Постанова
Іменем України
09 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 469/908/15-ц
провадження № 61-16897св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як законний представник,
третя особа на стороні співвідповідачів ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дочірнє підприємство "Фаворит-3" Приватного підприємства "Дружба-Сервіс-Житло",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 13 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Фащевської Н. Є., Ходоровського М. В., Щавурської Н. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання їх такими, що втратили право на користування жилим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що сторони у справі зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 . Відповідачі відсутні у спірній квартирі понад строки, встановлені статтею 71 ЖК УРСР.
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 просили суд визнати ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 такими особами, які втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
У липні 2016 року ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про продовження строку тимчасового непроживання ОСОБА_5 та малолітніх дітей в квартирі, усунення перешкод в користуванні житлом.
Позовна заява мотивована тим, що вона з дітьми не мають іншого житла, а у спірній квартирі не проживали з поважних причин, які пов`язані з неприязними відносинами з дружиною її батька ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_5 просила суд продовжити строк її тимчасової відсутності та малолітніх дітей в квартирі АДРЕСА_1, усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , вселити її з малолітніми дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 04 жовтня 2016 року первісний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 задоволено.
Визнано ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими особами, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, відмовлено.
Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7 не проживають у спірній квартирі понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки, а тому втратили право на користування нею.
Під час вирішення первісних позовних вимог було надано оцінку відсутності ОСОБА_5 та її дітей більше шести місяців в житловому приміщенні та встановлено відсутність доказів щодо вчинення ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перешкод ОСОБА_5 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Враховуючи обставини, встановлені за наслідками розгляду первісного позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 13 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, задоволено частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04 жовтня 2016 року скасовано в частині визнання ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 такими особами, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, а також в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 .
Ухвалено у справі нове рішення у цій частині, яким у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 такими особами, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, відмовлено.
Позов ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_5 та її малолітнім дітям: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, у користуванні квартирою АДРЕСА_1, вселивши їх в спірну квартиру.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано доведеністю факту непроживання ОСОБА_5 у спірній квартирі з поважних причин. Враховуючи відсутність у неї та її малолітніх дітей іншого житла, існування неприязних відносин з дружиною батька, а також наявні вади фізичного здоров`я сторін у справі, апеляційний суд дійшов висновку про те, що зазначені обставини утруднювали спільне проживання, в тому числі з малолітніми дітьми.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати рішення апеляційного суду в частині їхнього зобов`язання не чинити перешкоди ОСОБА_5 та її малолітнім дітям: ОСОБА_6 і ОСОБА_7, у користуванні квартирою АДРЕСА_1, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, у результаті чого зробив висновки по суті спору, які не відповідають фактичним обставинам справи.
Апеляційний суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинили ОСОБА_5 та її малолітнім дітям перешкоди у користуванні спірною квартирою. Навпаки, з 2007 року ОСОБА_5 з власної ініціативи не проживала у спірній квартирі, оскільки зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 та проживала з ним, а в подальшому із малолітніми ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у квартирі АДРЕСА_2 .
Крім того, чоловік ОСОБА_5 забезпечений житлом у с. Соснів Теребовлянського району Тернопільської області.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у березні 2017 року, ОСОБА_5 заперечувала проти доводів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та вважала їх такими, що не спростовують висновки суду апеляційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.