Постанова
Іменем України
09 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 543/782/16-ц
провадження № 61-30688св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 25 квітня 2017 року у складі судді Смілянського Є. А. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Обідіної О. І., Панченка О. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 09 квітня 2015 року отримав від нього в борг кошти в сумі 387 000 грн, про що складено розписку. Відповідно до умов даної розписки строк повернення позики встановлено 17 квітня 2015 року. Станом на 30 червня 2016 року позику не повернуто. Розмір заборгованості за розпискою станом на 30 червня 2016 року складає 513 718,35 грн, з яких 387 000 грн - розмір боргу за розпискою, 13 804,76 грн - 3 % річних, 112 913,59 грн - відсотки.
Позивач підтримував заявлені позовні вимоги у частині стягнення 340 000 грн з відповідача.
У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання боргової розписки недійсною.
Позовні вимоги відповідач обґрунтовував тим, що він насправді не отримував грошових коштів від ОСОБА_1 . Розписка пов`язана з трудовою діяльністю відповідача в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Лідер ТМ" (далі - ТОВ "Лідер ТМ") в місті Києві, директором якого є Біліменко В. Г . Розписка написана ОСОБА_2 під примусом та під приводом нібито існуючої заборгованості у зв`язку з виконанням посадових обов`язків в ТОВ "Лідер ТМ", якої в дійсності не було, отже, під впливом помилки, обману та примусу.
Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 25 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 340 000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання боргової розписки недійсною, а договору позики таким, що не укладався, відмовлено.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що у справі доведено, що 09 квітня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики, за яким відповідач отримав від позивача у борг 387 000 грн на строк до 17 квітня 2015 року. Відповідач видав про отримання коштів розписку, оригінал якої знаходиться у позивача, і яка містить істотні умови договору позики.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд виходив з недоведення стороною відповідача безгрошовості договору позики, факту укладання боргової розписки під впливом обману, помилки та примусу.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне з`ясування норм матеріального права, а також неповне з`ясування судами фактичних обставин справи, просив скасувати рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 24 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2017 року, а за результатами розгляду касаційної скарги справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що не в повній мірі з`ясували обставини справи, оскільки не зважили на те, що насправді кошти за розпискою заявник не брав, не взяли до уваги його показання як свідка, не допитали як свідка відповідача, відмовили у допиті інших свідків та у витребуванні письмових доказів, у прийнятті як доказу аудіозапису телефонної розмови між сторонами, письмових доказів, безпідставно не задоволено заяву про відвід судді Смілянському Є. А. Вважає також, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи наданого аудіозапису розмови позивача та відповідача.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 надіслав на адресу суду заперечення на касаційну скаргу, в яких просив рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судами встановлено, що 09 квітня 2015 року ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 387 000 грн та зобов`язався їх повернути до 17 квітня 2015 року, про що видав боргову розписку. Факт написання боргової розписки відповідачем не заперечувався. Факт отримання грошових коштів підтверджується змістом боргової розписки. Окрім того змістом розписки встановлено строк повернення боргу.
Відповідно до змісту позовної заяви ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь заборгованість у частині, а саме 340 000 грн.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.