У Х В А Л А
12 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 800/22/17
Провадження № 11-1122заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяви представника ОСОБА_1 - Кравця Ростислава Юрійовича про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О., Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. від участі в розгляді справи № 800/22/17 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним і скасування рішення,
УСТАНОВИЛА:
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом до Вищої ради юстиції, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з посад суддів Апеляційного суду м. Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
За наслідками нового розгляду рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року позов задоволено.
Не погодившись із таким рішенням, Вища рада правосуддя подала апеляційну скаргу з тих підстав, що оскаржуване рішення прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі Вища рада правосуддя просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 жовтня 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вищої ради правосуддя на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2019 року.
Ухвалою від 06 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 12 грудня 2019 року.
11 грудня 2019 року від представника ОСОБА_1 - Кравця Р. Ю. до Великої Палати Верховного Суду надійшли заяви про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О., Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. від участі в розгляді справи № 800/22/17.
Як на підставу для відводу суддів Кравець Р. Ю. послався на пункт 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості та об`єктивності суддів.
На обґрунтування вказаної підстави Кравець Р. Ю. зазначив, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Мікалефф проти Мальти" (пункт 93) існування неупередженості повинно бути визначено, зокрема, за об`єктивним тестом, відповідно до якого встановлюється, чи суд, а також, серед іншого, його структура забезпечили відповідні гарантії для виключення легітимних сумнівів стосовно неупередженості суду.
Заявник посилається також на практику ЄСПЛ, за якою "суд" розглядається як такий, що завжди має бути заснований на законних підставах, оскільки у протилежному випадку він не буде володіти легітимністю, що є необхідною ознакою для розгляду справ у демократичному суспільстві ("Лавентс проти Латвії", пункт 81). "Закон" у значенні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), таким чином, включає не лише законодавство щодо заснування і компетенцію судових органів, а також будь-яке інше положення національного законодавства, яке в разі його порушення спричинило б незаконну участь одного чи більше суддів у розгляді справи ("ДМД Груп, А.С. проти Словаччини", пункт 59).
Кравець Р. Ю. зазначив, що у процесі призначення суддів Верховного Суду не було дотримано верховенства права з точки зору дотримання вимог законодавства членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) Козловим Андрієм Георгійовичем та Лукашем Тарасом Валерійовичем під час здійснення ними повноважень, що ставить під сумнів справедливість призначення суддів, рішення відносно яких були прийняті, в тому числі, за їх участю. Стверджує, що суддя Верховного Суду не може відповідати принципам неупередженості, зокрема за об`єктивним критерієм, та принципам справедливості, оскільки призначення суддів відбулося за участю цих членів ВККС, які не відповідали вимогам закону.
Щодо члена ВККС Козлова А. Г. заявник вказує на невідповідність вимогам Закону України "Про судоустрій та статус суддів" стажу його професійної діяльності, відсутність відомостей про нього як адвоката у Єдиному реєстрі адвокатів України (далі - ЄРАУ), а також на невідповідність цього члена ВККСУ вимогам закону, оскільки станом на момент надання рекомендацій та призначення на посади суддів Верховного Суду він не підтвердив належним чином необхідний стаж професійної діяльності, оскільки відомості про нього як про адвоката відсутні в ЄРАУ.
Стосовно члена ВККС Лукаша Т. В. заявник посилається на невідповідність цього члена ВККС вимогам закону, оскільки станом на момент надання рекомендацій та призначення на посади суддів Верховного Суду він не зупинив своєї адвокатської діяльності.
Тому, на думку Кравця Р. Ю., судді Великої Палати Верховного Суду не можуть відповідати принципам неупередженості, зокрема за об`єктивним критерієм, та принципам справедливості.
Перевіривши наведені Кравцем Р. Ю. доводи на обґрунтування заяв про відвід суддів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Частинами першою, п`ятою та шостою статті 125 Основного Закону встановлено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Відповідно до частини першої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
ЄСПЛ у пункті 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" наголосив на тому, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі "Занд проти Австрії" (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".
Відповідно до частини другої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", що за винятком двох пунктів розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" набрав чинності 30 вересня 2016 року, Велика Палата діє у складі Верховного Суду.
За правилами частини третьої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Частиною третьою статті 23 КАС України встановлено, що у випадках, визначених цим Кодексом, Велика Палата Верховного Суду переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції.