийняття рішення відповідним судом. У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.
За пунктом 5 особи, які засуджені за тяжкі чи особливо тяжкі злочини або мають дві і більше судимостей за вчинення умисних злочинів чи відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, можуть бути помилувані у виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин. Особи, засуджені за вчинення корупційних злочинів, можуть бути звільнені від відбування покарання в порядку помилування після фактичного відбуття ними строків, встановлених частиною третьою статті 81 Кримінального кодексу України.
Відповідно до пункту 6 клопотання про помилування особою, засудженою судом України, яка відбуває покарання в Україні, <…>, подається через адміністрацію установи виконання покарань або іншого органу, що здійснює виконання кримінальних покарань. Адміністрація в установленому порядку невідкладно реєструє клопотання і протягом п`ятнадцяти днів з дня подання направляє його до Адміністрації Президента України разом із копіями вироку, ухвали і постанови суду, характеристикою про поведінку особи із викладеною письмово думкою адміністрації і, як правило, спостережної комісії або служби у справах дітей про доцільність помилування, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування. Засуджена особа до особистого клопотання про помилування може долучити інші документи, які, на її погляд, мають значення для застосування помилування. Голова або інший член Комісії при Президентові України у питаннях помилування, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений Президента України з прав дитини, Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю, Уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу подають клопотання про помилування безпосередньо до Адміністрації Президента України. До такого клопотання долучаються будь-які документи, які мають значення для застосування помилування.
Підготовку матеріалів до розгляду клопотання про помилування та повідомлення заявника про результати такого розгляду здійснює Департамент з питань помилування Адміністрації Президента України (далі - Департамент). Департамент для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку запитувати та одержувати від державних органів, органів місцевого самоврядування, установ виконання покарань необхідні для розгляду клопотання про помилування документи, матеріали та інформацію (пункт 7).
Клопотання про помилування і підготовлені Департаментом матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у питаннях помилування (далі - Комісія). Комісія утворюється Президентом України у складі голови, двох заступників голови і членів Комісії. Одним із заступників голови Комісії є за посадою Керівник Департаменту. Обов`язки секретаря Комісії виконує один із членів Комісії. До складу Комісії призначаються висококваліфіковані юристи, громадські діячі, політики та представники творчої інтелігенції. Організаційною формою роботи Комісії є засідання, які скликаються і проводяться головою Комісії, а за його відсутності - одним із заступників голови Комісії. Засідання Комісії є правомочним, якщо на ньому присутня більшість її складу. Рішення Комісії ухвалюються шляхом голосування більшістю присутніх на засіданні членів Комісії. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого на засіданні є вирішальним (пункт 8).
За пунктом 9 під час розгляду клопотання про помилування враховуються: ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, особа засудженого, його поведінка, щире каяття, стан відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, сімейні та інші обставини; думка адміністрації установи виконання покарань або іншого органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах дітей, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, громадських об`єднань та інших суб`єктів про доцільність помилування.
Про клопотання, які не підлягають задоволенню за обставин, передбачених цим Положенням, Департамент доповідає Комісії.
Пропозиції Комісії за результатами попереднього розгляду клопотань про помилування оформляються протоколом, який підписують голова та секретар Комісії (пункт 10, 11).
За результатами попереднього розгляду клопотань про помилування і матеріалів, підготовлених Департаментом, Комісія вносить Президентові України пропозиції про застосування помилування. Про клопотання, підстав для задоволення яких не знайдено, Комісія доповідає Президентові України (пункт 12).