Постанова
Іменем України
13 грудня 2019 року
м. Київ
справа №390/979/18
провадження №61-9407св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Миколаївська сільська рада Кіровоградського району Кіровоградської області,
відповідач - Кіровоградська районна державна адміністрація Кіровоградської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 березня 2019 року у складі колегії суддів Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Черненка В. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду до Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області (далі - Миколаївська сільська рада), Кіровоградської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі - Кіровоградстка РДА), з позовом, в якому просила: визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду за захистом прав і поновити вказаний строк; визнати за нею право на земельну частку (пай) площею 7,52 умовних кадастрових гектарів із землі сільськогосподарського призначення, розташованої на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, що була в користуванні колишнього КСП "Прогрес".
Позов мотивовано тим, що з 13 березня 1970 року позивач була членом колгоспу ім. Жданова, який у 1989 році перейменовано в колгосп "Прогрес", а з 1995 року на КСП "Прогрес".
У період її роботи у КСП "Прогрес" видано державний акт від 16 вересня 1996 року на право колективної власності на землю. При проведенні паювання земель позивача не внесено до списку осіб, що є додатком до державного акту на право колективної власності на землю цього підприємства, що є порушенням її прав. Через юридичну необізнаність позивач дізналась про те, що має право на земельну частку (пай) у лютому 2018 року. Правонаступник КСП "Прогрес" ліквідований 10 лютого 2010 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими, оскільки не доведено її членство у КСП "Прогрес" на час паювання земель колективної власності.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у позові за пропуском строку позовної давності.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час отримання 16 вересня 1996 року КСП "Прогрес" державного акта на право колективної власності на землю позивач була членом цього КСП і мала право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не була включена до такого списку в установленому законом порядку із членів КСП, а висновок суду, що вона в цей час працювала в КСП за трудовим договором ґрунтується на припущеннях.
Разом з тим, право на позов у позивача виникло з 16 вересня 1996 року, трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР, 1963 року, минув ще до набрання чинності ЦК України, 2003 року.
Оцінюючи доводи позивача про поважність пропуску строку на звернення до суду із даним позовом, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розпаювання земель колишніх колгоспів, яке почало проводитись з 1993 року, є загальновідомим фактом, а тому позивач, як колишній член колгоспу та член КСП, яка працювала в КСП в 1995-1996 роках, повинна була дізнатись і дізналася про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП "Прогрес" державного акту на землю, своє місце проживання на території Миколаївської сільської ради, яке було місцем знаходження колгоспу і КСП "Прогрес", позивач не змінювала.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що позивач мала право на земельну частку (пай), але строк звернення з позовом до суду за захистом порушеного права пропустила майже на 20 років без поважних причин, тому він поновленню не підлягає.
Встановивши обґрунтованість позовних вимог, суд апеляційної інстанції відмовив у позові саме з підстав пропуску строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності суд апеляційної інстанції не врахував, що для визначення початку перебігу строку позовної давності, суд повинен встановити не лише факт порушення суб`єктивного права але й те, коли про таке порушення дізналася або могла дізнатися особа, право якої порушено. Для визначення цього моменту суд повинен мати докази, які б об`єктивно свідчили про те, що особа, право якої порушено, дійсно не могла знати про порушення її права.
Пред`являючи вимогу про захист порушеного права після фактичного пропуску строку, позивач вправі послатися на те, що про таке порушення йому стало відомо не в день порушення, а пізніше, називаючи конкретний момент.
Якщо ця обставина буде встановлена відповідними об`єктивними доказами, обчислення строку має відбуватися не з дня порушення права, а з моменту, коли про це дізналося особа, право якої порушено.
Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції неправильно визначився із часом виникнення спірних правовідносин, не вирішив питання, коли саме позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, які саме причини пропущення строку позовної давності є поважними.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що за змістом статті 76 ЦК УРСР законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Позивач в момент видачі державного акту у 1996 році вчиняла дії для встановлення її права на земельну частку (пай), також навела поважні причини пропуску строку позовної давності - об`єктивну неможливість знати про факти порушення її права з вини плановика КСП, який, користуючись її юридичною необізнаністю, ввів її в оману та повідомив, що вона не має права на землю.
Суд апеляційної інстанції не з`ясував дійсні обставини справи та у повній мірі не проаналізував доводів позивача, обмежившись лише їх поверховим викладенням.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України (тут і надалі по тексту у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.
Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.