П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 536/2475/14-к
Провадження № 13-34кс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Антонюк Н. О.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Сидор А. В.,
учасники судового провадження:
прокурор - Чупринська Є. М.,
розглянула в судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013000000000557, за обвинуваченням:
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Великі Бірки Тернопільського району Тернопільської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (в редакції Закону № 3207-VI від 7 квітня 2011 року);
ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Кременчуці Полтавської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 - ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону № 3207-VI від 7 квітня 2011 року),
за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 січня 2018 року у справі № 536/2475/14-к і
В С Т А Н О В И Л А:
Обставини, встановлені рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст оскаржених судових рішень
Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 27 листопада 2015 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону № 3207-VI від 7 квітня 2011 року), і виправдано у зв`язку з недоведеністю того, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачувався, поновлено ОСОБА_1 в правах, обмежених під час кримінального провадження, обраний запобіжний захід - підписку про невиїзд - скасовано.
Суддя Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він як службова особа, яка займає відповідальне становище, уповноважена на виконання функцій держави, одержав хабар в значному розмірі за виконання в інтересах того, хто дає хабар, будь-якої дії з використанням службового становища під час апеляційного перегляду справи № 2а-1670/1802/11 у складі колегії суддів. У цій справі постановою від 12 квітня 2011 року суд першої інстанції визнав протиправними й скасував податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ в Полтавській області щодо визначення суми податкового зобов`язання ПП "Бумеранг" (позивача) за платежем ПДВ на загальну суму 1 133 407,50 грн. Це рішення було оскаржено в апеляційному порядку, справу розглянула колегія суддів, до складу якої входив ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції дійшов висновку, що як в ході досудового розслідування, так і в ході судового розгляду не доведено те, що вчинено кримінальне правопорушення, інкриміноване ОСОБА_1 .
Пославшись на недостатність, неналежність та недопустимість досліджених судом доказів, якими сторона обвинувачення доводила подію кримінального правопорушення, вчиненого суддею ОСОБА_1, суд визнав його невинуватим та виправдав за ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону № 3207-VI від 7 квітня 2011 року).
Цим же вироком дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 1 ст. 190 КК України та звільнено його від кримінальної відповідальності за цей злочин на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження щодо нього закрито.
Місцевий суд дійшов висновку про винуватість адвоката ОСОБА_2 у вчиненні злочину, але за інших обставин, та кваліфікував його дії як шахрайство, визнавши доведеним, що ОСОБА_2, дізнавшись про перебування на розгляді в Харківському апеляційному адміністративному суді згаданої адміністративної справи, з метою заволодіння грошовими коштами ПП "Бумеранг" ввів в оману його представників, зателефонувавши їм від імені працівника суду та повідомивши про можливість вирішення справи на користь підприємства за його посередництвом. Під час подальших зустрічей з представниками ПП "Бумеранг" останній повідомив їм неправдиву інформацію, що діє від імені суддів, в провадженні яких перебуває зазначена справа, які нібито уповноважили його бути посередником при вирішенні питання щодо передачі хабаря з метою позитивного вирішення справи на користь ПП "Бумеранг". Для переконливості він демонстрував номери телефонів суддів, з якими був знайомий, та влаштував з ними зустріч під час ознайомлення з матеріалами справи.
Місцевий суд встановив, що, погодившись на вищезазначену пропозицію, в день засідання, 18 жовтня 2011 року, ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 у приміщенні суду 8 000 доларів США для передачі як хабаря суддям, а останній зімітував перед ОСОБА_3 телефонну розмову з ОСОБА_1 та відправив йому СМС-повідомлення зі словом "ОК". Після судового засідання ОСОБА_2 пішов з ОСОБА_1 до його службового кабінету, де поклав у журнал файл з паперами, між якими були одержані від представника ПП "Бумеранг" 6 000 доларів США, а решту суми (2 000 дол. США) залишив у себе.
