ПОСТАНОВА
Іменем України
10 грудня 2019 року
Київ
справа №813/3253/17
адміністративне провадження №К/9901/49602/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2017 року (головуючий суддя: Карп`як О.О.)
і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року (головуючий суддя: Судова-Хомюк Н.М., судді: Гуляк В.В., Коваль Р.Й.)
у справі №813/3253/17
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області
про зобов`язання вчинити дії.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у вересні 2017 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - "Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області"), в якому просив:
- забезпечити повний захист його конституційних прав (зокрема, визначених статтями 3, 124 Конституції України) при розгляді цієї справи та винесенні рішення, а також прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, визначених статтями 6 і 13) і протоколами до неї. Для цього позивач просить використати всі передбачені чинним законодавством України повноваження суду в таких випадках, зокрема, приписи частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") щодо можливості виходу за межі позовних вимог, якщо цього вимагатимуть встановлені обставини у справі, а також положення частини другої статті 162 КАС України про можливість прийняття постанови, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина;
- встановити правонаступника Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Головного управління Міністерства доходів і зборів України, повноваження якого є достатніми для повного виконання ним зобов`язань щодо надання позивачу інформації та копій документів на підставі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року у справі №813/625/14;
- зобов`язати відповідача:
1) прийняти виконавчий лист №813/625/14 від 8 серпня 2017 року до виконання;
2) відкрити виконавче провадження за виконавчим листом №813/625/14 від 8 серпня 2017 року;
3) направити заявнику постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №813/625/14 від 8 серпня 2017 року;
- ухвалити рішення про продовження дії виконавчого листа №813/625/14 від 8 серпня 2017 року до моменту повного виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що державний виконавець Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області безпідставно повернув стягувачу без прийняття до виконання виконавчий документ, який був виданий на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року у справі №813/625/14. Зазначає, що відповідач не врахував майновий стан позивача, який унеможливлює сплату авансового внеску, який підлягає стягненню за примусове виконання рішення суду на підставі виконавчого документа за заявою стягувача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 5 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовив.
Судові рішення обґрунтовані тим, що стаття 26 Закону України "Про виконавче провадження" містить вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати авансового внеску. Відтак, кожен стягувач зобов`язаний здійснювати авансування витрат на проведення виконавчих дій саме з виконання рішення, винесеного на його користь, окрім випадків коли згідно закону він звільнений від сплати авансового внеску. Як встановлено судами, позивач не входить до переліку осіб, які звільняються від сплати авансового внеску з питань примусового виконання рішення суду. До того ж, Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено можливості для державного виконавця звільняти стягувачів від сплати авансового внеску з огляду на їхній майновий стан. Отже, суди дійшли висновку, що відповідач правомірно повернув позивачу виконавчий документ.
Також суди встановили, що юридичну особу - боржника припинено, що є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу згідно частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження". Одночасно, питання заміни сторони у виконавчому провадженні та продовження дії виконавчого листа слід вирішувати у порядку статей 261, 264 КАС України (в редакції на час звернення позивача до суду з цим позовом) шляхом подання відповідних заяв у справі №813/625/14 у порядку розгляду питань, пов`язаних з виконанням судового рішення в адміністративній справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Позивач вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неповним з`ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального права.
На обґрунтування вимог касаційної скарги, зокрема, зазначає, що він був фінансово не спроможний здійснити авансування робіт відповідача (який є державним органом) щодо відкриття виконавчого провадження проти іншого державного органу, який порушив чинне законодавство України. А тому позивач просив суди першої та апеляційної інстанцій забезпечити захист його конституційних прав, а також прав, гарантованих Конвенцією, щодо виконання рішення суду у справі №813/625/14, яке набрало законної сили. Вважає, що за умови сплати позивачем авансового внеску для відкриття виконавчого провадження в подальшому держава Україна зобов`язана повернути йому ці витрати. Адже ці витрати позивача пов`язані з необхідністю примусового виконання рішення суду державним органом, який спочатку порушив права позивача, а пізніше порушив і статтю 129 Конституції України, не виконавши добровільно рішення суду. Скаржник зазначає, що держава також має забезпечити виконання цього рішення. На думку позивача, всі витрати, понесені ним для ініціювання відповідних процедур, держава зобов`язана повернути відповідно до норми статті 56 Конституції України. Проте, держава встановила такий надмірний (порівняно з фінансовими можливостями позивача, який є безробітним) авансовий платіж, що він не може його сплатити. Фактично держава, щоб відновити порушені нею права громадянина, вимагає від нього здійснення надмірної оплати. У випадку відсутності такої авансової оплати, держава відмовляється виконувати негативне для неї судове рішення.
Крім того, скаржник зазначає, що суд попередніх інстанцій, приймаючи рішення на користь відповідача, послались виключно на положення Закону України "Про виконавче провадження". Відтак, має місце очевидне порушення принципу верховенства права при розгляді справи щодо порушення конституційних прав позивача. Скаржник вважає, що коли стягувачем є малозабезпечена особа, то справедливим є, щоб ці витрати несла держава вже на етапі відкриття виконавчого провадження, оскільки саме вона допустила порушення прав найменш захищеної категорії своїх громадян.
Щодо позовної вимоги про ухвалення судом рішення про продовження дії виконавчого листа у справі №813/625/14 до моменту повного виконання рішення суду, то скаржник зазначає, що не пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Оскільки відповідач не відкрив виконавче провадження у вказаній справі, то позивач змушений був звернутись за захистом своїх прав до суду. До того ж, позивач обґрунтовано припускав, що на момент набрання рішенням суду в цій справі законної сили та за умови задоволення судом його позовної вимоги щодо відкриття виконавчого провадження, сплине вказаний вище строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідач не надав свого відзиву на касаційну скаргу.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 13 лютого 2014 року Львівський окружний адміністративний суд ухвалив постанову у справі №813/625/14 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, якою адміністративний позов задоволено частково. Зокрема, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова щодо ненадання публічної інформації на запит Хліпальського ОСОБА_2 Збігнєвовича №04/06 від 7 червня 2012 року та зобов`язано Державну податкову інспекцію у Личаківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області розглянути вказаний запит Хліпальського Юліана Збігнєвовича та надати запитувану інформацію.
Зазначена постанова суду у справі №813/625/14 набрала законної сили 28 жовтня 2014 року.
8 серпня 2017 року Львівський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у справі №813/625/14 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.
30 серпня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву на ім`я начальника Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа у справі №813/625/14 від 8 серпня 2017 року.
4 вересня 2017 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області на підставі пунктів 5, 8 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виніс повідомлення №10436 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі того, що:
- стягувач не сплатив авансовий внесок за примусове виконання рішення;
- згідно інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, юридичну особу боржника припинено.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - "КАС України") в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.