П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 826/10364/17
Провадження № 11-627апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до заступника Генерального прокурора України про визнання дій протиправними та скасування рішення
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2017 року (суддя Смолій І. В.) та Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року (судді Парінов А. Б., Грибан І. О., Беспалов О. О.),
УСТАНОВИЛА:
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправними та скасування постанови заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю. В. від 19 липня 2017 року про доручення здійснення досудового розслідування іншому слідчому підрозділу в межах одного органу (в кримінальному провадженні № 42014000000000310) і постанови заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю. В. від 13 липня 2017 року про визначення групи прокурорів у зазначеному кримінальному провадженні.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 21 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за вказаним позовом.
Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірні правовідносини стосуються діяльності відповідача, яка регламентована нормами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), тому цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Рохманов С. І., подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 серпня 2017 року і Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року та направити адміністративну справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. ОСОБА_1 вважає, що спір у справі є публічно-правовим та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
У запереченні на касаційну скаргу Генеральна прокуратура України просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки порядок оскарження дій відповідача у цій справі регламентовано приписами кримінально-процесуального закону.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1
20червня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС наведені в касаційній скарзі та запереченні на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Основного Закону).
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить із таких міркувань.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами частини першої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Завданнями кримінального провадження відповідно до частини першої статті 2 КПК є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК).
Пунктом 5 частини першої статті 3 КПКдосудове розслідування визначено як стадію кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.