Постанова
Іменем України
16 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 310/5833/16
провадження № 61-43770св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач 1 - ОСОБА_1 ,
відповідачі 1: - ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа 1 - приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Чичекова Ганна Савеліївна,
позивач 2 - ОСОБА_2,
відповідач 2 - ОСОБА_1,
треті особи 2 - ОСОБА_3, приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Чичекова Ганна Савеліївна, Реєстраційний відділ виконавчого комітету Бердянської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Запорізької області від 26 липня 2018 року в складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гонар М. С., Кочеткової І. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами (з урахуванням уточнень) до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування квартири.
Позовні вимоги мотивовано тим, що з 30 липня 1977 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, від якого у них народилося двоє дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 З 1990 року подружжя припинили спільне проживання та введення спільного господарства, однак шлюб між ними розірвано не було.
З 1994 року ОСОБА_4 став проживати разом з матір`ю позивачки - ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1, з якими проживала і вона.
В уточненому позові позивачка зазначила інші обставини, а саме, що до 2004 року ОСОБА_4 мешкав у квартирі АДРЕСА_2, яку ОСОБА_2 будучи членом ЖБК "Орбіта" придбала для своєї родини, за яку подружжя разом повністю виплатили пайовий внесок, а тому ОСОБА_1 вважає, що ця квартира була набута подружжям ОСОБА_7 у шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, залишивши складений за життя заповіт, яким все своє майно, яке буде належати йому на час смерті, заповідав ОСОБА_1 .
До спадкового майна входить нерухоме майно, яке належало спадкодавцю на праві приватної власності: житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1, що належав спадкодавцю на підставі договору дарування № 5796 від 25 грудня 2000 року, та 1/2 частка квартири, яка знаходиться в АДРЕСА_3 (далі - квартира), що належала на праві спільної сумісної власності подружжя.
24 липня 2015 року вона звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом, а 26 грудня 2015 року до цього ж нотаріуса звернулась з заявою про прийняття спадщини за законом і ОСОБА_2, оскільки у зв`язку з тим, що вона знаходилась у зареєстрованому шлюбі з померлим та є пенсіонером, то вона претендує на обов`язкову частку у спадщині.
За цих обставинах та маючи бажання зменшити обсяг спадкового майна 01 вересня 2015 року ОСОБА_2 подарувала спірну квартиру їх спільному синові - ОСОБА_3, і таким чином позбавила її як спадкоємця за заповітом права на спадкування частки спадкодавця у цій квартирі.
Вважає, що ОСОБА_2 не мала права розпорядитись 1/2 часткою квартири, яка належала померлому ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя, оскільки право на цю частку вона успадкувала за заповітом.
Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування спірної квартири від 01 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та стягнути солідарно з відповідачів на її користь судові витрати.
У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 (з урахуванням уточнень) про встановлення факту належності майна на праві особистої приватної власності.
Свої вимоги ОСОБА_2 мотивувала тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру від 28 грудня 1999 року, право власності на спірну квартиру належало кооперативу "Орбіта", а після сплати нею пайового внеску рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради право власності на цю квартира оформлено за нею.
Дану квартиру вона отримала у власність завдяки перебуванню в будівельному кооперативі його членом, та, отримавши кредит для сплати пайового внеску, декілька років погашала останній. ОСОБА_2 просила встановити, що спірна квартира належала їй на праві особистої приватної власності в період з 28 грудня 1991 року по 01 вересня 2015 рік.
Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 квітня 2017 року було об`єднано в одне провадження позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права одноосібної приватної власності на спірну квартиру з позовними вимогами ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області
від 10 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано, що квартира АДРЕСА_2 належала на праві особистої приватної власності у період до 01 вересня 2015 року ОСОБА_2 .
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та відмовляючи у позові ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що подружжя ОСОБА_7 з 1990 року стали проживати окремо та перестали вести спільне господарство, тобто з цього часу шлюбні відносини між ними фактично припинились, а тому сплативши за квартиру всі пайові внески протягом періоду з 1990 року по 1993 рік самостійно, ОСОБА_2 набула право особистої приватної власності на цю квартиру як член ЖБК, який повністю сплатив вартість паю.
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області
від 10 січня 2018 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано договір дарування спірної квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Чичековою Г. С., часткового недійсним в частині дарування 3/10 часток цієї квартири. В іншій частині позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Постанова суду мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції не врахував заробітну плату позивачки до 1991 року, а також те, що внесені на погашення пайового внеску у 1990 році кошти у сумі 6 873,43 крб., є спільними коштами подружжя ОСОБА_7, незалежно від того, що ОСОБА_4 почав проживати в цей період разом зі своїм батьком у приватному будинку, оскільки ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження іншого джерела доходу крім заробітної плати до 1991 року, та внесення неї зазначеної суму за власні кошти.
Що стосується внесення решти коштів у розмірі 4 992,41 руб., які вносились вже після 1990 року та до 01 квітня 1993 року, апеляційний суд зазначив, що за відсутності доказів з боку спадкоємиці за заповітом - ОСОБА_1 щодо розміру сплачених спадкодавцем сум та періоду їх внесення, слід брати до уваги письмовий доказ - довідку ЖБК "Орбіта", згідно з якою решту коштів вносила ОСОБА_2 .
Зважаючи на вказані обставини, ОСОБА_4 на сплачену суму приходиться 3/10 частин спірної квартири, а ОСОБА_2 - 7/10 частини. Тому розпорядитись остання могла лише своєю часткою у розмірі 7/10 часток квартири, а не всією квартирою в цілому.
Короткий зміст вимог та доводів,наведених у касаційній скарзі:
31 серпня 2018 року ОСОБА_2 звернувся через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду Запорізької області від 26 липня 2018 року та залишити в силі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 січня 2018 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що з 1990 року ОСОБА_4 не проживав однією сім`єю та не вів спільне господарство з ОСОБА_2, а з 1994 року став проживати з ОСОБА_8 .
Судом апеляційної інстанції не враховано пункт 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України", відповідно до якої спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).
Виходячи з зазначеного, висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими, що позивачем ОСОБА_2 не доведено джерело її доходу, оскільки пайові внески за спірну квартиру сплачені ОСОБА_2 після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_4, і остання не зобов`язана доводити джерело її доходу, а навпаки в даному випадку саме спадкоємець повинен доводити право спадкодавця на кошти, за рахунок яких внесено пайовий внесок.
Доводи інших учасників справи:
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду відзив, в якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи