ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2019 року
м. Київ
Справа № 30/5009/7730/11
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.,
за участю представників:
прокурора - Безкоровайний Б. О.,
позивача - Федорчук О. В.,
відповідачів - не з`явились,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явився,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - Стрільчук Л. М. (адвокакт),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.06.2019 (судді: Широбокова Л. П., Кузнецова І. М., Орєшкіна Е. В.) у справі
за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
до виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Комунальне підприємство "Бердянське бюро технічної інвентаризації"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"
про визнання недійсними пунктів рішення виконавчого комітету міської ради,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У грудні 2011 року Бердянський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області та Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" (далі - ПАТ "Приазовкурорт") про визнання недійсними пунктів рішення виконавчого комітету міської ради.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області від 03.02.2005 № 49 "Про оформлення права власності" прийнято з порушенням положень частини другої статті 19 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 57 Закону України "Про власність" (який був чинним на час прийняття оскаржуваного рішення), статті 328 Цивільного кодексу України, оскільки вказане рішення стосується об`єктів державної власності, право розпорядження якими має лише Фонд державного майна України, отже, це рішення прийнято відповідачем-1 з перевищенням повноважень, тому є незаконним. Крім того, позивач зазначив, що про порушення прав держави дізнався лише в 2011 році під час проведення перевірки за завданням Генеральної прокуратури України. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати поважними причини пропуску позовної давності; поновити строк позовної давності за цим позовом та визнати недійсними пункти 5.4, 5.5, 5.6 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області від 03.02.2005 № 49 "Про оформлення права власності".
1.3. ПАТ "Приазовкурорт" проти позову заперечувало, посилаючись на правомірність набуття права власності на спірне майно, яке було внесено до його статутного фонду одним із засновників ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", яке в свою чергу отримало це майно на підставі договору про закріплення права з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном від 18.11.1990. Також ПАТ "Приазовкурорт" було подано до суду заяву про застосування позовної давності.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.
2.2. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.12.2011 у задоволені позову відмовлено повністю.
2.3. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано недоведеністю позовних вимог; крім того, суд зазначив, що майно знаходиться у володінні третіх осіб, до яких відповідних позовних вимог не заявлено. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції не розглядав заяву про застосування позовної давності.
2.4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.06.2019 рішення Господарського суду Запорізької області від 22.12.2011 змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови; в решті рішення Господарського суду Запорізької області від 22.12.2011 залишено без змін.
2.5. Судове рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області є незаконним, оскільки порушує права власника - держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно; разом з тим, наведені прокурором причини такого тривалого пропуску позовної давності (більше трьох років) є неповажними, не підтверджені жодними доказами, тому апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позовної давності.
2.6. Також суд зазначив, що обраний прокурором спосіб захисту порушених прав не забезпечує реального захисту прав держави на спірне майно, оскільки оскаржуване рішення вичерпало свою дію фактом його виконання; скасування такого акта не породжує жодних наслідків для держави як власника майна, зважаючи на те, що право власності на це майно зареєстровано за відповідачем на підставі рішень виконкому від 15.10.2010 № 338 та від 08.11.2011 № 527, на виконання яких було видано свідоцтва про право власності, а також укладено договір купівлі-продажу від 06.10.2005 з ТОВ "Шанс ЛТД" щодо об`єкта нерухомості по бул. Тінистому, 10. Відтак, особа, яка вважає себе власником спірного майна може захищати свої права у способи, передбачені статтями 387, 392, 1212 Цивільного кодексу України, а не шляхом визнання незаконним виконаного акта виконавчого комітету міської ради про оформлення права власності на майно за суб`єктом господарювання.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України у касаційній скарзі просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.06.2019 скасувати та ухвалити рішення про задоволення позовних вимог.
3.2. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального (статті 257, 261, 267 Цивільного кодексу України) та процесуального (статті 73, 74, 78, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України) права.
3.3. Скаржник зазначає, що перебіг позовної давності до заявлених вимог відліковується з листопада 2011 року, оскільки прокурор дізнався про порушене право держави під час здійснення перевірки, проведеної на виконання доручення прокуратури Запорізької області від 03.11.2011 та Генеральної прокуратури України від 04.08.2011. Оскаржуване рішення не є регуляторним актом, який підлягав обов`язковому оприлюдненню; на адресу прокуратури або Фонду держаного майна України це рішення не направлялось; вони не могли довідатися про прийняття цього акта індивідуальної дії іншим шляхом або з інших джерел.
3.4. У порушення вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України ПАТ "Приазовкурорт" не надало доказів того, що прокуратурі або Фонду держаного майна України могло бути відомо про оскаржуване рішення до 2011 року.
3.5. Крім зазначеного, у спорі з декількома належними відповідачами, у яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Оскільки позовні вимоги до ПАТ "Приазовкурорт" не заявлялися, суд безпідставно задовольнив його заяву про сплив позовної давності.
