Постанова
Іменем України
27 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 755/10607/15-ц
провадження № 61-38908св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого
2018 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 12 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 014/8701/82/77026, за умовами якого, позичальнику наданий кредит у сумі 62 600,00 грн строком до 12 вересня 2018 року зі сплатою 21,45 % річних. 12 січня 2010 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за умовами якої, позичальнику збільшено строк користування кредитом на 120 календарних місяців, у зв`язку з чим, датою остаточного погашення кредиту визначено 12 вересня 2028 року. Додатково позичальнику встановлено кредитні канікули з 12 січня 2010 року до 12 грудня
2010 року та погоджено новий графік погашення кредиту.
ОСОБА_1 належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 06 квітня 2015 року виникла заборгованість у сумі 100 430,64 грн, з яких: 75 030,35 грн - заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 373,09 грн, 8 207,90 грн - заборгованість за відсотками, у тому числі прострочена заборгованість за відсотками у розмірі 7 105,57 грн, 17 192,39 грн - пеня.
13 лютого 2015 року банк направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, яка нею не виконана.
Посилаючись на вказані обставини, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість станом на 06 квітня 2015 року за кредитним договором від 12 вересня 2008 року № 014/8701/82/77026 у сумі
100 430,64 грн.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 серпня 2015 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором
від 12 вересня 2008 року № 014/8701/82/77026 у розмірі 100 430,64 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 75 030,35 грн, заборгованість за процентами -
8 207,90 грн, пеня за прострочення кредиту та відсотків - 17 192,39 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду задоволено, заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 серпня 2015 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному судовому порядку.
04 лютого 2016 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсною додаткової угоди.
Зустрічний позов мотивовано тим, що пункт 2.3 додаткової угоди № 1 до кредитного договору не відповідає вимогам чинного законодавства України, зокрема
статтям 1048, 1054 ЦК України та статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати пункт 2.3 додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 12 вересня 2008 року № 014/8701/82/77026, укладеного між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1, недійсним. Крім того, у зв`язку з тим, що укладення додаткової угоди відбулося під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних для неї умовах, просила визнати додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 12 вересня 2008 року № 014/8701/82/77026, укладену між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1, також недійсною.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року позовні вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором у розмірі 93 590,18 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення в частині первісного позову мотивоване тим, що вимоги позивача в частині стягнення боргу за тілом кредиту та процентами є обґрунтованими, оскільки позичальник порушив умови кредитного договору, проте вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у межах спеціальної позовної давності, тобто за один рік.
У частині вимог за зустрічним позовом рішення мотивоване тим, що надані відповідачем документи жодним чином не підтверджують того, що додаткова угода від 12 січня 2010 року № 1 укладена під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Крім того, відсутні підстави для визнання недійсними пунктів 1.1 та 2.3 додаткової угоди від 12 січня 2010 року № 1, оскільки ці вимоги є недоведеними та необґрунтованими, а збільшення строку дії договору пов`язано з виникненням боргу та наданню відповідачу кредитних канікул. До того ж, сплив позовної давності щодо вимог за зустрічним позовом, про який заявлено позивачем, не підлягає застосуванню, враховуючи те, що підстав для задоволення зустрічного позову немає і суд відмовляє в їх задоволені по суті спору, а не у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2017 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсної додаткової угоди скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимогах у зв`язку зі спливом позовної давності.
У решті рішення суду залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог за позовом банку про стягнення боргу за тілом кредиту, процентами та пені на загальну суму 93 590,18 грн, оскільки такий висновок є правильним та таким, що ґрунтується на вимогах закону. Разом з тим апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову щодо визнання недійсним пункту 2.3 додаткової угоди № 1 до кредитного договору
від 12 вересня 2008 року, укладеного між сторонами, оскільки встановив порушення вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у момент вчинення оспорюваної додаткової угоди, проте вважав, що відповідач звернулась до суду із зустрічним позовом поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено позивачем, тому відмовив у задоволенні зустрічного позову з інших підстав.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити її зустрічні позовні вимоги, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що пункт 2.3 додаткової угоди не відповідає вимогам статей 1048, 1054 ЦК України, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", проте апеляційний суд відмовив у задоволенні зустрічного позову з підстав пропуску строку позовної давності, але зустрічний позов подано відповідно до вимог статті 123 ЦПК України, а отже, в межах строку, передбаченого статтею 123 ЦПК України. Крім того, додаткову угоду до кредитного договору укладено з
ОСОБА_1 під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах, тому на підставі статті 233 ЦК України додаткова угода підлягає визнанню недійсною.
