Постанова
Іменем України
17 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 641/1793/17
провадження № 61-15766св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
за касаційною скаргою адвоката Флінта Владислава Ігоровича як представника ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 29 липня 2019 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Колтунової А. І., Маміної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 10 000 дол. США заборгованості за договором позики.
В обґрунтування заявленого позову посилався на те, що 21 квітня 2015 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого відповідач отримав у позивача 10 000 дол. США, які зобов`язався повернути до 11 травня 2015 року.
Оскільки ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань за договором позики не виконав, борг у встановлений строк не повернув, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Комінтернівський районний суд м. Харкова рішенням від 16 квітня 2018 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 21 квітня 2015 року в розмірі 261 249 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що укладення між сторонами договору позики підтверджується розпискою від 21 квітня 2015 року, доказів повернення ОСОБА_1 позичених коштів відповідач не надав.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Харківський апеляційний суд постановою від 29 липня 2019 року рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 16 квітня 2018 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням суду, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір позики від 21 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у формі розписки на суму позики у розмірі 10 000 дол. США зі строком повернення боргу до 11 травня 2015 року, з підстав безгрошовості, оскільки коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1 за цим договором не отримував, а тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, яких позичальник не отримував, відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій 22 серпня 2019 року до Верховного Суду, адвокат Флінт В. І. як представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 29 липня 2019 рокуі залишити в силі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2018 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що факти укладання договорів позики, внесення в них припису про отримання позики та написання розписки особисто позивач підтверджує. Отже, факт написання даних розписок не оспорюється, а лише оспорюється факт отримання у позику грошових коштів. Таким чином, укладений договір позики із зазначенням факту передання позики, а також надана розписка позичальником позикодавцю, за своєю суттю є документами, підтверджуючими укладання договору позики, погодження сторонами його умов, а також засвідчують отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Подаючи позов з вимогою про визнання договору позики недійсним, позичальником не надано жодного доказу, який би спростовував обставини, викладені в розписці.
Що стосується поданого договору поставки, вказаний документ стосується відносин між ТОВ "Інлай" та ФОП ОСОБА_2, і не стосуються відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_1 особисто передавав власні кошти ОСОБА_2, а не як директор ТОВ "Інлай". ОСОБА_2 особисто було складено розписки та передано їх особисто ОСОБА_1 ОСОБА_1 не отримував жодних розписок від Ватраліка, останньому жодних доручень не давав з приводу отримання грошових розписок будь якого роду.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок довести, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відомостей про звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій матеріали справи не містять.
20 вересня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, мотивований тим, що він із зазначеною правовою позицією викладеною у касаційній скарзі не згоден, оскільки він ніколи не визнавав наявність боргу.
Постановою Харківського апеляційного суду від 16 липня 2019 року в цивільній справі № 642/1512/18 визнано, зокрема, недійсним договір позики від 21 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у формі розписки на суму позики у розмірі 10 000 дол. США зі строком повернення боргу до 11 травня 2015 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Комінтернівського районного суду м. Харкова.
16 вересня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами
касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального
права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.