Справа № 9901/337/19,
провадження № 11-885заі19
О К Р Е М А Д У М К А
12 листопада 2019 року
суддів Великої Палати Верховного Суду Яновської О.Г., Власова Ю.Л., Гудими Д.А., Лященко Н.П., Ситнік О.М. у справі № 9901/337/19, провадження № 11-885заі19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2019 року (судді Яковенко М. М., Єресько Л. О., Мельник-Томенко Ж. М., Шевцова Н. В., Шишов О. О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання дискримінаційним та незаконним рішення Президента України та зобов`язання вчинити дії.
12 листопада 2019 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2019 року - без змін.
Вважаємо за необхідне висловити окрему думку по даній справі, виходячи з наступного.
1. Порядок здійснення Президентом України помилування відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції України врегульовується Положенням про порядок здійснення помилування (далі - Положення), затвердженим Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015.
2. Згідно п.п.11-12 Положення пропозиції Комісіїпри Президентові України у питаннях помилування (далі - Комісія, Комісія у питаннях помилування) за результатами попереднього розгляду клопотань про помилування оформляються протоколом, який підписують голова та секретар Комісії. За результатами попереднього розгляду клопотань про помилування і матеріалів, підготовлених Департаментомз питань громадянства, помилування, державних нагород Офісу Президента України, Комісія вносить Президентові України пропозиції про застосування помилування. Про клопотання, підстав для задоволення яких не знайдено, Комісія доповідає Президентові України.
3. З аналізу вище наведених положень, випливає що в чинному законодавстві відсутня чітка вимога щодо обов`язку Комісії обґрунтовувати та мотивувати прийняті нею рішення.
4. Разом з тим, відсутність такої чіткої вимоги не свідчить про те, що Комісія має право на прийняття необґрунтованих та немотивованих рішень з огляду на наступне.
5. Принцип верховенства права - один з основних правових принципів. Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
6. Принцип верховенства права охоплює не лише змістовний аспект (правового відношення між людиною і державою на засадах визнання людини вищою соціальною цінністю), але й процедурний аспект, який базується на вимогах відповідності правотворчої та правозастосовної практики певним стандартам, наприклад, вимога ясності та несуперечності закону.
7. У своїх рішеннях ЄСПЛ постійно наголошує, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності.
8. У широкому розумінні принцип юридичної визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення, перш за все, стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування.
9. Принцип юридичної визначеності має різні прояви. Так, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
10. Так, наприклад у п. 108 рішення "Салов проти України" (від 6 вересня 2005 року, заява № 65518/01) ЄСПЛ зауважує, що однією з вимог, яка випливає з вислову "передбачений законом" є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатись "законом", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість - за необхідності за належної правової допомоги - передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія (див., наприклад, Rekvenyi v. Hungary [GC], від 20 травня 1999 року, заява № 25390/94, п. 34, та Feldek v. Slovakia, від 12 липня 2001 року, заява № 29032/95, п. 56). Рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охопити, а також кількості та статусу тих, до кого він застосовується (див. рішення у справі Groppera Radio AG and others v. Switzerland, від 28 березня 1990 року, заява № 10890/84, п. 68).
11. Водночас, законодавство України про помилування є недосконалим та таким, що має низку суттєвих недоліків. Одним з таких недоліків є відсутність чітко визначеного обов`язку Комісії у питаннях помилування та Президента України обґрунтовувати та мотивувати свої рішення, прийняті за результатами розгляду клопотань про помилування.
12. ЄСПЛ у своїй практиці досить критично висловлюється з цього приводу. Так, наприклад, у рішенні "Петухов проти України (№ 2)" (від 12 березня 2019 року, заява № 41216/13) Суд вважає, що для забезпечення належного розгляду змін і прогресу в реабілітації засудженого до довічного позбавлення волі, якими б значними вони не були, перегляд повинен передбачати або надання обґрунтування органами виконавчої влади, або судовий перегляд, аби уникнути навіть ознаки свавілля (див., наприклад, рішення у справі Matiosaitis and others v. Lithuania, від 23 травня 2017 року, заява № 22662/13, п. 181).