ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 612/712/16-к
провадження № 2148кмо18
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої Григор`євої І. В.,
суддів Анісімова Г. М., Кравченка С. І., Луганського Ю. М., Мазура М. В., Огурецького В. П., Щепоткіної В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Ширмер О. О.,
прокурора Чупринської Є. М.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 9 березня 2017 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Садове Близнюківського району Харківської області та жителя АДРЕСА_1,
кримінальне провадження стосовно якого за обвинуваченням за ч. 1 ст. 389 Кримінального кодексу України (далі - КК) закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Короткий зміст вироку, оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини
За вироком Близнюківського районного суду Харківської області від 5 грудня 2016 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 389 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, а на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки 2 місяці 11 днів.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винуватим в ухиленні від відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особою, засудженою до цього покарання.
Як установив місцевий суд, за попереднім вироком від 12 квітня 2016 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки 6 місяців і на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на строк тривалістю 2 роки. Попри це в період іспитового строку ОСОБА_2, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК, ухилився від відбування додаткового покарання - 1 вересня 2016 року о 13:30 керував автомобілем ВАЗ-2109 (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Патріотів у смт Близнюки Харківської області.
Апеляційний суд ухвалою від 9 березня 2017 року скасував згаданий вирок від 5 грудня 2016 року і закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, визнавши інкриміновані дії малозначними.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням сторони обвинувачення, вчинене ОСОБА_1 діяння не можна вважати малозначним, а висновки апеляційного суду про протилежне є необґрунтованими. Також, на думку скаржника, факт притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) і сплата штрафу не виключають кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК. Прокурор вважає, що суд, закривши кримінальне провадження через малозначність, допустив неправильне застосування норм матеріального права і постановив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд)
Колегія суддів Другої судової палати Суду ухвалою від 5 березня 2019 року передала кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на розгляд об`єднаної палати Суду на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК.
Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку з тим, що вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у рішеннях Суду від 14-го та 15 січня 2019 року (справа № 236/822/18, провадження № 51-84ск19 та справа № 686/13138/15-к, провадження № 51-2245км18 відповідно).
Так, ухвалою від 14 січня 2019 року колегія суддів Першої судової палати Суду на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовила у відкритті касаційного провадження за скаргою засудженого ОСОБА_3, в якій, серед іншого, він зазначав, що після притягнення до адміністративної відповідальності його було неправомірно всупереч ст. 61 Конституції України притягнуто за це саме діяння ще й до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК. Мотивуючи свою позицію, Суд в ухвалі зазначив, що вчинення правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування до правопорушників заходів державного примусу; залежно від характеристики видів правопорушень розрізняються і види юридичної відповідальності (кримінальна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна та матеріальна), в основу притягнення до якої має бути покладено конкретний склад вчиненого правопорушення; відмінність у складі правопорушення (як у цілому, так і в конкретних елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності.
Натомість постановою колегії суддів Другої палати Суду від 15 січня 2019 року було скасовано вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 16 червня 2017 року стосовно ОСОБА_4 і призначено новий розгляд у цьому суді. Відповідно до змісту згаданої постанови під час апеляційного провадження суд не вирішив питання про те, чи може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за ухилення від виконання покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю (керування транспортними засобами) особу, котру вже притягли до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 126 КУпАП.
З огляду на викладене та нормативне розуміння положень ст. 434-2 КПК об`єднана палата здійснює розгляд цього кримінального провадження за процедурою, визначеною законом.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, об`єднана палата дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 11 КПК не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
Тому при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за малозначністю суд має виходити із сукупності всіх обставин, які мають значення для справи, при цьому вказати у своєму рішенні, у чому конкретно виявилася малозначність вчиненого діяння і чому, на думку суду, такі дії не становлять суспільної небезпеки.
Виходячи зі змісту положень закону, усталеної судової практики для встановлення малозначності діяння є обов`язковою сукупність трьох умов:
1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого КК, тобто всіх тих передбачених у законі об`єктивних та суб`єктивних ознак, що у відповідній статті (частині статті) Особливої частини цього Кодексу характеризують певний склад злочину;
2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;
3) малозначне діяння не повинно бути суб`єктивно спрямовано на заподіяння істотної шкоди.
Поняття істотної шкоди у контексті ч. 2 ст. 11 КК носить оціночний характер, його зміст визначається оцінкою правозастосовними органами всіх конкретних обставин справи. На оціночний характер шкоди можна вказувати лише в тому випадку, коли законодавець у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини зазначеного Кодексу використовує загальні оціночні поняття: тяжкі наслідки, інші тяжкі наслідки (відносно визначені правові норми).
При вирішенні питання про те, чи є діяння малозначним, суду необхідно враховувати не тільки фактично заподіяну шкоду, але й те, на що було направлено діяння і до яких втрат могло призвести.
У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд не врахував наведених особливостей правозастосування ч. 2 ст. 11 КК.