ПОСТАНОВА
Іменем України
12 грудня 2019 року
Київ
справа №608/1325/16-а
адміністративне провадження №К/9901/22983/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В.М.,
Шевцової Н.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року (головуючий суддя - Большакова О.О., судді - Глушко І.В., Макарик В.Я.) у справі
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Чортківської районної державної адміністрації Тернопільської області
про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
у с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Чортківської районної державної адміністрації Тернопільської області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що її звільнено з роботи у період тимчасової непрацездатності. В день звільнення 13 липня 2016 року їй було відкрито лікарняний листок про тимчасову непрацездатність, що підтверджується цим листом серії АГЮ №976161, виданим Чортківською ЦКРЛ від 13 липня 2016 року, на якому вона перебувала по 18 липня 2016 року з обов`язком приступити до роботи 19 липня 2016 року. Позивач зазначала, що вона не погоджувалась на таке звільнення, оскільки строк дії трудового договору станом на 13 липня 2016 року ще не закінчився та не зважаючи на те, що вона також повідомила керівника, що перебуває на лікарняному, він звільнив її. Вважала, що розірвання трудового договору відбулось з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а не у зв`язку із закінченням строку дії договору, який наступав аж 14.08.2016, а тому наказ про її звільнення не може бути визнано обґрунтованим та законним. Вказувала, що незаконними діями відповідача їй була спричинена моральна (немайнова) шкода, адже незаконне звільнення з роботи спричинило їй моральні страждання, завдало душевного болю і переживання, викликало вимушені зміни у життя.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Постановою Чортківського районного суду Тернопільської області від 30 листопада 2016 року уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Чортківської районної державної адміністрації Тернопільської області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Скасовано наказ Управління соціального захисту населення Чортківської районної державної адміністрації Тернопільської області від 13 липня 2016 року № 62-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким звільнено ОСОБА_1 провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення з роботи 14 серпня 2016 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України, як незаконний.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення Управління соціального захисту населення Чортківської районної державної адміністрації Тернопільської області з 13 липня 2016 року.
Стягнуто з Управління соціального захисту населення Чортківської районної державної адміністрації Тернопільської області, м. Чортків, вул. Шевченка, 34 на користь ОСОБА_1, АДРЕСА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 липня 2016 року по 29 листопада 2016 року в сумі 15953 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят три) гривні 42 копійки та 1000 (одну тисячу) гривень спричиненої їй моральної шкоди.
Стягнуто з Управління соціального захисту населення Чортківської районної державної адміністрації Тернопільської області, м. Чортків, вул. Шевченка, 34 Тернопільської області - 551 гривню 20 копійок судового збору в дохід держави.
Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та в частині виплати середнього заробітку за один місяць в сумі - 2116 (дві тисячі сто шістнадцять) гривень 27 копійок.
Ухвалюючи рішення у справі, суд дійшов висновку, що винесення наказу про звільнення ОСОБА_1 саме 13 липня 2016 року є незаконним, оскільки строк дії трудового договору останньої не закінчився станом на 13 липня 2016 року. Суд вказав, що строк дії договору був пов`язаний з настанням події, а саме виповнення 1-річного віку дитині основного працівника управління ОСОБА_2 - ОСОБА_3, про що свідчать письмові заяви ОСОБА_2 та копія свідоцтва про народження ОСОБА_3, та про цю обставину ствердила також в судовому засіданні представник відповідача, а такий строк закінчення трудового договору з ОСОБА_1 мав настати аж 14 серпня 2016 року. Крім того, суд врахував, що відповідачем було проведено оплату листка непрацездатності ОСОБА_1, чим спростовано докази представника відповідача щодо того, що позивачка 13 липня 2016 року була здоровою та були підстави для винесення наказу про її звільнення саме 13 липня 2016 року. Суд зазначив, що той факт, що позивачка повідомила керівника управління про хворобу та відкриття листка непрацездатності 13 липня 2016 року підтверджується і тією обставиною, що 13.07.2016 ОСОБА_1 подзвонила на лінію 102 щодо вчинення відносно неї начальником управління неправомірних дій під час перебування її на лікарняному. З огляду на вказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивача на посаді та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд врахував те, що незаконне звільнення ОСОБА_1 з роботи спричинило їй моральні страждання, завдало душевного болю і переживання, викликало вимушені зміни у її житті, оскільки виникла необхідність з працевлаштування, а таке є утрудненим, тому визначив розмір такого відшкодування в сумі 1000 гривень.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Чортківської районної державної адміністрації Тернопільської області задоволено. Постанову Чортківського районного суду Тернопільської області від 30 листопада 2016 року скасовано та прийнято нову, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Чортківської районної державної адміністрації Тернопільської області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди повністю.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що наказ про звільнення видається в останній день дії строкового договору або до цього із зазначенням дати звільнення, що обумовлена строком трудового договору. В будь-якому випадку днем звільнення є останній день роботи, що визначений трудовим договором, і законодавство не встановлює обов`язку власника або уповноваженого ним органу попереджати працівника про майбутнє звільнення у зв`язку із закінченням строку договору. У разі неприпинення такого договору в зазначений строк він вважається продовженим на невизначений строк. Суд зазначив, що загальне правило щодо заборони звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності встановлене ст. 40 КЗпП і стосується лише випадків розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Виходячи із вищезазначеного, суд зробив висновок, що перебування працівника на лікарняному у зв`язку з хворобою на момент закінчення строку дії строкового трудового договору не є підставою для продовження трудових відносин, а лише спричиняє зобов`язання роботодавця перед працівником щодо виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності протягом перших п`яти днів хвороби. Отже, зазначені обмеження щодо звільнення працівника під час хвороби застосовуються виключно у разі припинення трудових відносин з працівником з ініціативи роботодавця. Натомість, звільнення працівника у зв`язку з закінченням строку строкового трудового договору не є ініціативою роботодавця, а є лише наслідком спливу строку дії строкового трудового договору. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади є законним і підстав для його скасування немає, а отже відсутні і підстави для поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
23 березня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 (далі - скаржник) на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року, в якій позивач просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції помилково взято до уваги роз`яснення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Посилається на те, що звільнення працівника з ініціативи власника в період його тимчасової непрацездатності не допускається. Вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено всі обставини у справі та прийнято законне рішення, яке безпідставно було скасовано судом апеляційної інстанції.
Відповідачем до Суду надано заперечення на касаційну скаргу, в яких вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Зауважує, що з позивачем було укладено строковий трудовий договір на визначений строку, встановлений за погодженням сторін. Наказ про звільнення видається в останній день дії строкового договору або до цього із зазначенням дати звільнення, що обумовлена строком трудового договору. Зауважує, що фактичне звільнення позивача відбулось 14.08.2016 - в останній день дії строкового договору і в цей день позивач не перебувала ані на лікарняному, ані у відпустці. Відповідач зазначає про відсутність заборони звільнення позивача в період тимчасової непрацездатності, оскільки останню звільнено не за ч. 3 ст. 40 КЗпП України, а відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Також посилається на невірний розрахунок судом першої інстанції сум, присуджених до стягнення на користь позивача. Відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.