ПОСТАНОВА
Іменем України
13 грудня 2019 року
Київ
справа №806/1762/16
адміністративне провадження №К/9901/11763/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В. М.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року (головуючий суддя - Токарева М.С.)
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року (головуючий суддя - Жизневська А.В., судді - Котік Т.С., Охрімчук І.Г.)
у справі № 806/1762/16
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Київській області,
про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1, скаржник) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач, ГУНП в Київській області), в якому просив:
- визнати неправомірними дії Головного управління Національної поліції в Київській області в частині ненадання йому інформації на запит від 01 вересня 2016 року;
- зобов`язати відповідача надати інформацію на його запит від 01 вересня 2016 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії - відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що коло питань, з яким позивач звернувся до відповідача, підпадає під визначення "заява (клопотання)", а тому запит позивача необхідно розглянути у строк визначений ч. 1. ст. 20 Закону України "Про звернення громадян". Крім того, суд першої інстанції наголосив, що станом на час звернення до суду з даним позовом та на час розгляду даної адміністративної справи не закінчився термін, визначений Законом України "Про звернення громадян" для надання відповіді. Наведені обставини свідчать, що жодної бездіяльності відповідачем допущено не було, а тому немає правових підстав щодо зобов`язання відповідача надати відповідь на звернення позивача від 01.09.2016, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
01 грудня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, в якій відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені рішення судів і направити справу на новий розгляд.
В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що відповідачем не розглянуто його запиту та не надано відповіді по суті запиту. Крім того, суди, на думку скаржника, дійшли помилкового висновку щодо необхідності застосування вимог Закону України "Про звернення громадян". Також скаржник зауважив про упередженість головуючої судді Житомирського окружного адміністративного суду, з підстав чого і представником позивача заявлялось клопотання про відвід, оскільки вона була зацікавлена в наслідках розгляду справи та завідомо прийняла рішення на користь відповідача, показавши свою залежність від правоохоронних органів. Крім того, скаржник зауважує про порушення головуючим суддею норм процесуального права, а саме - реєстрацію копії заперечень 27.09.2016, в той час як оригінал заперечень був зареєстрований 29.09.2016, тобто після ухвалення судового рішення судом першої інстанції
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.
Відповідачем відзиву чи заперечення на зазначену касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року зазначену касаційну скаргу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач 01.09.2016 оформив запит до ГУ НП в Київській області, у якому просив:
- провести перевірку та сповістити чи були у відрядженні працівники поліції ГУ НП в Київській області 30.08.2016 в с. Медвин, Богуславського району Київської області;
- сповістити прізвища працівників поліції ГУ НП в Київській області, які 30.08.2016 були в с. Медвин, Богуславського району Київської області.
Вказаний запит було направлено на адресу відповідача 02.09.2016, що підтверджено наявною у матеріалах справи копією квитанції про відправлення рекомендованого листа.
У зв`язку із ненаданням відповідачем інформації на запит, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII "Про інформацію" право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
Частина 1 ст. 1 Закону № 2939-VI: публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
За змістом частин першої, другої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Відповідно до статті 20 Закону № 2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
Поряд із цим, статтею 40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Деталізацію наведене право отримало у Законі України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР). Відносини з розгляду звернень громадян є основним і єдиним предметом регулювання цього Закону.