Вироком також вирішено долю речових доказів, а саме: грошові кошти в сумі 8 000 доларів США, які зберігаються у фінансово-економічному управлінні Служби безпеки України, передано на рахунок держави; грошові кошти в сумі 22 000 гривень, які зберігаються на депозитному рахунку Генеральної прокуратури України, передано ОСОБА_2 ; мобільний телефон іPhone IMEI НОМЕР_1 зі стартовим пакетом № НОМЕР_3 повернуто ОСОБА_2 ; мобільний телефон іPhone IMEI НОМЕР_1 зі стартовим пакетом № НОМЕР_2 передано ОСОБА_1 ; всі інші речові докази вирішено зберігати у справі.
Ухвалою від 15 січня 2018 року Апеляційний суд Полтавської області залишив вирок суду першої інстанції без змін.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про відповідність вироку суду статтям 94, 374, 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) є неправильним, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 419 КПК України та є лише відтворенням тексту виправдувального вироку місцевого суду без будь-якого аналізу та оцінки доводів, наведених в апеляційній скарзі прокурора.
Прокурор у скарзі зазначає, що виправдовуючи ОСОБА_1, суд першої інстанції послався на недостатність доказів для підтвердження обвинувачення в отриманні хабаря від ОСОБА_2 .
Апеляційний суд, на думку прокурора, безпідставно погодився з висновком місцевого суду щодо недопустимості доказу - протоколу обшуку та, як наслідок, похідних від нього доказів. Суд мав право надати іншу правову оцінку цьому доказу, навівши мотиви свого рішення, але не визнавати його недопустимим з наведених у вироку мотивів, а тому, за аргументами прокурора, обшук у цій справі проведено на законних підставах.
Помилковим, на переконання прокурора, є також висновок суду про те, що вручення слідчим повідомлення про підозру ОСОБА_1, яке складене та підписане заступником Генерального прокурора України за дорученням останнього, суперечить вимогам кримінального процесуального закону, бо КПК України такої заборони не містить.
Щодо засудженого ОСОБА_2 прокурор у касаційній скарзі зазначає про те, що суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку в порушення статті 413 КПК України неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосував закон, що не підлягав застосуванню, перекваліфікувавши дії ОСОБА_2 з ч. 5 ст. 27 - ч. 3 ст. 368 КК України на ч. 1 ст. 190 цього Кодексу у зв`язку з недоведеністю вини останнього за ч. 5 ст. 27 - ч. 3 ст. 368 КК України. Такі висновки судів, як вважає скаржник, не відповідають обставинам провадження, більше того, за відсутності будь-якого обґрунтування та аналізу доказів вини саме за ч. 1 ст. 190 КК України, а не за частиною другою цієї статті з огляду на розмір завданої шкоди, та у зв`язку з незазначенням того, яким шляхом та у який спосіб, у якому розмірі та щодо кого ОСОБА_2 вчинив шахрайські дії, що суперечить статті 413 КПК України.
У підсумку прокурор вказав, що за статтею 419 КПК України апеляційний суд зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права, а у разі залишення вимог без задоволення - зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Натомість апеляційний суд мотиви відмови у задоволенні апеляційної скарги навів виключно в загальних рисах без жодного аналізу фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи і не дав відповіді на всі аргументи прокурора, ретельно не проаналізував та не зіставив усі докази, на які посилалася сторона обвинувачення.
У запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_2 - Савічєв О. О., серед іншого, зазначає, що станом на 17 жовтня 2011 року, коли була винесена ухвала про дозвіл на проведення обшуку, щодо його підзахисного не було порушено будь-яких кримінальних чи оперативно-розшукових справ, оскільки кримінальну справу щодо нього відкрили тільки 24 жовтня 2011 року; тому службовий кабінет судді ОСОБА_1 не міг бути місцем обшуку; службовий кабінет є окремим об`єктом, на який розповсюджуються гарантії недоторканності судді; суд не надавав дозволу на виїмку речей та документів.
Захисник звертає увагу на те, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 від 21 березня 2014 року вручене йому 10 квітня 2014 року, а це свідчить про порушення вимог статей 276, 278 КПК України. Окрім цього, ОСОБА_2, як вважає захисник, нікого не схиляв до передачі йому грошових коштів, в т. ч. у вигляді хабаря, а лише запропонував свої послуги як адвокат посадовим особам ПП "Бумеранг" та нікому не заподіяв матеріальної шкоди, тому згідно зі ст. 49 КК України він підлягає звільненню від кримінальної відповідальності як за ч. 1, так і за ч. 2 ст. 190 КК України.
