ПОСТАНОВА
Іменем України
13 грудня 2019 року
Київ
справа №820/3932/16
адміністративне провадження №К/9901/12553/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В. М.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року (головуючий суддя - Самойлова В.В., судді - Панченко О.В., Зінченко А.В.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року (головуючий суддя - Русанова В.Б., судді - Присяжнюк О.В., Курило Л.В.)
у справі № 820/3932/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування наказу, рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
В липні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач 1, ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач 2, ГУ ДМСУкраїни в Харківській області), в якому просив:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 30.06.2016 року № 30-16;
- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 29.04.2016 р. № 67;
- зобов`язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу, рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у позивача, громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1, у разі повернення до країни громадянської належності, не існує об`єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тобто умови, передбачені пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні. Також встановлено, що при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі позивача не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, тобто умови, передбачені пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні. Окрім того, до прибуття в Україну, позивач перебував у третій безпечній країні, що відповідно до абзацу сьомого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" є умовою, за якою заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
30 грудня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року.
В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що судами попередніх інстанцій взято до уваги лише інформацію про країну походження позивача, наданої відповідачем. Також суди, дійшовши висновку про перебування позивача у третій безпечній країні, водночас не провели оцінки Казахстану на відповідність критеріям третьої безпечної країни. Крім того, скаржником зауважується, що отримання позивачем паспорту Афганістану, як добровільне користування захистом країни громадянської належності, не є підставою для відмови у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Скаржником вказується, що судами не враховано, що його побоювання стати жертвою переслідувань пов`язані з тим, що позивач працював на американську компанію і через це став ворогом для руху "Талібан". Відтак, заява позивача про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, на його думку, не була очевидно необґрунтованою.
06 лютого 2017 року судом касаційної інстанції отримано заперечення відповідача на касаційну скаргу, в якому зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішили спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права на підставі всебічно з`ясованих обставин справи, а тому підстав для їх скасування чи зміни - відсутні.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11.04.2016 ОСОБА_1 - громадянин Афганістану звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області № 36 від 29.04.2016 р. повідомлено позивача про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.10).
Підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є наказ Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області №67 від 29.04.2016 р., в якому зазначено, що заява позивача є очевидно необґрунтованою та не містить умов, передбачених п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с.64).
30 червня 2016 року Державною міграційною службою України прийнято рішення від №30-16 про відхилення скарги позивача на рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що повідомлено позивача Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області №49 від 14.07.2016.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є мусульманином-сунітом, до жодної громадської, військової, релігійної чи політичної організації не належав, а також те, що до Головного управління ДМС України в Харківській області позивач звертається вдруге.
Позивач не відразу звернувся за захистом в Україні - прибувши в Україну у січні 2011 року, а звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області лише у жовтні 2012 року.
Органом міграційної служби встановлено, що повідомлені скаржником побоювання повернення до країни походження жодним чином не відрізняються від побоювань, викладених ним у 2012 році.
Під час свого першого звернення за захистом в Україні у 2012 році, позивач нічого не повідомляв про розшук його талібами та погрози останніми його рідним після його від`їзду до України.
Позивач користується захистом країни своєї громадянської належності, доказом чого, свідчить факт добровільного та безперешкодного отримання ним паспорта громадянина Афганістану у червні 2010 року.
Позивач ніколи не був причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами (про що свідчать і анкети заявника від 15 жовтня 2012 року та 11 квітня 2016 року).
При судовому розгляді встановлено, що у грудні 2010 року позивачеві було відкрито ділову візу в Посольстві Республіки Казахстан в Афганістані, м. Кабул, (приймаюча сторона - Торгове представництво Афганістану в Казахстані) та, як він стверджує, наприкінці 2010 року, прибув літаком до Казахстану (м. Алмати). За його свідченнями, він менше місяця біля 3 тижнів - анкета від 11 квітня 2016 року) проживав у знайомого свого дяді з України в м. Алмати, чекаючи відкриття візи до України.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Абзац 7 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI:Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Частина 6 статті 8 Закону № 3671-VI: Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.