Постанова
Іменем України
05 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 182/1786/17
провадження № 61-37721св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Покровська територіальна громада,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - прокуратура Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Покровської територіальної громади про визнання права власності
на нерухоме майно в порядку спадкування.
В обґрунтування свого позову зазначив, що йому на підставідоговору дарування від 28 березня 2002 року належить торговий кіоск,
що розташований по АДРЕСА_1, площею 23, 24 кв. м, який пізніше він переобладнав у кафе, загальною площею 113, 8 кв. м.
Позивач зазначив, що для перебудови кіоска оформив належну технічну документацію. 30 травня 2014 року рішенням Покровської сільської ради № 447-39/У1 йому надано дозвіл на розміщення тимчасової споруди, загальною площею 141,0 кв. м, для провадження підприємницької діяльності
по АДРЕСА_1 . 24 червня 2014 року
між ним та Покровською сільською радою був укладений договір
про встановлення особистого строкового сервітуту під тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності строком на 5 років. У 2016 році Нікопольським міським бюро технічної інвентаризації
(далі - МБТІ) йому був виданий технічний паспорт на будівлю кафе по АДРЕСА_1 .
Для реєстрації свого права власності на будівлю кафе він звернувся
до державного реєстратора, однак 14 березня 2017 року йому було відмовлено у державній реєстрації права на належне йому нерухоме майно.
Посилаючись на те, що він не може оформити своє право на нерухоме майно, позивач просив суд на підставі статті 392 ЦК України визнати за ним право власності на будівлю кафе після реконструкції торговельного кіоска, площею 113,8 кв. м, по АДРЕСА_1 для подальшого введення в експлуатацію.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2017 року у складі судді Кобеляцької-Шаховал І. О. визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю кафе після реконструкції торговельного ларька, площею забудови 113, 8 кв. м, по АДРЕСА_1 для подальшого введення в експлуатацію.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є власником торговельного ларька по АДРЕСА_1, який розміщеній на земельній ділянці, наданій у тимчасове користування. Після проведення перебудови торговельного павільйону державний реєстратор не провів реєстрацію права власності, пославшись на відсутність документів, які б свідчили про прийняття об`єкту в експлуатацію.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня
2018 року апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області задоволено.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 26 травня 2017 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Покровської територіальної громади про визнання права власності на нежитлову будівлю відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення за відсутності доказів набуття позивачем права власності на торговий об`єкт і дійшов помилкового висновку про порушення права власності позивача та наявність підстав для його захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 12 квітня 2018 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції
при ухваленні постанови не звернув уваги на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, а також на те, що відповідач рішення суду не оскаржував, не врахував наявність у позивача права на користування земельною ділянкою, на якій розміщена тимчасова споруда. Заявник вважає, що ОСОБА_1 у законний спосіб здійснив капітальний ремонт і реконструкцію торговельного ларька у приміщення кафе, яке не можна вважатись новоствореним. Вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані положення статтей 331, 375 ЦК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу перший заступник прокурора Дніпропетровської області просить касаційну скаргу представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
07 серпня 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 28 березня 2002 року є власником торгового кіоска по АДРЕСА_1, площею 23,24 кв. м.
24 червня 2014 року між Покровською сільською радою та позивачем був укладений договір про встановлення особистого строкового сервітуту під тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності строком на 5 років.
Після передачі позивачу у власність торгового кіоска він перебудував його на приміщення кафе, загальною площею 113,8 кв. м, що підтверджується технічним паспортом на будівлю кафе по АДРЕСА_1, виданим Нікопольським МБТІ від 01 грудня 2016 року.
У січні 2017 року позивач звернувся до Нікопольської районної державної адміністрації для реєстрації свого права на перебудований виробничий будинок, однак рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Шевченко М . О . № 33576310 від 26 січня 2017 року зупинено розгляд його заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на 30 днів з причини відсутності документа, що підтверджує прийняття в експлуатацію закінченого об`єкта будівництва.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Шевченко М. О. № 34251320 від 14 березня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у державній реєстрації права на нерухоме майно.
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Статті 15, 16 Цивільного кодексу України та стаття 4 ЦПК України закріплюють право кожної особи на звернення до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена з цією метою, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.