Постанова
Іменем України
4 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 265/6582/16-ц
Провадження № 14-17 цс 19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Держави України в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМ України), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування майнової шкоди
за касаційною скаргою, поданою від імені КМ України Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області(далі - ГТУЮ у Донецькій області), на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 квітня 2017 року, ухвалене суддею Адамовою Т. С., і рішення Апеляційного суду Донецької області від 16 серпня 2017 року, ухвалене колегією суддів у складі Ткаченко Т. Б., Гаврилової Г. Л., Кочегарової Л. М.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 4 листопада 2016 року позивачка подала до суду позовну заяву, в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила відшкодувати їй за рахунок коштів Державного бюджету України заподіяну терористичним актом шкоду у розмірі 888 715 грн за пошкоджене торгівельне приміщення, розташоване на АДРЕСА_1 (далі - торгівельний об`єкт), а також судові витрати у розмірі 3 000 грн, пов`язані з проведенням судової оціночно-будівельної експертизи.
2. Позовну заяву мотивувала такими обставинами :
2.1. 24 січня 2015 року у період проведення антитерористичної операціївнаслідок терористичного акта - артилерійського обстрілужитлового масиву у мікрорайоні "Східний" м. Маріуполя - був пошкоджений (знищений) належний позивачці на праві власності торгівельний об`єкт.
2.2. Згідно з розпорядженням КМ України № 1275-р від 2 грудня 2015 року м. Маріуполь належить до населених пунктів, в яких проводилася антитерористична операція.
2.3. Місто Маріуполь не належить до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють їхні повноваження відповідно до розпорядження КМ України № 1085 від 7 листопада 2014 року.
2.4. Станом на 24 січня 2015 року органи державної влади на території м. Маріуполя Донецької області здійснюють повноваження в повному обсязі, проте досі не відшкодували завдану позивачці шкоду, а торгівельний об`єкт досі не є відновленим.
2.5. Управління Служби безпеки України (далі - УСБУ) в Донецькій області проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22015050000000047 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 258 Кримінального кодексу України (далі - КК України). У цьому кримінальному провадженні позивачка є потерпілою.
2.6. Згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи розмір шкоди, спричиненої позивачці внаслідок пошкодження торгівельного об`єкта, складає 888 715 грн.
2.7. Відсутній спеціальний нормативний акт - Порядок надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій і Луганській областях, - який мав бути підготовлений і внесений на розгляд КМ України ще в жовтні 2014 року на виконання його розпорядження № 1002-р від 16 жовтня 2014 року.
2.8. Від зобов`язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) Україна відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.
2.9. До ситуації, в якій опинилася позивачка, застосовними є висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), сформульовані в його рішеннях від 8 січня 2004 року у справі "Айдер та інші проти Туреччини" (Ayder and Others v. Turkey, заява № 23656/94) та від 19 жовтня 2012 року у справі "Катан та інші проти Молдови і Росії" (Catan and Others v. Moldova and Russia, заява № 43370/04 та інші).
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
3. 20 квітня 2017 року Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя Донецької області ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
4. Мотивував рішення так :
4.1. Позивачка зверталася до Маріупольської міської ради та Донецької обласної державної адміністрації з приводу відшкодування їй шкоди, завданої 24 січня 2015 року пошкодженням (знищенням) торгівельного об`єкта. Проте їй відмовили через невизначеність законами органу державної влади, відповідального за відшкодування шкоди, та через відсутність державних програм щодо компенсації втрат, понесених населенням через терористичні акти.
4.2. Слідчий відділ УСБУ в Донецькій області проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22015050000000047 від 24 січня 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 258 КК України. Через пошкодження внаслідок обстрілу торгівельного об`єкта 17 березня 2015 року позивачку залучили як потерпілу у цьому провадженні.