До того ж, апеляційний суд не дослідив, що умови пункту 16.3 кредитного договору суперечать чинному законодавству, тому нарахування пені у розмірі 1 % від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочки є незаконним.
У листопаді 2018 року від ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Встановлено, що 12 вересня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та
ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 014/8701/82/77026, за умовами якого відповідачу наданий кредит у сумі 62 600,00 грн строком до 12 вересня 2018 року, зі сплатою 21,45 % річних. Погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно, 12 числа кожного календарного місяця, протягом всього строку дії договору шляхом здійснення платежів у розмірі 1 270,56 грн.
12 січня 2010 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 12 вересня 2008 року
№ 014/8701/82/77026, відповідно до якої сторони досягли згоди про зміну умов погашення кредиту, відповідно до якої строк повернення кредиту збільшено
до 12 вересня 2028 року (пункт 1.1 додаткової угоди).
Станом на дату укладення додаткової угоди фактична заборгованість позичальника за кредитним договором зі сплати суми кредиту складає 59 990,85 грн (пункт 2.1 додаткової угоди).
Згідно з пунктом 2.2 додаткової угоди станом на дату укладення цієї угоди заборгованість позичальника за кредитним договором, строк якої настав, складає
7 458,57 грн, у тому числі: 209,22 грн - заборгованість із погашення суми кредиту та
7 249,57 грн - заборгованість із погашення процентів.
Відповідно до оскаржуваного пункту 2.3 додаткової угоди № 1 із 12 січня 2010 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами, тобто на 7 249,57 грн.
Згідно з пунктами 3.1, 3.1.1 додаткової угоди № 1 сторони домовились тимчасово на період із 12 січня 2010 року до 12 грудня 2010 року (кредитні канікули) зменшити розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором, зокрема: протягом дії строку кредитних канікул сукупна заборгованість позичальника зі сплати процентів за кредитом відповідно до умов кредитного договору становить
10 511,59 грн, яка підлягає сплаті - 45,70 % річних, шляхом здійснення щомісячних платежів у розмірі 400,00 грн.
13 лютого 2015 року відповідачу направлено вимогу про дострокове виконання зобов`язань у зв`язку з порушеннями умов кредитного договору та додаткової угоди та надано строк для погашення - не більше 30 календарних днів із дати цієї вимоги.
Отже, реалізувавши своє право на повернення кредиту достроково, банк змінив строк виконання зобов`язання з 12 вересня 2028 року на 15 березня 2015 року.
Задовольняючи частково позов та стягуючи заборгованість станом на 06 квітня
2015 року, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача в частині стягнення боргу за тілом кредиту та процентами є обґрунтованими, оскільки позичальник порушив умови кредитного договору, проте вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у межах спеціальної позовної давності, тобто за один рік.
У частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення суду мотивоване тим, що надані відповідачем документи жодним чином не підтверджують того, що додаткова угода від 12 січня 2010 року № 1 укладена під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Крім того, відсутні підстави для визнання недійсними пунктів 1.1 та 2.3 додаткової угоди від 12 січня 2010 року № 1, оскільки ці вимоги є недоведеними та необґрунтованими, а збільшення строку дії договору пов`язано з виникненням боргу та наданням відповідачу кредитних канікул. До того ж, сплив позовної давності щодо вимог за зустрічним позовом, про який заявлено позивачем, не підлягає застосуванню, враховуючи те, що підстав для задоволення зустрічного позову немає і суд відмовив у їх задоволенні по суті, а не у зв`язку з пропуском позовної давності.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог банку про стягнення боргу за тілом кредиту, процентами та пені на загальну суму 93 590,18 грн, оскільки такий висновок є правильним та обґрунтованим. Разом з тим апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними пункту 2.3 додаткової угоди, оскільки суд вважав, що тіло кредиту не може збільшуватись за рахунок заборгованості за процентами та вбачав у цьому порушення вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", проте відповідач звернулась до суду із зустрічними позовом поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено позивачем.
Верховний Суд не погоджується в повній мірі з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо визначеного розміру стягнутої заборгованості та із судом апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Щодо свободи договору
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, а саме: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Узагальнюючи наведене, можна дійти висновку, що цивільно-правове регулювання має дозвільну спрямованості, що уособлюється у загальному принципі приватного права: "дозволено все, що не заборонено законом".
Отже, свобода визначення умов договору є однією із складових свободи договору. Відповідно, зміна договору відбувається за згодою сторін (статтю 651 ЦК України).