Виправданий ОСОБА_1 у своїх запереченнях вважає касаційну скаргу прокурора необґрунтованою з огляду на те, що у справі наявні докази, які свідчать про відсутність самої події злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, а між ним та ОСОБА_2 виникли цивільно-правові відносини щодо існуючого боргу за переданий аванс на купівлю автомобіля. Вважає, що наданий у постанові Печерського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2011 року дозвіл на проведення обшуку в приміщенні суду не підлягає розширеному трактуванню. Він також зазначає, що не причетний до шахрайських дій ОСОБА_2 .
Рух справи за касаційною скаргою та підстави для її розгляду Великою Палатою Верховного Суду
Ухвалою від 12 червня 2019 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду передала кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 434-1 КПК України як таке, що містить виключну правову проблему.
Колегія суддів зазначила, що аналіз судової практики вказує на неоднакове застосування судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій норм кримінального процесуального закону щодо визначення суб`єктного складу здійснення повідомлення про підозру судді.
Колегія суддів констатувала існування такої неоднакової практики, вказавши на наявність різних правових позицій Вищого адміністративного суду України, а також Касаційних адміністративного та кримінального судів у складі Верховного Суду.
На підтвердження неоднакової практики судів вищих інстанцій щодо окресленої проблеми в ухвалі про передачу справи наведено для прикладу постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 349/1487/14-к (провадження № 51-4717км18), Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 2 квітня 2018 року у справі № 800/536/17 (провадження № П/9901/400/18), а також постанови Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2016 року у справі № 800/408/15 та від 28 березня 2016 року у справі № 800/93/16.
В ухвалі про передачу справи визначено такі питання, які, на думку колегії суддів, становлять виключну правову проблему:
1) з огляду на положення статті 481 КПК України чи слід розглядати під повідомленням судді про підозру лише факт складання письмового тексту повідомлення про підозру без його безпосереднього вручення відповідною особою, чи має бути здійснений комплекс усіх дій відповідною особою: "складання", "вручення" та "здійснення" повідомлення про підозру;
2) чи виключно Генеральний прокурор або його заступник уповноважені здійснювати повідомлення судді про підозру;
3) якщо повідомлення судді про підозру здійснюється лише Генеральним прокурором або його заступником, то чи повинні вони бути включені до складу групи прокурорів чи вони є окремими процесуальними керівниками;
4) чи можливе надання Генеральним прокурором або його заступником доручення слідчому або іншому прокурору вручити судді повідомлення про підозру;
5) які наслідки вручення повідомлення судді про підозру не Генеральним прокурором чи його заступником, а іншими суб`єктами, які не зазначені у статті 481 КПК України;
6) чи призведе здійснення повідомлення судді про підозру неналежним суб`єктом до правових наслідків, що виключають набуття особою статусу підозрюваного, а в подальшому - обвинуваченого, та які наслідки це має при розгляді кримінального провадження судом по суті?
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2019 року кримінальне провадження прийнято до касаційного розгляду у зв`язку з тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що на момент розгляду цієї справи законодавець доповнив частиною другою статтю 481 КПК України (Закон України від 4 жовтня 2019 року № 187-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства", далі - Закон № 187-IX).
Водночас відповідно до статті 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. З урахуванням цього, питання, поставлені колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, не втрачають своєї актуальності та потребують вирішення з огляду на велику кількість судових проваджень, в яких застосовуються норми КПК України у попередній редакції.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор повністю підтримав подану касаційну скаргу, додатково наголосивши на помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо виправдання ОСОБА_1 та перекваліфікації дій ОСОБА_2, оскільки у матеріалах кримінального провадження достатньо доказів, які підтверджують вину цих осіб у вчинених діяннях. На думку прокурора, у цьому кримінальному провадженні повідомлення про підозру здійснене уповноваженими суб`єктами.
