Постанова
Іменем України
09 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 361/5745/16-ц
провадження № 61-19551св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант",
треті особи: Акціонерний банк "Банк регіонального розвитку", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Роман Петрович, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2017 року в складі судді Селезньової Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 червня 2017 року в складі колегії суддів: Савченка С. І., Білоконь О. В., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колекторська компанія "Гарант" (далі - ТОВ "Колекторська компанія "Гарант"), треті особи:
ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Р. П., про визнання недійсним договору іпотеки.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 05 грудня 2006 року між Акціонерним банком "Банк регіонального розвитку" (далі - АБ "Банк регіонального розвитку") і її чоловіком ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 56 000 дол. США зі сплатою 13 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту
04 грудня 2016 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між АБ "Банк регіонального розвитку" та ОСОБА_2 05 грудня 2006 року укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .
Вказувала, що іпотечний договір був укладений з порушенням норм законодавства, зокрема статті 65 СК України, оскільки позивач як дружина іпотекодавця не надавала згоди своєму чоловіку ОСОБА_2 на передачу в іпотеку майнових прав на вищевказану квартиру. Крім того, на час укладення спірного правочину статті 5 Закону України "Про іпотеку" не визначала майнові права як предмет іпотеки.
Зазначала, що постановою правління Національного банку України (далі - НБУ) від 02 грудня 2009 року відкликано банківську ліцензію і розпочато процедуру ліквідації АБ "Банк регіонального розвитку". Після ліквідаційної процедури непродані активи банку передані в управління визначеній НБУ особі - Товариству з обмеженою відповідальністю "Агенція комплексного бізнесу "Дельта-М" (далі - ТОВ "Агенція комплексного бізнесу "Дельта-М"), яка 30 вересня 2015 року уклала договір про відступлення прав вимоги на користь ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_2 .
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати недійсним іпотечний договір, укладений 05 грудня 2006 року між АБ "Банк регіонального розвитку", правонаступником якого є ТОВ "Колекторська компанія "Гарант", та ОСОБА_2 .
У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до
ТОВ "Колекторська компанія "Гарант", ОСОБА_1, треті особи: АБ "Банк регіонального розвитку", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Р. П., ОСОБА_3, про визнання недійсним договору іпотеки.
Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 05 грудня 2006 року він передав в іпотеку майнові права на двокімнатну квартиру
АДРЕСА_1 , що підтверджується укладеним між ним та АБ "Банк регіонального розвитку" договором іпотеки від 05 грудня 2006 року.
Вважає, що іпотечний договір суперечить вимогам статті 5 Закону
України "Про іпотеку", яка на час його укладання не визначала майнові права як предмет іпотеки. Крім того, на укладення іпотечного договору була потрібна згода його дружини ОСОБА_1, проте такої згоди вона не надавала.
На підставі викладеного ОСОБА_2 просив визнати недійсним іпотечний договір, укладений 05 грудня 2006 року між ним і АБ "Банк регіонального розвитку".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2017 року в задоволенні позовів ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оспорюваний іпотечний договір, укладений 05 грудня 2006 року між АБ "Банк регіонального розвитку" й ОСОБА_2, з наступними змінами, відповідає вимогам закону як за змістом, так і за формою, зокрема договір нотаріально посвідчений, а при його укладенні дружина іпотекодавця дала нотаріально посвідчену згоду на передачу нерухомого майна в іпотеку.
При цьому, після набуття іпотекодавцем ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1, сторони 10 квітня
2008 року уклали додатковий договір, яким внесли зміни до попередніх положень іпотечного договору і визначили предметом іпотеки об`єкт нерухомого майна у вигляді квартири.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що стаття 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції на момент укладання іпотечного договору та додатку до нього) визначала, що предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору. Саме такі положення і були зафіксовані у редакції пункту 1.2 іпотечного договору від 05 грудня
2006 року до внесення до нього змін 10 квітня 2008 року, що у свою чергу свідчить про відповідність договору вимогам закону.
Як при укладенні іпотечного договору 05 грудня 2006 року, так і при внесенні до нього змін 10 квітня 2008 року, ОСОБА_1 давала письмові згоди на передачу майна в іпотеку, які були нотаріально посвідчені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 не оскаржуються, тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядаються.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не визнає
ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" як нового кредитора, оскільки обставини щодо заміни кредитора у зобов`язанні встановлені не були, отже суди попередніх інстанцій не дослідили всебічно дійсні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
При цьому, іпотечний договір від 05 грудня 2006 року на час його укладення порушував вимоги законодавства, оскільки майнові права не могли бути передані в іпотеку. На час укладення оспорюваного договору іпотеки
стаття 5 Закону України "Про іпотеку" не визначала майнові права як предмет іпотеки.
Таким чином, іпотечний договір від 05 грудня 2006 року, укладений між
АБ "Банк регіонального розвитку" та ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним.
Крім того, дружина іпотекодавця не надавала згоди на передачу майнових прав в іпотеку. ОСОБА_2 діяв поза межами наданої згоди дружини та всупереч вимогам закону.
Укладення додаткового договору до договору іпотеки не є підставою дійсності правочину.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2017 року ТОВ "Колекторська компанія "Гарант" подало відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що відповідно до договору іпотеки в іпотеку було передано зокрема об`єкт нерухомого майна та майнові права на нього, що передбачалося чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством.
Крім того, 05 грудня 2006 року ОСОБА_1 надала нотаріальну згоду на укладення договору іпотеки ОСОБА_2 Також ОСОБА_1 10 квітня 2008 року надала згоду на підписання ОСОБА_2 додаткового договору до договору іпотеки.
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
07 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 05 грудня 2006 року між АБ "Банк регіонального розвитку" й ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 56 000 дол. США зі сплатою 13 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту 04 грудня 2016 року.
З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між АБ "Банк регіонального розвитку" та ОСОБА_2 05 грудня 2006 року укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку майнові права та об`єкт нерухомого майна, яке стане його власністю після укладення цього договору, - квартиру
АДРЕСА_1 .
Суди також встановили, що іпотечний договір був нотаріально посвідчений і дружина іпотекодавця - ОСОБА_1, дала нотаріально посвідчену письмову згоду на передачу в іпотеку вищевказаної квартири, що підтверджується, зокрема її заявою нотаріусу.
Після набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру між ним та банком 10 квітня 2008 року укладено додатковий договір № 1 до іпотечного договору, відповідно до якого сторони домовились викласти пункту 1.2 іпотечного договору в наступній редакції: "В іпотеку за цим договором передається об`єкт нерухомого майна, що належить іпотекодавцю на праві приватної власності, - квартира
АДРЕСА_2 .
Вказаний додатковий договір був нотаріально посвідчений і дружина іпотекодавця ОСОБА_1 дала нотаріально посвідчену письмову згоду на передачу вказаної квартири в іпотеку, вказавши, що даний правочин відповідає інтересам їхньої сім`ї і спільному волевиявленню.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.