ПОСТАНОВА
Іменем України
11 грудня 2019 року
Київ
справа №815/4340/17
адміністративне провадження №К/9901/2165/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним і скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року (головуючий суддя Завальнюк І.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року (головуючий суддя Осіпов Ю.В., судді Димерлій О.О., Скрипченко В.О.),
У С Т А Н О В И В:
I. Суть спору
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) про визнання неправомірним і скасування наказу від 18.08.2017 № 148 та зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Позов обґрунтував тим, що він не може повернутися до країни свого походження (Іраку), оскільки там його життю і свободі загрожуватиме небезпека через військові дії у країні в цілому та захоплення його рідного міста Мосул терористичним угрупуванням "Ісламська держава" (ІДІЛ). Повернутися на території, що контролюються урядом Іраку, він не може у зв?язку із загрозою переслідувань з релігійних та політичних причин як суніта, що походить з м. Мосул - колишньої столиці ІДІЛ. Вважав, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без урахування всіх обставин, які мають юридичне значення і дають підстави для отримання ним захисту в Україні.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року, відмовлено у задоволенні позову.
4. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачу правомірно відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки подана ним заява про надання притулку є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, визначені у пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
III. Провадження в суді касаційної інстанції
5. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
6. Зазначає, що в нього є умови як для визнання особою, яка потребує додаткового захисту, зважаючи на ситуацію загальнопоширеного насилля і систематичного порушення прав людини в Іраку, так і для визнання біженцем - через загрозу переслідувань з релігійних та політичних причин. Водночас суди не проаналізували інформацію по країні його походження, внаслідок чого ухвалили незаконні і необґрунтовані рішення.
7. У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області просить відмовити в її задоволенні. Стверджує, що аналізом актуальної інформації по країні походження позивача на час розгляду його заяви встановлено, що ситуація в Іраку змінилася, зокрема, державною владою звільнено рідне для заявника місто Мосул з-під контролю ІДІЛ і внутрішньо-переміщені особи масово туди повертаються. Виїзд позивача з Іраку пов?язаний з наміром здобути вищу освіту в Україні, а звернення до органу міграційної служби обумовлене бажанням залишитися в Україні, а не потребою у міжнародному захисті.
8. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
ІV. Встановлені судами фактичні обставини справи
9. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Іраку, уродженцем м. Мосул, область Найнава, за національністю араб; за віросповіданням мусульманин-суніт. З 20.10.2015 перебуває у шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2
10. Виїзд з країни громадянської належності, за словами шукача захисту, відбувся з метою отримання освіти у вищому навчальному закладі України. Перший в`їзд позивача в Україну відбувся 14.10.2008 на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 та одноразової візи типу О, виданої Одеським національним медичним університетом. Востаннє з Іраку позивач вибув 26.08.2012 авіарейсом Мосул (Ірак) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна).
11. 27.07.2017 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання йому міжнародного захисту. У заяві зазначив, що прибув в Україну в 2008 році з метою навчання в Одеському національному медичному університеті. Навчався до 2014 року, після чого поступив до клінічної ординатури до 11-ї лікарні м. Одеси. В 2015 році його рідне місто Мосул захопили терористи ІДІЛ і тоді ж він втратив зв`язок з батьками. На даний час вже спілкується з рідними. До Іраку повернутися не може через конфлікт між сунітами та шиїтами. У м. Мосул йому загрожує смерть або арешт через підозру на причетність до ІДІЛ, а в інші міста йому нема до кого їхати. Він є сунітом на ім`я ОСОБА_1, яке не люблять шиїти. Вони вважають, що ОСОБА_1 нечесно забрав від ОСОБА_3 халіфат . Також ОСОБА_1 штовхав дружину і зламав їй ребра, тому шиїти проти ім`я " ОСОБА_1 ". На території України у нього вже є дружина, з якою він проживає 2 роки. У жовтні 2017 року він зможе подати документи на посвідку на проживання. Також він звертався до дипломатичного представництва Іраку в Україні за оформленням нового паспортного документа, проте йому відмовили через недостатність в нього документів. Після цього він вирішив звернутися до ГУ ДМС України в Одеській області.
12. Звернення відбулося після закінчення строку легального перебування позивача на території України, який сплинув 08.11.2016, відповідно до посвідки на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_2, внаслідок чого позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності.
13. 08.08.2017 працівником органу міграції складено письмовий висновок про те, що заява ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
14. Зокрема, у висновку вказано, що звернення заявника за міжнародним захистом обумовлене лише намірами легалізуватися в Україні та не пов?язане із ситуацією в країні його громадянської належності, якою він до кінця не володіє. Ні заявник, ні його найближчі родичі не зазнавали і не зазнають будь-якої дискримінації або переслідувань в Іраку, сім?я заявника й досі проживає у м. Мосул та має доступ до широкого кола соціальних послуг (житло, робота, медична допомога, харчування, мережа Інтернет тощо). Приналежність заявника до сунітів не дає підстав вважати ймовірним його переслідування за релігійною ознакою, враховуючи, що Ірак є багатонаціональною країною із багатьма релігійними течіями, кожна з яких переважно проживає у певній частині країни. Заявник не бажає відмовлятися від захисту країни своєї громадянської належності. Водночас шлюб заявника з громадянкою України дає йому правові підстави для отримання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до Закону України "Про імміграцію".
15. Наказом Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області від 18.08.2017 № 148 громадянину Іраку ОСОБА_1 відмовлено в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Про прийняте рішення позивачу доведено повідомленням від 08.08.2017 № 5/1-243.
V. Позиція Верховного Суду
16. Частиною шостою статті 8 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671) передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
17. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671 біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
18. Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.