ПОСТАНОВА
Іменем України
12 грудня 2019 року
Київ
справа №815/2404/18
адміністративне провадження №К/9901/68225/18, №К/9901/68417/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Шишова О. О., Мартинюк Н. М.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Держспоживслужби в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 у складі судді Іванова Е. А. та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 у складі колегії суддів: Шляхтицького О. І., Потапчука В. О., Семенюка Г. В. у справі № 815/2404/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держспоживслужби в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду із вказаним позовом до Головного управління Держспоживслужби в Одеській області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо ненадання позивачу відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку;
- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області надати позивачу відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку з дня прийняття рішення судом до 03.07.2020.
2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
2.1. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення суду першої інстанцій змінено, зокрема виключено із мотивувальної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 положення, в яких надається правова оцінка відповідним рішенням відповідача щодо відмови у наданні відпустки ОСОБА_1 .
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. 16 березня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку з 19.03.2018 у зв`язку з тим, що його дружина - ОСОБА_2 вийшла на роботу і з 25.01.2018 працює на посаді агронома в сільськогосподарському підприємстві в режимі ненормованого робочого дня, що унеможливлює здійснення належного догляду за їхнім немовлям - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3.2. До заяви було додано копію свідоцтва про народження НОМЕР_2 і оригінал довідки з місця роботи дружини від 15.03.2018.
3.3. 21 березня 2018 року позивач отримав відмову відповідача з мотивуванням, що надана заява не відповідає вимогам законодавства.
3.4. У подальшому, 22.03.2018 позивач звернувся до Головного управління Держпраці в Одеській області зі скаргою на яку 03.05.2018 була дана відповідь, що за захистом його прав слід звертатися до суду.
3.5. Позивач повторно звернувся до відповідача 03.04.2018, додавши до заяви: свідоцтво про народження сина, нову довідку від підприємства де працює дружина і довідку з Управління соціального захисту населення у Суворовському районі міста Одеси.
3.6. Відповідачем 16.04.2018 повторно відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його заяви у зв`язку з тим, що надана заява не відповідає вимогам законодавства без посилання на конкретні норми.
3.7. Позивач звернувся зі скаргою про бездіяльність та дії Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області до вищестоящої організації - Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, яка розглянувши його скаргу листом від 04.05.2018. вих. № 601-032-10/3-70-18 зобов`язала Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 .
3.8. У подальшому, 10.05.2018 позивач утретє звернувся до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області із заявою про відпустку, але 16.05.2018 він дізнався від начальника відділу управління персоналом - Коваль Світлани Василівни, що вимогу вищестоящої організації проігнорована і йому відпустка не надається, про що окремо повідомлять письмово.
3.9. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом оскільки вважає, що відповідачем порушено його права, визначені Кодексом законів про працю України та Законом України "Про відпустки".
4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав на те, що надані позивачем відповідачу довідки з місця роботи дружини не містять інформації про її перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку та виходу на роботу. Судом встановлено, що надані довідки є різними за своїм змістом та підтверджують лише факт працевлаштування дружини позивача з 25.01.2018. Відтак надана позивачем інформація, на переконання суду першої інстанції, не створює для відповідача обов`язку задовольнити його заяву та надати ОСОБА_1 відповідну відпустку.
4.1. Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із прохальної частини апеляційної скарги позивача, яку останній виклав лише стосовно частини заявлених позовних вимог. Так, суд апеляційної інстанції вказав на те, що оскільки позивачем неправильно обрано спосіб захисту, позовні вимоги не можуть бути задоволені. Зокрема судом зазначено, що по суті позовні вимоги стосуються не бездіяльності відповідача, а наданої ним відмови ОСОБА_1 в задоволенні його заяви. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для дослідження та викладу в тексті судового рішення обставин відмови в наданні позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Позивачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
5.1. Доводи касаційної скарги, грунтуються на тому, що судом першої інстанції хибно зроблено висновок про обставини розгляду його заяви, а судом апеляційної інстанції необгрунтовано зазначено про невірно обраний ним спосіб захисту. Щодо обставин справи, позивач стверджує, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, якими врегульовано порядок надання відпусток по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
6. Відповідачем також подано касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції, в якій Головне управління Держспоживслужби в Одеській області просить вказане рішення скасувати, та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
6.1. Мотивування касаційної скарги відповідача грунтується на тому, що судом апеляційної інстанції неправомірно обмежено позовні вимоги та допущено власне трактування меж як апеляційної скарги, так і позовних вимог.
6.2. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу позивача, в якому орган державної влади просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
7. Частиною другою статті 19 Конституції України від 28.06.1991 № 254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8. Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
9. Згідно з частиною другою статті 58 Закону № 889-VIII додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток надаються державним службовцям відповідно до закону.
10. Відповідно до частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII вирішення питання щодо надання державному службовцю додаткової відпустки необхідно здійснювати відповідно до норм Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки".
11. Так, на підставі статті 74 Кодексу законів про працю України 10.12.1971 № 322-VIII (далі - КЗпП України) громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
12. Положення статті 74 КЗпП України кореспондуються з нормою статті 2 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504, відповідно до якого право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
13. Тобто, за своєю правовою природою відпустка є спеціальною формою часу відпочинку, який надається працівникові його роботодавцем, та на час надання якої за таким працівником роботодавець зберігає робоче місце.
14. Відтак положенням КЗпП України та Закону України "Про відпустки" встановлюються види відпусток, що мають право отримувати працюючі особи, коло осіб, які мають право на відпустки відповідних видів, порядок, підстави, умови та строки надання відповідних відпусток.