Постанова
Іменем України
09 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 529/586/17
провадження № 61-32843св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року у складі судді Гвоздика А. Є. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 02 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Уточнена позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 941863 сім`я ОСОБА_1 є власниками земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель площею 0,15 га, розташованої на АДРЕСА_1 . Через дорогу на сусідній земельній ділянці проживає ОСОБА_2, який всупереч нормам чинного законодавства України утримує домашніх тварин (коней) не в закритому спеціально обладнаному приміщенні (будівлі).
ОСОБА_1 вважає, що через географічно-природну специфіку розташування земельних ділянок, у зв`язку із неналежним утриманням ОСОБА_2 домашніх тварин (коней), не в закритому спеціально обладнаному приміщенні (будівлі), специфічні запахи відчуваються у його будинку, куди він разом із своєю сім`єю приїздить відпочивати.
Також неналежне утримання домашніх тварин є причиною скупчення комах-переносників бактерій та різних хвороб. За цих обставин сім`я ОСОБА_1 та він не можуть повноцінно реалізувати свої законні права на відпочинок, на чисте довкілля, на цільове використання своєї земельної ділянки та будинку, оскільки вони постійно знаходяться у небезпеці зараження інфекційними хворобами.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 шляхом утримання домашніх тварин (коней) у закритому спеціально обладнаному приміщенні (будівлі) й очищення земельної ділянки ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 від забруднення, як постійного джерела специфічних запахів і небезпеки інфекційних хвороб.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) шляхом утримання домашніх тварин (коней) у закритому спеціально обладнаному приміщенні (будівлі) й очищення земельної ділянки на АДРЕСА_1 від забруднення та постійного джерела специфічних запахів і небезпеки інфекційних хвороб, тим самим припинивши неприпустимий вплив.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. ОСОБА_1 підтвердив належними та допустимими доказами на підтвердження свої вимоги.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 02 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Диканського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд апеляційної інстанції постановив, що ОСОБА_1 не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження факта, перешкоджання йому та його сім`ї користуватися власною земельною ділянкою і порушення його права на безпечне для життя і здоров`я довкілля. Разом з тим, ОСОБА_2 надав суду докази, які спростовують доводи ОСОБА_1 про порушення його прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 02 жовтня 2017 року, а рішення Диканського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року змінити в частині стягнення суми судових витрат за надання правової допомоги із 1 000 грн на 7 040 грн, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає критеріям законності та обґрунтованості. При ухваленні рішення суд апеляційної інстанції не взяв до уваги вимоги статті 103 ЗК України, відповідно до якої власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням. Також відповідно до статті 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" члени особистого селянського господарства з-поміж іншого зобов`язані: дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля; не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, вийшов за межі позовних вимог і не встановив факт порушення прав ОСОБА_1 та причетності до цих порушень ОСОБА_2, який використовував свою земельну ділянку не за цільовим призначенням.
У порушення вимог частини третьої статті 60 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції долучив до матеріалів справи докази, які не було надано відповідачем до суду першої інстанції і взяв їх до уваги під час ухвалення рішення.
Суд першої інстанції у порушення вимог статей 56, 213, 214 ЦПК України 2004 року, постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" зменшив розмір суми судових витрат за надання правової допомоги.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, тому рішення не підлягає скасуванню.
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3 не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 29 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 02 жовтня 2017 року і витребувано із Диканського районного суду Полтавської області цивільну справу № 529/586/17.
У травні 2018 року цивільну справу № 529/586/17 передано до Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.