Постанова
Іменем України
09 грудня 2019 року
місто Київ
справа № 225/604/14
провадження № 61-2749св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Харківський національний університет внутрішніх справ,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Санікової О. С., Канурної О. Д., Космачевської Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У лютому 2014 року Харківський національний університет внутрішніх справ (далі - Університет) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що наказом Університету від 15 серпня 2007 року № 415 о/с відповідача зараховано до складу курсантів денної форми навчання. 01 вересня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України. Відповідно до наказу Університету від 18 червня 2011 року № 271 о\с ОСОБА_1 відраховано зі складу курсантів та відряджено для подальшого проходження служби. Згідно з наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ УМВС України у Донецькій області) від 27 вересня 2012 року № 380 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів МВС України за пунктом 64 "ж" (за власним бажанням) відповідно до Положення про проходження служби рядовим та і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).
Відповідно до підпункту 2.3.6 договору про підготовку фахівця ОСОБА_1 зобов`язалась у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення за закінченням навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з її утриманням у навчальному закладі. Відповідно до проведеного розрахунку фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 , в Університеті, витрати, пов`язані з утриманням ОСОБА_1 за період з 17 серпня 2007 року до 18 червня 2011 року, становлять 34 281, 38 грн. ОСОБА_1 у добровільному порядку не відшкодовує витрати, пов`язані з навчанням, тому позивач просив стягнути їх у судовому порядку.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнала, звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати недійсним договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України від 01 вересня 2007 року.
На обґрунтування зустрічного позову посилалась на те, що на момент укладення між нею та Університетом договору вона була неповнолітньою та вчинила правочин за межами своєї цивільної дієздатності без згоди батьків, а тому вона у повному обсязі не розуміла зміст договору та характер відповідальності за укладений договір щодо відшкодування витрат. Зазначила, що відомості у договорі щодо наявності начебто письмової згоди її матері ОСОБА_2 не відповідають дійсності, оскільки на день укладання договору, тобто 01 вересня 2007 року її мати не знаходилась у м. Харкові, а перебувала у м. Торецьк Донецької області.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 02 серпня 2017 року у задоволенні позову Університету відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, укладений 01 вересня 2007 року у м. Харкові між ОСОБА_1 та Університетом; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Університету і задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, керувався тим, що ОСОБА_1 на момент укладення договору не досягла необхідної цивільної дієздатності, договір був укладений з порушенням вимог статей 32, 34, 203 ЦК України. Крім того, ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 31 січня 2017 року у справі призначена почеркознавча експертиза щодо підпису у оспорюваному договорі в рядку "З умовами договору згоден", чи належить зазначений підпис ОСОБА_2, однак 26 травня 2017 року справа повернута до суду без виконання. Суд першої інстанції зазначив, що суд не може за власною ініціативою збирати докази або робити інші процесуальні дії, спрямовані на збирання доказів, а лише оцінює надані стороною докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, тому вважав позовні вимоги Університету недоведеними, а позовні вимоги ОСОБА_1 доведеними.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Університету задоволено. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 02 серпня 2017 року скасовано. Позовні вимоги Університету задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Університету грошові кошти у сумі 34 281, 38 грн та судові витрати у сумі 987, 86 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалося тим, що укладений договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі від 01 вересня 2007 року між Університетом, з однієї сторони, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, з другої сторони, та ОСОБА_1, з третьої, за згодою матері ОСОБА_2, яка як заінтересована особа відповідно до положень частини другої статті 222 ЦК України, з позовом про визнання договору недійсним не зверталася. Підписавши договір, ОСОБА_1 погодилася з його умовами. Після досягнення повноліття, набувши повну цивільну дієздатність, ОСОБА_1 будь-яких претензій щодо недійсності договору не пред`являла та виконувала його умови, закінчила навчання у вищому навчальному закладі, отримала диплом з додатком до нього, була направлена для проходження подальшої служби до територіального підрозділу МВС, що підтверджується наказом Університету від 18 червня 2011 року № 271 о/с. Деякий час заявник працювала на займаній посаді, з якої звільнена за власним бажанням наказом ГУ УМВС України в Донецькій області від 27 вересня 2012 року № 380 о/с, відповідно до якого лейтенанта міліції ОСОБА_1, слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, відділу Дзержинського міськвідділу внутрішніх справ з 27 вересня 2012 року звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до пункту 64 "ж" Положення (за власним бажанням).
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, у листопаді 2017 року подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано не застосував до спірних правовідносин положення статті 222 ЦК України, оскільки на момент укладення спірного договору відповідач була повнолітньою. Також суд неналежним чином оцінив докази у справі, відповідно до яких мати відповідача на момент підписання договору перебувала у іншому місті.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У підпункті 11 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України передбачено, що заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.