Від виправданого ОСОБА_1 надійшли заяви про розгляд справи за його відсутності (т.10, а.с.59, т. 11, а.с. 46-47, 88-91, 136). В матеріалах справи також міститься копія заяви ОСОБА_2 про здійснення касаційного провадження без його участі (т. 10, а.с. 81).
Позиція Великої Палати Верховного Суду
(1) Спеціальний порядок здійснення повідомлення про підозру судді
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суддя належить до категорії тих осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження згідно зі статтею 480 КПК України. Однією зі складових особливого порядку кримінального провадження щодо судді є процедура здійснення повідомлення про підозру судді.
Підвищені гарантії незалежності судді у зв`язку зі здійсненням ним правосуддя встановлюються насамперед тому, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
За частиною першою статті 57 Закону № 1402-VIII особа, призначена на посаду судді, складає присягу, дотримання якої належить до його обов`язків відповідно до частини шостої статті 56 цього Закону.
У статті 6 Закону № 1402-VIII передбачено, що, здійснюючи правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Згідно з частиною четвертою цієї статті органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади.
Дотримання засади незалежності суддів нерозривно пов`язане зі спеціальним порядком провадження щодо них у кримінальних справах. Так, законодавцем у статті 480 КПК України визначено перелік осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження, що є проявом диференціації кримінальної процесуальної форми шляхом визначення особливого порядку проведення слідчих (розшукових) і процесуальних дій щодо осіб, які мають особливий публічний правовий статус у суспільстві, зокрема суддів. Тому ускладнення кримінально-процесуальної форми здійснення підозри суддям є додатковою гарантією їх незалежності.
Загальні положення, які регулюють питання процедури повідомлення про підозру, містяться в главі 22 КПК України.
Так, частиною першою статті 276 КПК України передбачені випадки, в яких повідомлення про підозру здійснюється обов`язково в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу. Частиною другою статті 276 КПК України встановлено, що у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов`язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені статтею 42 цього Кодексу. Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа зобов`язані також детально роз`яснити кожне із зазначених прав, якщо підозрюваний висловить прохання про це (частина третя статті 276 КПК України).
Глава 22 КПК України регулює питання щодо порядку вручення письмового повідомлення про підозру, де законодавець, окрім термінів "здійснюється" та "складається", вживає також термін "вручається" в контексті повідомлення про підозру (частини перша і друга статті 278 КПК України).
За загальним правилом, письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором (частина перша статті 277 КПК України). Однак, в статті 276 цього Кодексу зазначено, що особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 481 КПК України письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором або його заступником. Схожа норма закріплена в частині четвертій статті 49 Закону № 1402-VIII, згідно з якою судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором або його заступником. Така ж норма була передбачена і в частині другій статті 48 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI), чинного на момент складання повідомлення про підозру у цій справі.
Особливий порядок здійснення повідомлення про підозру суддям саме Генеральним прокурором або його заступником, які обіймають керівні адміністративні посади в органі прокуратури найвищого рівня, є однією з гарантій захисту суддів від протиправного впливу та втручання будь-яких суб`єктів у їхню професійну діяльність зі здійснення правосуддя в державі. Ця гарантія покликана також захищати суддів від дій, спрямованих на безпідставну дискредитацію та підрив авторитету судової влади в суспільстві загалом.
Правова природа таких гарантій полягає в тому, що вони не можуть розглядатися як особисті привілеї судді, а навпаки, мають публічно-правове призначення та служать засобом захисту від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, політичної репресії, примусового усунення від виконання своїх посадових та професійних обов`язків.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що однією зі складових правового статусу судді є його незалежність та недоторканність, і це зумовлює віднесення судді до окремої категорії осіб, кримінальне провадження щодо яких здійснюється в особливому порядку.
(2) Реалізація спеціального порядку здійснення повідомлення про підозру судді
(2.1) Загальні положення
Велика Палата Верховного Суду насамперед зауважує, що виділяють кілька підходів до розуміння поняття "здійснення повідомлення про підозру". Перший підхід полягає у розумінні повідомлення про підозру як процесуального рішення, прийнятого уповноваженим на це органом/посадовою особою з підстав та в порядку, визначеному КПК України. Другий підхід передбачає сукупність ряду послідовних процесуальних дій, які охоплюють собою окремі етапи.
