Постанова
Іменем України
05 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 569/5732/16-ц
провадження № 61-20908 св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2016 року у складі судді Куцоконя Ю. П. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 21 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Боймиструка С. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У травні 2016 рокупозивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради про визначення часток та визнання права власності, скасування державної реєстрації права власності.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що її мати ОСОБА_3 як власник домоволодіння на АДРЕСА_1 уклала чотири договори дарування, відповідно до яких подарувала їй та відповідачу ОСОБА_2, яка є її сестрою, по 1/2 частини вказаного домоволодіння. За змістом вказаних правочинів предметом дарування були частки в будинку, вказано, з яких саме кімнат та інших приміщень складаються ці частини. У державному реєстрі речових прав на домоволодіння на АДРЕСА_1 є запис про те, що житловий будинок значиться як єдиний об`єкт права власності. Позивач вважала, що згідно з таким записом вони із відповідачем ОСОБА_2 є співвласниками нерухомого майна, оскільки частки в натурі не виділені, в тому числі підвалу "Пд/А1-1". У договорах дарування не зазначено кому саме зі сторін переходить спірний підвал "Пд/А1-1". Позивач вважала, що державна реєстрація права власності на 26/100 частини домоволодіння разом із підвалом "Пд/А1-1" на ім`я ОСОБА_2 є неправомірною, оскільки здійснена відповідачем лише 14 червня 2016 року, тобто після звернення позивача до суду з позовом. Спірний підвал не є приналежністю до 26/100 частини домоволодіння, а тому їй слід виділити 1/2 його частини.
Рішенням Рівненського міського суду від 09 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 21 грудня 2016 року, в позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що зі змісту договорів дарування, на підставі яких у сторін виникло право власності по 1/2 частини будинковолодіння на АДРЕСА_1, вбачається, що спірний підвал входить до складу частки відповідача ОСОБА_2, а позивачу ОСОБА_1 спірний підвал в дар не передавався ні в частці, ні в цілому.
Апеляційний суд зазначив, що позивач не довела, що вона набула право на частину спірного підвалу і що це право порушено саме відповідачем. Апеляційний суд відхилив посилання заявника щодо неправильності висновку місцевого суду про належність спірного підвалу до частки відповідача виключно з тих мотивів, що зазначений об`єкт не значиться у договорі дарування на ім`я позивача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно витлумачили статтю 187,частину першу статті 355, частину першу статті 356, статтю 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не визначилися з характером спірних правовідносин, внаслідок чого ухвалили незаконні та необґрунтовані судові рішення, не врахувавши при цьому, що за змістом чотирьох договорів дарування, за якими набули право власності позивач та її сестра, спірний об`єкт нерухомого майна - підвал "Пд/А1-1" ні позивачу, ні її сестрі окремо не подаровано, а тому вони мають рівні частки на це майно.
На касаційну скаргу відповідач ОСОБА_2 подала заперечення, в яких просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судами встановлено, що сторони у справі є співвласниками домоволодіння - житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 в рівних частках. До складу об`єкта нерухомого майна за указаною адресою входить: літ. "А-1", "А1-1" - п`ятикімнатний житловий будинок житловою площею 85,6 кв. м, загальною площею 129,0 кв. м, літ. "Б-1" - літня кухня, літ. "В-1" - гараж-сарай, літ. "в" - навіс, літ. "в1" - навіс, літ. "Г" - вбиральня, "№1…3" - огорожа, "І" - замощення.
Встановлено, що сторони внаслідок укладення з їх матір`ю ОСОБА_3 договорів дарування набули нерухоме майно - по 1/2 частині кожна у домоволодінні на АДРЕСА_1 . За цими правочинами визначено перелік приміщень у будинку, які передані їм у дар. Тобто майно належить сторонам на праві спільної часткової власності.
Так, позивачем ОСОБА_1 за договором дарування від 17 грудня 2012 року, набуто 38/100 частини домоволодіння, а саме: "1-1" - коридор, "1-2" - коридор, "1-3" - жила, "1-4" - жила, "1-5" - кухня, "1-6" - санвузол, "Пд/А-1" - підвал,
"В-1" - гараж-сарай, "в" - навіс, "в1" - навіс, 1/2 "№1…3" - огорожа, 1/2 "І" - замощення, "а3" - вхідний ганок, жилою площею 25,7 кв. м, загальною площею 41,2 кв. м, та за договором дарування від 11 вересня 2014 року отримала 12/100 частини у праві власності на домоволодіння, що складається з таких приміщень: "2-1" - коридор, "2-2" - житлова, "а2" - вхідний ганок, житловою площею 18,2 кв. м, загальною площею 22,2 кв. м за вказаними правочинами позивачем набуто право власності на 1/2 частину домоволодіння.