4.3. За даними вказаного досудового розслідування встановлено, що 24 січня 2015 року відбувся артилерійський обстріл мікрорайону "Східний" Орджонікідзевського району міста Маріуполя, внаслідок чого 30 осіб загинули, не менше 119 осіб отримали тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, пошкоджені житлові будинки та нежитлові приміщення, ринки "Київський" і "Денис".
4.4. Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи, складеного 21 березня 2017 року судовим експертом, розмір шкоди, завданої позивачці внаслідок пошкодження 24 січня 2015 року торгівельного об`єкта, складає 888 715 грн.
4.5. Відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, згідно зі статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" (далі - Закон) провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини. Відшкодувавши шкоду фізичній особі, держава отримує право вимоги до особи, винної у терористичному акті.
4.6. За змістом статей 1, 11 і 19 Закону встановлення осіб, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 Закону. Після відшкодування шкоди потерпілому у разі встановлення осіб, які заподіяли шкоду, держава може стягнути з них суму виплаченого нею відшкодування у порядку, визначеному законом.
5. 14 червня 2017 року Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя Донецької області ухвалив додаткове рішення, яким стягнув з Держави України в особі КМ України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь держави судовий збір у розмірі 8 000 грн.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
6. 16 серпня 2017 року Апеляційний суд Донецької області ухвалив рішення, яким рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 квітня 2017 року залишив без змін, а додаткове рішення цього ж суду від 14 червня 2017 року змінив: стягнув з Держави України в особі КМ України за рахунок коштів Державного бюджету України в дохід держави судовий збір у розмірі 6 890 грн.
7. Апеляційний суд мотивував рішення так :
7.1. Суд першої інстанції правильно встановив, що шкода позивачці завдана терористичним актом - артобстрілом житлових районів міста Маріуполя - у період проведення антитерористичної операції.
7.2. Місто Маріуполь Донецької області не включене до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням КМ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення".
7.3. Станом на 24 січня 2015 року органи державної влади на території м. Маріуполя Донецької області здійснювали повноваження в повному обсязі, проте позивачка досі не отримала відшкодування за завдану їй шкоду.
7.4. Кодекс цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) регулює правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон. Застосування його статті 19 не пов`язане із наявністю обвинувального вироку суду.
7.5. Відсутні спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях. Тому для визначення розміру відшкодування позивачці шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження (знищення) торгівельного об`єкта терористичним актом, слід застосовувати приписи статті 86 КЦЗ України, яка узгоджується зі статтею 19 Закону.
7.6. Від зобов`язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції Україна не відступала.
7.7. У рішенні від 8 січня 2004 року у справі "Айдер та інші проти Туреччини" ЄСПЛ вказав, що відповідальність держави має абсолютний характер і об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Держава може бути притягнута до відповідальності з метою відшкодування шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (§ 70). На думку ЄСПЛ, відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії її органів та їх посадових осіб.
7.8. У рішенні від 19 жовтня 2012 року у справі "Катан та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями "Придністровської молдавської республіки" (далі - ПМР), факт того, що цей регіон визнається за міжнародним правом частиною території Молдови, тягне за собою обов`язок за статтею 1 Конвенції використати всі доступні державі юридичні та дипломатичні засоби, щоби продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (§ 110).
7.9. Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка зазначила відповідачем саме Державу Україну, а представником останньої -КМ України.
7.10. Відповідно до статті 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України, і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави має виступати ДКС України.
7.11. Вирішуючи питання про стягнення судового збору у розмірі 8 000 грн (1600 грн х 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), суд першої інстанції помилково застосував абзац другий підпункту 1 пункту 1 частини другої Закону України "Про судовий збір" у редакції, чинній з 1 січня 2017 року).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. У серпні 2017 року КМ України, від імені якого діяло ГТУЮ у Донецькій області, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 16 серпня 2017 року й ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
9. 12 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
10. Обґрунтував ухвалу тим, що у цій справі є виключна правова проблема, вирішення якої потрібне для забезпечення розвитку права таформування єдиної правозастосовної практики у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом. Для вирішення цієї проблеми необхідно, зокрема, визначити:
10.1. Юридичну підставу відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом (стаття 19 Закону, стаття 86 КЦЗ України, чи їх застосування за аналогією закону).