Із системного аналізу норм глави 22 КПК України вбачається, що процедуру здійснення повідомлення про підозру особі можна умовно поділити на такі етапи:
1) етап прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру, який передбачає перевірку підстав здійснення такого повідомлення згідно з частиною першою статті 276 КПК України, дотримання процесуальних гарантій під час проведення тих чи інших слідчих або оперативно-розшукових дій або застосування запобіжних заходів, які вчинялись до моменту здійснення такого повідомлення. На цьому етапі відбувається формування волевиявлення уповноваженої посадової особи (слідчого або прокурора) про необхідність здійснення повідомлення про підозру. Потрібно також зауважити, що законодавство передбачає можливість (у разі необхідності) зміни волевиявлення щодо здійснення повідомлення про підозру у формі зміни раніше повідомленої або ж повідомлення нової підозри в порядку, визначеному статтею 279 КПК України;
2) етап об`єктивації/вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи щодо прийнятого рішення в зовнішню форму шляхом складання тексту повідомлення про підозру відповідно до вимог, передбачених статтею 277 КПК України, та його підписання;
3) етап доведення інформації до відома адресата, щодо якого прийняте рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно зі статтею 278 КПК України. На цьому етапі відбувається також повідомлення прав підозрюваному, а в разі якщо підозрюваний висловить відповідне прохання, то йому зобов`язані детально роз`яснити кожне із зазначених прав (частина третя статті 276 КПК України).
Колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що визначення правової природи цих дій і встановлення кола суб`єктів, які уповноважені на їх вчинення, має важливе практичне значення для висновку про те, на якому (яких) із етапів здійснення повідомлення про підозру об`єктивується гарантія незалежності судді.
(2.2) Підписання повідомлення про підозру судді
Повідомлення про підозру є системою процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами та способами. Цим актом у кримінальному провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Викладена в письмовому повідомленні підозра служить підґрунтям для початку реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні. У підозрюваного з`являються можливості впливати на зміст підозри та на подальше формулювання обвинувачення у обвинувальному акті, яким завершується досудове розслідування. Сформульована підозра встановлює межі здійснення слідчим і прокурором обвинувальної діяльності, а підозрюваний, його захисник та законний представник одержують можливість більш цілеспрямовано реалізовувати функцію захисту.
Припис пункту 3 частини першої статті 481 КПК України є додатковою гарантією незалежності суддів, їхньої професійної діяльності, оскільки забезпечує ефективне виконання ними службових функцій шляхом встановлення ускладненого порядку кримінального переслідування щодо них. Такий порядок передбачає запровадження додаткових заходів захисту від можливого використання незаконних методів, спрямованих на перешкоджання професійній діяльності суддів, здійснення на них тиску у зв`язку з відправленням правосуддя та реалізацією судового контролю.
Таким чином, наділення лише Генерального прокурора або його заступника повноваженнями щодо погодження і наступного підписання письмового повідомлення про підозру судді сумнівів не викликає, оскільки саме перевіркою наявності підстав для вчинення такої процесуальної дії виключно цими суб`єктами забезпечуються гарантії незалежності судді. Адже, за таких умов контроль за дотриманням законності повідомлення про підозру здійснюють представники прокуратури найвищого рівня.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що письмове повідомлення про підозру судді, яке передбачає погодження та наступне підписання такого процесуального документа, може здійснювати лише Генеральний прокурор або його заступник.
Щодо питання про те, чи Генеральний прокурор або його заступник повинні входити до складу групи прокурорів, чи вони є окремими процесуальними керівниками, Велика Палата Верховного Суду зауважує таке.
Це повноваження Генерального прокурора або його заступника є винятковим і не може бути передоручене іншим прокурорам чи слідчим. Для реалізації цього повноваження ані Генеральний прокурор, ані його заступник не повинні обов`язково здійснювати процесуальне керівництво у відповідному кримінальному провадженні щодо судді, оскільки чинне кримінальне процесуальне законодавство такої вимоги не встановлює.
