ПОСТАНОВА
Іменем України
13 грудня 2019 року
м. Київ
справа №823/338/16
касаційне провадження №К/9901/28689/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Уманської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.05.2016 (суддя Рідзель О.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 (головуючий суддя - Земляна Г.В., судді: Межевич М.В., Сорочко Є.О.) у справі № 823/338/16 за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Добробут" до Уманської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Приватне сільськогосподарське підприємство "Добробут" звернулось до адміністративного суду з позовом до Уманської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.12.2015 № 0001312210, від 23.12.2015 № 0001302210, від 23.12.2015 № 0001322210, від 23.12.2015 № 0001332210.
Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 23.05.2016 адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 23.12.2015 № 0001312210 у повному обсязі та від 23.12.2015 № 0001302210 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 13109,10 грн., у тому числі 10487,28 грн. за основним платежем та 2621,82 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.09.2016 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.05.2016 залишив без змін.
Уманська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Черкаській області звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.05.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 та прийняти нове рішення, яким касаційну скаргу задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 50, 189 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 11, 72, 163 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Приватного сільськогосподарського підприємства "Добробут" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 30.09.2015, за результатами якої складено акт від 11.11.2015 № 1048/23-05-22/32506746.
Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем вимог пункту 50.2 статті 50, пункту 189.9 статті 189, підпункту 209.15.2 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв`язку з: неправомірним включенням суми податку на додану вартість у розмірі 23317,44 грн. за взаємовідносинами з Державним підприємством "Іваньківський цукровий завод" за податковою накладною від 24.11.2014 № 99/2 до складу податкових зобов`язання податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2014 року (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства); безпідставним врахуванням у складі податкових зобов`язань у деклараціях з податку на додану вартість (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства) сум податку на додану вартість, сформованих за наслідками взаємовідносин із Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, за грудень 2012 року в розмірі 15040,00 грн., за грудень 2013 року в розмірі 7687,00 грн., за листопад 2014 року в розмірі 3926,00 грн., за грудень 2014 року в розмірі 3460,00 грн.; незаконним визначенням податкових зобов`язань із постачання основних засобів на загальну суму 28038,00 грн. за наслідками прийняття самостійного рішення про їх ліквідацію з підстави непредставлення під час здійснення контрольного заходу необхідної підтверджуючої документації; заниженням бази оподаткування з орендної плати з юридичних осіб, що знаходиться за межами населеного пункту Тинівської сільської ради, за 2013 рік на суму 10487,28 грн.
На підставі зазначеного акта перевірки та з огляду на вказані порушення контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.12.2015 № 0001312210, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 68547,00 грн. за основним платежем та 17137,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також від 23.12.2015 № 0001302210, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 10487,28 грн. за основним платежем та 2621,82 за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відповідно до пункту 209.1 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.
За правилами пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.
Підпунктом 209.15.2 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що діяльністю у сфері сільського господарства є виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація; виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація; надання послуг іншим сільгосптоваровиробникам (юридичним особам) та/або фізичним особам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг).
Відповідно до пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку-суб`єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку-їх виробником.
Підпунктом 209.17.14 пункту 209.17 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при цьому передбачено, що дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства поширюється на надання послуг із використанням сільськогосподарської техніки за участю обслуговуючого персоналу.
У справі, що розглядається, судами встановлено, що між позивачем (замовник) та Державним підприємством "Іваньківський цукровий завод" (виконавець) укладено договір від 24.10.2014 № 104 на переробку давальницької сировини - цукрових буряків урожаю 2014 року власного виробництва, пунктом 1.1 якого передбачено, що Приватне сільськогосподарське підприємство "Добробут" зобов`язується в порядку та на умовах визначених договором здійснити поставку сировини на переробне підприємство.
На виконання умов цього правочину позивачем надано Державному підприємству "Іваньківський цукровий завод" послуги з перевезення власного цукрового буряка та включено суму податку на додану вартість у розмірі 23317,41 грн. за податковою накладною від 24.11.2014 № 99/2, виписаною на адресу контрагента, до складу податкових зобов`язань податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2014 року (спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства).
Вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
В порушення наведених процесуальних приписів попередні судові інстанції достеменно не з`ясували, який персонал підприємства залучався до перевезення продукції та чи залучався взагалі, а також із застосуванням якого транспорту здійснювалось перевезення позивачем власного цукрового буряка на адресу контрагента та чи є цей транспорт сільськогосподарською технікою, на надання послуг із застосуванням якої згідно з підпунктом 209.17.14 пункту 209.17 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) поширюється дія спеціального режиму оподаткування.
Крім того, судами попередніх інстанцій з`ясовано, що 02.10.2012 між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір поставки продукції, на виконання якого продавцем передано у власність Приватного сільськогосподарського підприємства "Добробут" сільськогосподарську продукцію - олію соняшникову.