Постанова
Іменем України
11 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 205/8514/17-ц
провадження № 61-48618св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Управління-служба по справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2018 року у складі судді Нижного А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Управління-служба по справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, про визнання права власності в порядку погашення заборгованості по аліментам.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є опікуном малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, доньки ОСОБА_2 . Зазначала, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2010 року вирішено стягувати з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно. ОСОБА_2 нехтувала своїми батьківськими правами, вихованням, навчанням та розвитком доньки не займалась, у зв`язку з чим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2010 року відповідача позбавлено батьківських прав. 03 вересня 2010 року відкрито виконавче провадження, проте ОСОБА_2 жодного разу аліменти не сплатила та допустила заборгованість, яка станом на 19 жовтня 2017 року становить 81 027,78 грн.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просить визнати за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 67,8 кв. м, житловою площею 38,9 кв. м у порядку погашення боргу по аліментам ОСОБА_2 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що примусове виконання рішення суду покладено на орган державної виконавчої служби та саме до його повноважень входить звернення стягнення на майно боржника у разі невиконання такого рішення суду.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що положення Сімейного кодексу України (далі - СК України), які встановлюють обов`язок батьків утримувати своїх дітей, передбачають відповідальність за прострочення сплати аліментів у вигляді стягнення неустойки. Чинним законодавством не передбачена така відповідальність боржника, як можливістьпозбавлення його права власності на належне йому майно в рахунок заборгованості по аліментах шляхом визнання права на це майно за особою, на користь якої такі аліменти стягуються.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2018 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди не мали бажання вивчати матеріали справи, розбиратися у справі по суті, виявили глибоку неповагу до життя неповнолітньої дитини та її подальшої долі. Відповідач жодного разу не сплатила аліменти на утримання дитини. Визнання права власності на частину квартири, належну відповідачу, це єдиний шанс встановити справедливість, отримати аліменти не в грошовому еквіваленті, а в натурі та забезпечити неповнолітню дитину законним житлом.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини встановлені судами
ОСОБА_1 на підставі рішення Виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради від 19 лютого 2010 року № 66 є опікуном малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2010 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу) щомісячно на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Стягнення вирішено проводити на користь ОСОБА_1, починаючи з 03 березня 2010 року і до повноліття дитини, або зміни матеріального положення сторін.