10.2. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом.
10.3. Суб`єкта відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, з урахуванням території, на якій відбулося заподіяння шкоди (підконтрольна чи непідконтрольна).
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11. КМ України мотивує касаційну скаргу так :
11.1. Суди попередніх інстанцій не визначилися з предметом і підставами позову, оскільки позивачка мотивувала вимоги як тим, що належне їй нерухоме майно було пошкоджене внаслідок терористичного акта (обстрілу), так і тим, що вона зазнала шкоди внаслідок обстрілу житлових районів у період проведення антитерористичної операції. Тому незрозуміло, за яких саме обставин пошкоджений торгівельний об`єкт: вчинення злочину (терористичного акта), проведення антитерористичної операції чи надзвичайної ситуації. Вказані обставини є самостійними, різними підставами позову про відшкодування шкоди. Право таке відшкодування за кожною з означених підстав регламентується різними нормами матеріального права. А тому залежно від обраної підстави позову відмінним є предмет доказування.
11.2. Позивачка не надала належних доказів пошкодження торгівельного об`єкта саме внаслідок терористичного акта.
11.3. Досудове розслідування у відповідному кримінальному провадженні, в якому позивачка залучена як потерпіла через пошкодження внаслідок обстрілу належного їй нерухомого майна, триває, а обов`язковою умовою застосування припису статті 19 Закону є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили.
11.4. Суди застосували приписи КЦЗ України, які незастосовні до спірних правовідносин.
11.5. Відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, не належить до повноважень КМ України. Останній не є належним представником держави у цій справі та не є розпорядником бюджетних коштів. Тому позовні вимоги до Держави України в особі КМ України не відповідають приписам статті 170 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини четвертої статті 38 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій.
(2) Позиція позивачки
12. У січні 2018 року позивачка подала відзив на касаційну скаргу. Просить оскаржені рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
13. Відзив на касаційну скаргу мотивувала так :
13.1. Суди правильно встановили обставини, внаслідок настання яких пошкоджений торгівельний об`єкт. А доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин.
13.2. Оскільки за статтею 19 Закону держава відшкодовує шкоду незалежно від її вини, помилковим є аргумент касаційної скарги про те, що обов`язковою умовою застосування цієї статті є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили.
13.3. КМ України є належним представником Держави України у спірних правовідносинах.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Щодо наявності у позивачки легітимних очікувань відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої пошкодженням внаслідок терористичного акта торгівельного об`єкта
14. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
15. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачка є власником торгівельного об`єкта - крамниці непродовольчих товарів "Єва", - який був пошкоджений (знищений) 24 січня 2015 року, а також розташованої за адресою торгівельного об`єкта земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування магазину продовольчих і непродовольчих товарів та кафетерію.
16. Позивачка звернулася до суду, мотивувавши позов, зокрема тим, що не отримала від держави відшкодування за пошкодження (знищення) її торгівельного об`єкта, на яке позивачка, на її думку, має право згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
17. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивачка зверталася до Маріупольської міської ради та Донецької обласної державної адміністрації щодо отримання вказаного відшкодування, проте отримала відмови через невизначеність органу, відповідального за надання такого відшкодування, та відсутність відповідних державних програм. Тому позивачка вважає, що Держава Україна порушила закріплене у статті 19 Закону право на отримання відшкодування, оскільки тривалий період часу не надає компенсацію, внаслідок чого невідновленим є торгівельний об`єкт (т. 1, а. с. 5).
18. Позивачка не стверджувала, що пошкодження належного їй на праві власності торгівельного об`єкта було наслідком порушення державою її негативного обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а суди попередніх інстанцій не встановили, що таке пошкодження відбулося внаслідок дій держави. Отже, ця справа стосується захисту позивачкою не права власності на торгівельний об`єкт і земельну ділянку, на якій він розташований, від посягань з боку держави, а права на отримання за рахунок держави відшкодування шкоди, заподіяної у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акта належного позивачці на праві власності торгівельного об`єкта.