3.6. Стосовно твердження апеляційного суду про те, що обраний прокурором спосіб захисту порушених прав не забезпечує реального захисту прав держави на спірне майно, скаржник зазначив, що доведення факту незаконності першого правочину як такого, що вчинено усупереч установленого законом порядку поза волею власника, є обов`язковою передумовою для заявлення віндикаційного позову до останнього набувача з підстав, передбачених статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.
3.7. У відзиві на касаційну скаргу Комунальне підприємство "Бердянське бюро технічної інвентаризації" просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, наголошуючи на правомірності висновків апеляційного господарського суду і безпідставності доводів, викладених у касаційній скарзі.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров`я зобов`язано було до 01.05.1960 передати Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з пунктом 2 зазначеної постанови майно передавалось профспілковим органам у відання.
4.3. Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада Федерації професійних спілок України, правонаступником якої, у свою чергу, є Федерація професійних спілок України (далі - ФПУ).
4.4. 20.06.2002 на загальних зборах Закритого акціонерного товариства "Укрпрофозровниця" (далі - ЗАТ "Укрпрофозровниця") прийнято рішення про створення Закритого акціонерного товариства "Приазовкурорт" (далі - ЗАТ "Приазовкурорт"), правонаступником якого є ПАТ "Приазовкурорт", і внесення спірного майна як внеску частки до статутного капіталу.
4.5. 30.10.2002 між головою правління ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" та уповноваженою особою засновників ЗАТ "Приазовкурорт" підписано акт приймання-передачі майна майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, належного на праві власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", у власність ЗАТ "Приазовкурорт" як внеску до статутного фонду майна, згідно з додатком до акта приймання-передачі майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, розташованого у м. Бердянську Запорізької області, вартістю 43 485 200,00 грн.
4.6. У листах від 26.01.2005 № 07/47, від 26.01.2005 № 04/146, від 26.01.2005 № 04/48 ЗАТ "Приазовкурорт", посилаючись на рішення Бердянської міської ради від 25.12.2003 № 18 "Про припинення права користування та передачу в оренду земельних ділянок ЗАТ "Приазовкурорт", просило виконавчий комітет Бердянської міської ради Запорізької області оформити заявникові право власності за ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач - Санаторій "Бердянськ") на три будівлі: по б-ру Тінистому, 10; на комплекс будівель і споруд за адресою: б-р Тінистий, 7; на будівлю по вул. Котляревського, 14а.
4.7. 03.02.2005 виконавчий комітет Бердянської міської ради Запорізької області прийняв рішення № 49 "Про оформлення права власності", за змістом пунктів 5.4, 5.5, 5.6 якого вирішено оформити право власності за ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач Санаторій "Бердянськ") на будівлю по б-ру Тінистому, 10, що складається з основної будівлі "А", сходів "А", замощення І, паркану № 1; на комплекс будівель і споруд за адресою: б-р Тінистий, 7, що складається з основних будівель "А, Б", прибудов "а, а1, а2, б, б1", ганку до "б1", хвірток № 1, № 3, № 5, № 6, парканів № 2, № 7, замощення І, ІІ; на будівлю по вул. Котляревського, 14 а, що складається з основної будівлі "А", прибудов "а, а1, двох ганків до "А", замощення І, ІІ. Згідно тексту преамбули, підставою для прийняття зазначеного рішення стала відсутність у власників правоустановчих документів.
4.8. На підставі пунктів 5.4, 5.5, 5.6 рішення виконкому Бердянської міської ради від 03.02.2005 № 49 ЗАТ "Приазовкурорт" отримано свідоцтва про право власності від 09.02.2005.
4.9. Звертаючись до господарського суду з позовними вимогами до виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області та ПАТ "Приазовкурорт", прокурор зазначав, що вказане рішення є незаконним, оскільки стосується об`єктів державної власності, право розпорядження якими має лише Фонд державного майна України. Крім того, про порушення прав держави прокурор дізнався лише в 2011 році під час проведення перевірки за завданням Генеральної прокуратури України, тому просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити пропущений строк.
4.10. Зазначена справа неодноразово переглядалась Верховним Судом. Зокрема, як вбачається з останньої постанови від 11.04.2019, якою скасовано постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2018 і направлено справу на новий розгляд, Верховний Суд встановив факт незаконності прийняття оскаржуваного рішення та наголосив, що апеляційним господарським судом не було встановлено обставин щодо початку перебігу та закінчення строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску.
4.11. Отже, у даній справі факт незаконності прийняття спірного рішення установлений судами попередніх інстанцій та не оскаржується учасниками справи.
4.12. Натомість скаржник не погоджується із висновками суду щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності з огляду на неправильне, на його думку, визначення початку перебігу її строку.
4.13. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
4.14. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
4.15. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
4.16. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
4.17. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.
4.18. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
4.19. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.