Постанова
Іменем України
16 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 757/43667/16-ц
провадження № 61-19593св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, що подавала апеляційну скаргу - заступник Генерального прокурора України, керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницький Назар Іванович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог:
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася із позовними вимогами до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.
Позовні вимоги мотивовано тим, що у жовтні 2011 року її син - відповідач у справі - ОСОБА_2 запропонував їй договір, згідно з якого він зобов`язувався забезпечувати її доглядом, харчуванням, утримувати житловий будинок до її смерті, взамін на що вона передає йому житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Мотивом прийняття пропозиції сина стала смерть її чоловіка, внаслідок чого вона залишилася проживати одна. У жовтні
2011 року між ОСОБА_1 та відповідачем у нотаріальній конторі міста Києва був укладений договір дарування, текст якого вона не читала, вважаючи, що в ньому передбачені всі права і обов`язки, про які сторони домовлялися.
Позивач вказувала, що після укладення договору відповідач виконував свої обов`язки, проте згодом припинив належним чином їх виконувати. Після чого вона була вимушена звернутися за допомогою до свого родича ОСОБА_3, який погодився доглядати за нею при умові, якщо остання укладе з ним договір довічного утримання. Позивача вказані умови влаштували, тому вона почала збирати необхідні документи для укладення договору. Під час отримання в бюро технічної інвентаризації документів на квартиру вона дізналася, що фактично між нею та відповідачем було укладено договір дарування, чого остання не бажала, а тому вважала, що оспорюваний договір дарування був укладений внаслідок помилки щодо природи правочину.
ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 14 жовтня 2011 року та скасувати реєстрацію права власності на зазначене майно за відповідачем, проведену на підставі договору дарування житлового будинку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, зареєстрований в реєстрі за № 2655 від 14 жовтня 2011 року, який знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 . Скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, проведену на підставі договору дарування житлового будинку, зареєстрованого в реєстрі за № 2655 від 14 жовтня 2011 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н. І. задоволено.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції:
Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що апеляційний суд, встановивши, що позивач не надала належних доказів на підтвердження будь-якої домовленості з відповідачем про її утримання, а також не надала жодного доказу на підтвердження помилки з її боку щодо природи договору дарування, а на момент укладення оспорюваного правочину, тяжких захворювань, які б свідчили про неусвідомлення дарувальником своїх дій, позивач не мала, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та відмовив в задоволенні позову. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі:
31 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернувся через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду від міста Києва
від 12 грудня 2018 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Керуючись частиною першою статті 405 ЦПК України, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу після закінчення касаційного розгляду справи, посилаючись на те, що він не був присутній під час касаційного розгляду справи.
Касаційна скарга мотивована тим, що представництво інтересів держави прокурором в суді не повинно мати на меті підміну суб`єкта владних управлінських функцій. В апеляційній скарзі прокурором вказано, що жодні органи не уповноважені державою на виконання функції збереження права власності підозрюваного ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання вироку суду в частині конфіскації майна, а Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, не здійснює таких функцій, оскільки зазначений об`єкт нерухомості не переданий йому в управління. Однак чинним законодавством передбачено даний орган і процедуру передання в управління, в тому числі в порядку частини сьомої статті 100 КПК України.
Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, є органом державної влади на забезпечення збереження активів, на які накладено арешту кримінальному провадженні, в тому числі на здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави.
ОСОБА_2 у касаційній скарзі посилається також на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження і може бути скасовано, а тому немає ніякого відношення до майна ОСОБА_1, яке оспорювалось в даній цивільній справі і не може бути підставою для скасування законного рішення суду першої інстанції і перешкоджанням права на справедливий суд.
Доводи інших учасників справи:
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги:
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року поновлено
ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи № 757/43667/16-ц з Печерського районного суду міста Києва.
28 листопада 2019 року матеріали цивільної справи № 757/43667/16-ц надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 405 ЦПК України якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.
Суд касаційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час касаційного розгляду справи за касаційною скаргою іншої особи (частина четверта статті 405 ЦПК України).
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.