(2.3) Вручення повідомлення про підозру судді
Як зазначалось вище, законодавець на нормативному рівні щодо процесуального порядку повідомлення про підозру вживає терміни "складання", "вручення" та "здійснення" повідомлення про підозру. Різне розуміння та співвідношення цих понять зумовили відмінну судову практику щодо питання про те, чи можливе надання Генеральним прокурором або його заступником доручення слідчому або іншому прокурору щодо вручення судді повідомлення про підозру (в редакції статті 481 КПК України до прийняття Закону № 187-IX від 4 жовтня 2019 року), яка діяла на момент вручення підозри судді у цій справі).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що для відповіді на це питання необхідно здійснити тлумачення відповідних норм права. Проте способи тлумачення норм права не можна використовувати ізольовано один від одного. Колегія суддів наголошує на тому, що надання переваги словесно-граматичному (буквальному) трактуванню норм законодавства без одночасного цільового (телеологічного) їх тлумачення не дозволить встановити зміст, а також мету та практичне значення існування тієї чи іншої норми у законодавстві. Це може призвести до значних та невиправданих ускладнень у правозастосовній практиці. Тому задля досягнення мети тлумачення правових норм доцільно використовувати способи тлумачення в їхній сукупності та комплексному взаємозв`язку.
Наслідком ігнорування певних способів тлумачення норм, зокрема, функціонального, системного, порівняльного, може стати також превалювання формального підходу (форми) до розуміння над змістом (суттю) обставин кримінального провадження, які мають бути досліджені всебічно, повно та неупереджено для дотримання засади законності, передбаченої статтею 9 КПК України.
Тому Велика Палата Верховного Суду вважає за доцільне та необхідне здійснити словесно-граматичне тлумачення термінів, вжитих законодавцем у КПК України, з позиції вищенаведених способів тлумачення змісту статті 481 КПК України щодо особливостей здійснення повідомлення про підозру судді (в редакції до прийняття Закону № 187-IX від 4 жовтня 2019 року).
Системний метод передбачає аналіз цієї норми у взаємозв`язку з іншими, пов`язаними з нею нормами, насамперед з нормою статті 2 КПК України, яка визначає завдання кримінального провадження.
Серед завдань кримінального провадження, окреслених у статті 2 КПК України, законодавець визначив такі, як захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Водночас, законодавством України про судоустрій і статус суддів передбачені додаткові гарантії для забезпечення незалежності судді, що є необхідним, насамперед, в інтересах самого ж суспільства, яке має право на отримання доступу до чесного та справедливого правосуддя, яке неможливо забезпечити у випадку незахищеності судді від протиправного втручання та впливу на нього у зв`язку зі здійсненням ним правосуддя.
Як уже зазначалось вище, законодавець наділяє правом на здійснення письмового повідомлення про підозру судді лише Генерального прокурора або його заступника як прокурорів найвищого рівня для посилення захисту професійної незалежності судді від здійснення такого повідомлення прокурором або слідчим будь-якого рівня.
Однак Велика Палата Верховного Суду вважає, що дотримання такої підвищеної гарантії незалежності судді досягається саме на етапі формування та об`єктивації волевиявлення щодо повідомлення про підозру судді уповноваженим на це суб`єктом, яке включає в себе:
1) перевірку підстав для повідомлення підозри зазначеним суб`єктам (стаття 276 КПК України) та виконання вимог щодо реалізації цих підстав, передбачених, зокрема, нормами статті 216 цього Кодексу щодо дотримання правил підслідності та унеможливлення початку досудового розслідування будь-якими органами, окрім чітко визначених цією статтею, частинами 1-3, 8-10 статті 49 Закону № 1402-VIII, які так само становлять собою комплекс додаткових/підвищених гарантій незалежності судді під час здійснення його затримання або тримання під вартою чи арешту, проведення щодо судді оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, застосування запобіжних заходів тощо, які відбуваються попередньо ще до моменту формування волевиявлення щодо повідомлення судді про підозру тощо;