Постанова
Іменем України
09 грудня 2019 року
місто Київ
справа № 308/939/16-ц
провадження № 61-8176св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Ужгородське міськрайонне управління юстиції, Перша Ужгородська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 лютого 2017 року у складі судді Фазикош О. В. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Бисаги Т. Ю., Кондора Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася із позовною заявою до Ужгородського міськрайонного управління юстиції, Першої Ужгородської державної нотаріальної контори та ОСОБА_2 про визнання фіктивним розірвання шлюбу та визнання ОСОБА_1 спадкоємцем першої черги.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що з 28 жовтня 1999 року до 17 жовтня 2007 року позивач та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження, з відміткою про розірвання шлюбу, серія НОМЕР_1 . Незважаючи на розлучення, вони проживали разом, фактично шлюб розірваний фіктивно, з метою ведення підприємницької діяльності.
09 березня 2015 року ІНФОРМАЦІЯ_2 смерть та займалася похованням, що підтверджується рахунками-замовленнями від 11 березня 2015 року № 004688 та № 004689. Після смерті ОСОБА_3 у встановлений законом строк позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Нотаріусом роз`яснено, що у зв`язку з тим, що на момент смерті вона та ОСОБА_3 були розлучені, то необхідно встановити юридичний факт проживання однією сім`єю. Позивач також зазначає, що, враховуючи те, що сестра померлого ОСОБА_2 заявила свої претензії на спадкове майно та не визнає факт проживання позивача з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, позивач звернулася до суду з позовом. Допитані у справі № 308/12929/15-ц за заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю свідки пояснили, що ОСОБА_3 до самої смерті постійно проживав з позивачем їх разом бачили на вулиці, вони возили товар на ринок, ОСОБА_1 приносила на роботу обід ОСОБА_3, допомагала йому торгувати та доглядала за ним під час хвороби. При цьому інші свідки пояснили, що ОСОБА_3 з 2013 року постійно проживав сам у своїй квартирі за адресою: АДРЕСА_1, де і помер. ОСОБА_2 викликала йому швидку медичну допомогу, однак похованням померлого займалася ОСОБА_1 . Також свідки зазначають, що ОСОБА_3 у період з 2013 до 2014 роки здавав студентам в оренду квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначила, що факт проживання ОСОБА_3 разом з позивачем на АДРЕСА_2 підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Підзамок" (далі - ТОВ "Підзамок") від 24 вересня 2015 року № 2167 та поясненнями сусідів, які містяться у висновках Ужгородського відділу поліції, які виносилися за фактом порушення громадського порядку.
Стислий виклад заперечень відповідача
ОСОБА_2 поданий позов не визнала, вважала його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що надані позивачем документи не можуть вважатися доказом того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після розірвання шлюбу продовжували проживати як одна сім`я, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки і не мали наміру припинити шлюбні відносини. Документи, що видані через півроку після смерті ОСОБА_3, містять суперечливу інформацію щодо років проживання, ґрунтуються виключно на поясненнях ОСОБА_1 та сусідів, відомості про яких не зазначено. Окрім цього, в ухвалі суду касаційної інстанції від 04 липня 2016 року у справі № 308/12929/15-ц зазначено, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову про встановлення факту, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, та оцінивши у сукупності з усіма доказами висновок Ужгородського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Закарпатській області від 10 грудня 2015 року, яким встановлено проживання ОСОБА_3 близько двох останніх років перед смертю за адресою: АДРЕСА_1, а також факт виклику швидкої допомоги у день смерті ОСОБА_3 саме за зазначеною адресою, та видачу свідоцтва про смерть від 10 березня 2015 року № 89 його сестрі ОСОБА_2, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу за адресою її проживання. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач довела її постійну участь у житті ОСОБА_3 до часу смерті. Разом з тим, зазначені обставини не підтверджують беззаперечно того, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були пов`язані спільним побутом і мали взаємні права та обов`язки, а також те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали як подружжя після розірвання шлюбу і до часу смерті ОСОБА_3 .
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначивши, що ОСОБА_1 подала до апеляційного суду клопотання про допит свідків, які допитувались Ужгородським міськрайонним судом під час розгляду справи № 308/12929/15-ц. Зазначене клопотання відхилено, оскільки Апеляційним судом Закарпатської області під час розгляду справи № 308/12929/15-ц давалася оцінка, у тому числі, показанням цих свідків, і суд дійшов висновку, що з показань свідків, які допитані судом першої інстанції і якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги, не слідує і не підтверджується, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продовжували спільно проживати за місцем реєстрації позивача, вони були пов`язані спільним побутом і мали взаємні права та обов`язки.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у жовтні 2017 року, ОСОБА_1 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що суди не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам фіктивності розірвання шлюбу. Окрім цього, безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про допит свідків, які могли би підтвердити факт спільного сімейного проживання позивача та ОСОБА_3 . Також зазначила, що у справі №308/12929/15-ц рішення суду першої інстанції скасовано у зв`язку із порушенням вимог процесуального закону, а не у зв`язку із недоведеністю позовних вимог позивача. Заявник також зазначила, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві ОСОБА_2 просила касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість та безпідставність.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), а касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.