ПОСТАНОВА
Іменем України
13 грудня 2019 року
Київ
справа №П/811/4445/14
касаційне провадження №К/9901/26736/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Катіон" на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 (суддя Дегтярьова С.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2016 (головуючий суддя - Головко О.В., судді: Суховарова А.В., Ясенова Т.І.) у справі № П/811/4445/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катіон" до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Катіон" у грудні 2014 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.12.2014 № 0000282204 та № 0000292204.
Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 30.08.2016 адміністративний позов залишив без задоволення.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01.12.2016 залишив постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Катіон" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2016 і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: статтей 198, 201 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV.
Зокрема, вказує на неповне надання оцінки обставинам справи, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору. Так, у ситуації, що розглядається, позивачем пред`явлено судам нотаріально посвідчені заяви директора Приватного підприємства "Дніпрокомплект" (Палій Є.В.) та директора Приватного підприємства "Олівде" (Чернов С.П.) щодо підтвердження факту поставки нафтопродуктів позивачу на підставі договорів від 13.08.2013 № 130801 та від 09.08.2012 відповідно. Позивач наголошує на тому, що такі докази підтверджують реальні правові наслідки господарських операцій з Приватним підприємством "Дніпрокомплект" та Приватним підприємством "Олівде". Відсутність окремих реквізитів у первинних документах не є беззаперечним доказом формального складення таких документів без фактичного здійснення господарських операцій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кіровоградською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Катіон" з питань правильності нарахування податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів і витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємства по взаємовідносинах з Приватним підприємством "Олівде" за серпень 2012 року та з Приватним підприємством "Дніпрокомплекст" за серпень, листопад, грудень 2013 року, січень-квітень 2014 року, результати якої оформлено актом від 27.11.2014 № 8/11-23-22-04/32324824.
На підставі зафіксованих в акті перевірки висновків податкового органу про вчинення позивачем порушень пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.12.2014:
№ 0000282204 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 450943,00 грн. основного платежу та в сумі 225472,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
№ 0000292204 про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 221840,00 грн. основного платежу та в сумі 110920,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Недотримання позивачем вказаних приписів податкового законодавства, на думку податкового органу, полягає у неправомірному формуванні показників податкового обліку за операціями з придбання у Приватного підприємства "Дніпрокомплект" та Приватного підприємства "Олівде" товарів (нафтопродуктів) на підставі укладених з вказаними контрагентами договорів поставки від 13.08.2013 № 130801 та від 09.08.2012 відповідно.
Відсутність права у позивача права на включення до складу податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, податку на додану вартість та витрат відповідно за операціями з вказаними контрагентами відповідач пов`язує з нереальністю зазначених операцій.
За правилами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
За правилами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції та її пов`язаність з господарською діяльністю, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.