Постанова
іменем України
10 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 735/867/18
провадження № 51-2413км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Кулаківського К.О.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скаргизахисників Кухти В.Б. та Савченка А.М. на вирок Коропського районного суду Чернігівської області
від 3 жовтня 2018 року та вирок Чернігівського апеляційного суду від 8 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270090000124, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України
(далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коропського районного суду Чернігівської області від 3 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
Вироком Чернігівського апеляційного суду від 8 лютого 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.
В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 8 березня 2018 року ввечері, знаходячись за місцем свого проживання по АДРЕСА_2, на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово під час сварки, умисно наніс ОСОБА_2 декілька ударів ногою і рукою в область тулуба та голови, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть потерпілого ОСОБА_2 .
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах:
захисник Кухта В.Б., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, яким чином ОСОБА_1 були нанесені тілесні ушкодження потерпілому. Крім того вказує, що з огляду на вимоги ст. ст. 85, 86 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) належних та допустимих доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, стороною обвинувачення не надано. Також зазначає, що апеляційний суд, задовольняючи апеляційну скаргу прокурора не перевірив правильність кваліфікації дій ОСОБА_1, не навів переконливих мотивів на спростування доводів сторони захисту та не врахував усіх обставин, що характеризують особу обвинуваченого;
захисник Савченко А.М., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, а винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК не доведено. Свої вимоги захисник мотивує тим, що судом першої інстанції порушено вимоги статей 23, 94 КПК, а саме - положень засади безпосередності дослідження доказів. Крім того, посилається на те, що всупереч положенням ст. 374 КПК суд у вироку не навів доказів на підтвердження спрямованості умислу ОСОБА_1 на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому. Також зазначає, що судами як першої, так і апеляційної інстанцій було порушено права потерпілого, оскільки він належним чином не був повідомлений про день і час розгляду справи та йому не було надано копії вироків.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Кулаківський К.О. вважав касаційні скарги необґрунтованими та просив залишити їх без задоволення.
Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційні скарги захисників у повному обсязі та заявив клопотання про зміну йому запобіжного заходу.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_1, прокурора Кулаківського К.О., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, захисник Савченко А.М. фактично просить надати доказам у кримінальному провадженні іншу оцінку, ніж їм надано судом першої інстанції, тобто посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.
Проте з матеріалів кримінального провадження убачається, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. 23 КПК дослідив зібрані у ньому докази в їх сукупності за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило його смерть.