19. Тому Велика Палата Верховного Суду має встановити, чи охоплюється поняттям "майно" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції право на відшкодування державою шкоди, передбачене у статті 19 Закону.
20. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 5 січня 2000 року у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).
21. Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 35).
22. Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 2 липня 2002 року у справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 50).
23. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду повинна з`ясувати, чи має право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок стверджуваного пошкодження під час терористичного акта належного позивачці на праві власності торгівельного об`єкта, таку юридичну основу, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачки. Остання окреслила його у заяві про збільшення позовних вимог сумою у 888 715 грн (т. 1, а. с. 183-184), що на час розгляду справи є реальноювартістю зазначеного об`єкта, визначеною відповідно до проведеної на підставі ухвали суду першої інстанції від 3 березня 2017 року судової оціночно-будівельної експертизи (т. 1, а. с. 179-180). Хоча у позовній заяві позивачка оцінювала вартість завданої їй шкоди у 759 806 грн, виходячи з вартості відновлення торгівельного об`єкта, відповідно до кошторисного рахунку, складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 станом на 30 березня 2016 року (т. 1, а. с. 22-44), а згідно з поданим до суду першої інстанції 16 січня 2017 року клопотанням про приєднання письмових доказів до матеріалів справи (т. 1, а. с. 82), - виходячи з вартості права вимоги відшкодування шкоди, завданої "об`єкту комерційної нерухомості", оціненого у 500 987 грн у звіті про оцінку Приватного підприємства (далі - ПП) "Центр експертних послуг" від 15 червня 2015 року (т. 1, а. с. 83-112).
24. Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
25. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
26. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).
27. За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
28. Суди попередніх інстанцій вказали, що згідно з відомостями досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22015050000000047 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 258 КК України (терористичний акт, який призвів до загибелі людей), 24 січня 2015 року відбувся артилерійський обстріл мікрорайону "Східний" Орджонікідзевського району м. Маріуполя. Внаслідок цього обстрілу 30 осіб загинули, не менше 119 осіб отримали тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, пошкоджені житлові будинки та нежитлові приміщення, ринки "Київський" і "Денис". Суди першої й апеляційної інстанцій на підставі відповідей Слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Донецькій області (т. 1, а. с. 146, 150, 157) на запити суду встановили, що станом на момент розгляду справи досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні тривало, а позивачка через пошкодження її торгівельного об`єктаотримала статус потерпілої.
29. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України).
30. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ЄСПЛ, дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 9 червня 2013 року, та статті 1207 цього кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі "Петльований проти України" (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08) і від 16 грудня 2014 року у справі "Золотюк проти України" (Zolotyuk v. Ukraine, заява № 3958/13)).
31. Частина перша статті 19 Закону передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону).
32. З огляду на зміст вказаних приписів реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами. Більше того, у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі "Будченко проти України" (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі "Петльований проти України").
33. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 КЦЗ України постановою КМ України від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок), який викладений у редакції постанови КМ України від 10 липня 2019 року № 623:
33.1. Порядок не поширюється на випадки відшкодування державою шкоди постраждалим від пошкодження торгівельних об`єктів, інших нежитлових будівель і споруд внаслідок терористичного акта (незалежно від того, чи таке пошкодження відбулося під час і на території проведення антитерористичної операції, чи ні).
33.2. Постраждалими згідно з пунктом 2 Порядку визнаються особи, житлові будинки (квартири) яких: пошкоджено внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків (таким постраждалим надається грошова допомога); зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації (таким постраждалим надається грошова компенсація).
33.3. Розмір грошової компенсації зазначеним постраждалим визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження житлових будинків (квартир), які зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, але не більше ніж 300 000 грн (абзац другий пункту 7 Порядку).