Постанова
Іменем України
27 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 323/3219/16-ц
провадження № 61-11740св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
Погрібного С. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Запорізька обласна кредитна спілка "Довіра",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Запорізької обласної кредитної спілки "Довіра" на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У жовтні 2016 року Запорізька обласна кредитна спілка "Довіра" (далі - ЗОКС "Довіра") звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 08 червня 2005 року між ЗОКС "Довіра" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого, останній отримав кредит на загальну суму 460 000,00 грн строком на 36 місяців. Після спливу строку повернення кредиту, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач звернувся за захистом своїх прав у судовому порядку. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2009 року у справі № 2-415-2009 із відповідача стягнуто 300 000,00 грн основного боргу за кредитним договором,
103 803,00 грн процентів за користування кредитом, 103 803,00 грн підвищених процентів за користування кредитом. Вказане рішення відповідачем не оскаржувалось, набрало законної сили 02 липня 2009 року.
У подальшому відповідач частково виконував свої зобов`язання за кредитним договором, сплативши за період із 12 жовтня 2009 року по 12 лютого 2015 року суму в розмірі 158 806,00 грн, у тому числі: 155 806,00 грн - проценти за користування кредитом та 3 000,00 грн - основна сума кредиту. Останній платіж внесений відповідачем 12 лютого 2015 року, тому позивач просив стягнути з відповідача на підставі статті 625 ЦК України суми за прострочку виконання грошового зобов`язання із урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за останні три роки перед зверненням до суду.
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 квітня 2017 року позов ЗОКС "Довіра" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЗОКС "Довіра" 294 332,81 грн, у тому числі суму збільшення основної суми заборгованості за кредитом внаслідок інфляції за період із 01 вересня 2013 року по 01 вересня
2016 року у розмірі 267 300,00 грн та 3 % річних від суми основного боргу за період
із 01 вересня 2013 року до 01 вересня 2016 року у розмірі 27 032,00 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області
від 02 липня 2009 року підтверджено наявність між сторонами кредитних правовідносин та встановлено факт невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором, а тому за період прострочки виконання грошового зобов`язання підлягають стягненню суми на підставі статті 625 ЦК України.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 25 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що рішення апеляційного суду від 02 липня 2009 року набрало законної сили і позивач із цього часу отримав право вимоги, проте звернувся до суду за межами установленого строку позовної давності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У лютому 2018 року ЗОКС "Довіра" подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що дія рішення суду в часі, як конституційно встановленого інструменту захисту прав та свобод, гарантованих Конституцією України, не обмежується строком позовної давності й апеляційний суд в оскаржуваному рішенні помилково дійшов висновку про те, що право вимоги про стягнення сум на підставі 625 ЦК обмежене трьома роками з часу виникнення прострочення.
У червні 2018 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ЗОКС "Довіра", в якому заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судами обставини
Встановлено, що 08 червня 2005 року між ЗОКС "Довіра" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 6799, а 09 червня 2005 року укладено додаткову угоду до нього, за умовами яких відповідач отримав кредит на загальну суму 460 000,00 грн, строком - 12 місяців, зі сплатою 24 % річних.
На порушення умов кредитного договору позичальник взяті на себе зобов`язання не виконував, передбачені умовами договору платежі не вносив, у результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 507 606,00 грн, із яких 300 000,00 грн - несплачена сума кредиту, 103 803,00 грн - борг за процентами за користування кредитом та 103 803,00 грн - борг за підвищеними процентами за користування кредитом.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2009 року позов ЗОКС "Довіра" задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 08 червня 2005 року № 6799, а саме: 300 000,00 грн - основна сума кредиту, 103 803,00 грн - проценти за користування кредитом, 103 803,00 грн - підвищені проценти за користування кредитом.
Вказане рішення апеляційного суду набрало законної сили 02 липня 2009 року.
Останній платіж на виконання рішення суду здійснено відповідачем 12 лютого
2015 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, оскільки прострочення виконання грошового зобов`язання, у свою чергу, тягне за собою застосування статті 625 ЦК України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачем пропущений строк звернення до суду із такою вимогою.
Проте із вказаним висновком апеляційного суду не можна погодитися з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.